Цехова солідарність

Примітка редакції. Хороший командир не лише виконає задачу, а й вимагатиме для цього ресурсів. Поганий — братиме «під козирьок» заради посади.

Навесні 2024 року Росія відкрила новий фронт у Харківській області. Українські підрозділи в цей час одночасно стримували наступ на сході, відновлювалися після Авдіївки та чекали відновлення американської допомоги.

Армія — організм, де не дуже поширена демократія, читаєте ви про часи славетної козаччини, лицарів чи про сучасні війни. Коли демократія відсутня, лідер отримує більше повноважень, але й легше втрачає авторитет. Бо тут тобі не парламент голосів не дав, тут твоя відповідальність.

Головнокомандувач багато говорив про складну ситуацію, і вона дійсно була складною. Так, доводилося перекидати резерви, щоб стабілізувати фронт. Але чого так жодного разу й не прозвучало — логічних запитань про те, звідки брати ті резерви, якими треба щось взагалі стабілізувати.

Ти — головний серед солдатів. Тобі ставлять задачі, під які не виділяють потрібні ресурси. Ти щоразу погоджуєшся і йдеш виконувати ці задачі за рахунок особового складу, який взагалі-то був би не проти, аби від нього нарешті не лише чогось вимагали, а ще й чимось потішили.

Далі була Курська операція. У серпні 2024-го наші війська прорвали російський кордон та почали повертати війну на її історичну батьківщину. У військовому плані армія видала максимально якісні показники. Політичне керівництво радісно цим скористалося, відтоді бігаючи навколо теми переговорів із РФ ще й із позиції сили в конкретному регіоні.

Щоправда, армія знову геть нічого не отримала.

І коли настав час виходити з Курщини, оскільки задачу давно було виконано, а ворог тиснув дедалі сильніше — ми не виходили. Я би сказав, що це військове керівництво не хотіло йти на подібні кроки, але все ж таки не військове керівництво продовжувало піар на темі бойових дій заради дипломатії.

Сирський так і не поставив публічно питання: чи має Україна достатньо мобілізованих, щоб одночасно тримати східний фронт і вести окрему наступальну операцію? Він узяв обмежені ресурси як задану величину й погодився досягати політично значущого результату в цих межах.

Ця модель принципово відрізняється від класичної позиції автономного головнокомандувача: «Ось завдання політичного керівництва; ось необхідні для нього ресурси; без них завдання виконати неможливо або ціна буде неприйнятною».

26 червня вийшло інтерв'ю Олександра Сирського для Times. Процитую фрагмент звідти:

«Я не можу прямо сказати, що війна наближається до перелому. Ми сподіваємося, що настане момент, коли ворог мобілізує всі свої сили, ресурси та дії, після чого настане виснаження, і тоді може відбутися перелом».

Звучить дійсно правильно й адекватно. Україна наближає момент краху Росії, так само маленькі мисливські собаки вміють патрати звірів більших за себе. Але можна одне просте запитання, пане головнокомандувачу?

Скажіть, а коли ворог мобілізує всі свої сили і ресурси, ми натякнемо президенту, що його електорат — це наші сили і ресурси, які теж потрібні на війні?

Чи не можна такого казати, щоб не втратити посаду?

Військові були б раді почути, що головнокомандувач теж за них. Але в його риториці є цілком реальні задачі без урахування ресурсів, необхідних для їх реалізації. Тому навіть такі слова звучать якось куценько.

Гаразд, електорат Зеленського чіпати не можна, це на Новий рік та омріяні вибори. Гаразд, воюють ті самі люди й далі. Але чи може головнокомандувач хоча б щось інше побачити навколо себе? Військові зраділи б і від того, що він не відірваний від реальності.

Може, він і бачив реальну ситуацію в державі. Але мовчати про неї продовжував так само вперто. Хоча за це, на відміну від політичної конкуренції, його б точно ніхто з посади не знімав.

Наприклад, Сирського не звільнили би через вимогу обмежити цивільне споживання. Ну бісить військових бедлам у тилу, коли туди навіть їхати не хочеться. Втім, на це головнокомандувачу було фіолетово. Тому про болюче, наприклад, сказав Олег Ляшко (і за це я йому вдячний).

Чи може головнокомандувач сказати, що пора переглянути бюджет на користь війни? Так, може. Але не став цього робити.

Чи може головнокомандувач поставити вимогу скоротити невійськові державні програми — так само, як він скоротив у війську небойові посади? Так, може. Але не став цього робити.

Чи може головнокомандувач вимагати запровадження трудової мобілізації, якщо влада боїться звичайної? Так, може. Але не став цього робити.

Чи може головнокомандувач хоча б вголос сказати, що на 12-й рік війни і п'ятий рік самого лише повномасштабного вторгнення нам ДОВЕДЕТЬСЯ перевести всю економіку на військові рейки? Так, може. Але і цього робити також не став.

Ну то не треба дивуватися, що на мітинг проти Сирського військові якось ходять по можливості, а мітинги за Сирського не збирають.

Щоб розраховувати на цехову солідарність, для початку треба самому її проявляти. В односторонньому порядку це не працює.