Чому знищення авторитету Сирського є прямим подарунком ворогу

Я бачила, як Олександр Сирський планував оборону Києва і воював за Київ. Бачила, як звільняв Харків навесні 2022-го і Харківщину восени того самого року. Бачила, як у червні 2022 року його перекинули на схід, коли ще трохи – і ми могли втратити Донеччину.

Я бачила його в роботі. У нього беззаперечно є військовий талант. Це визнають усі, хто працював із ним поруч. Він мислить нестандартно, і саме завдяки таким рішенням вистояв Київ. Хоча шансів тоді майже не було. Ворог багатократно переважав у живій силі, техніці, авіації. У нас залишалося боєприпасів приблизно на місяць війни, а фронт розтягнувся на більше ніж дві тисячі кілометрів.

Але талант – це не все. У Сирського є знання і найбільший досвід серед українських воєначальників саме у плануванні великих операцій. Він планував усі успішні наступальні операції цієї війни.

Тому закиди про "радянську освіту" звучать щонайменше дивно. Після цього він пройшов усі рівні сучасної військової освіти вже в незалежній Україні – від тактичного до стратегічного. Закінчував все з відзнаками і навіть отримав меч Королеви (Queen's Sword) – одну з найпрестижніших відзнак у системі професійної військової освіти України.

Він – кандидат військових наук. Пройшов декілька курсів підготовки НАТО, володіє англійською мовою і є одним із найосвіченіших українських військових. Але повернуся до бойових дій.

Найбільша проблема, яка проявилася у 2022 році, полягала в тому, що українська армія десятиліттями готувалася лише до оборони. Наступальні дії фактично не були закладені в систему підготовки та військове мислення. Найважче було подолати саме цей психологічний і професійний бар’єр.

Саме це Сирський сказав мені у вересні 2022 року, коли я запитала, що було найскладнішим під час проведення Харківської наступальної операції.

За своєю військовою природою він – "наступальний" командир. І він не боїться ухвалювати рішення.

Не хочу нікого образити, але я знаю внутрішню військову ситуацію не із соціальних мереж. Красиві фотографії на тлі прапора в командному пункті й ухвалення рішень – це зовсім різні речі. Під час війни популярних рішень не буває. Перед командувачем стратегічного рівня щодня стоїть вибір між власною популярністю і рішенням, яке необхідно прийняти.

Набагато легше знайти пояснення, чому якесь рішення не було ухвалене.

Я розмовляла з генералами НАТО, збирала матеріали для книги про нашу війну їх очима, яка вже вийшла друком. Практично всі вони говорили про так званий почерк Сирського – стиль ведення операцій, який вони сьогодні аналізують і вже вивчають на курсах НАТО, де він сам колись навчався.

Під цим "почерком" вони розуміють його здатність довго чекати потрібного моменту, тонко відчувати найслабше місце противника і завдавати несподіваного удару саме тоді, коли це дає максимальний ефект.

Другий феномен – здатність проводити успішні наступальні операції в умовах, коли противник має чисельну й технічну перевагу.

У НАТО чесно визнають, що такого досвіду вони не мають. Саме тому приїжджають до нього на фронт і вчаться.

Бо він постійно на фронті.

Це ще одна його особливість. Він знає фронт краще, ніж багато хто з нас знає власне місто. Уже четвертий рік він фактично живе під землею – ближче до лінії бойового зіткнення, ніж іноді перебувають окремі командири бригад чи корпусів.

Коли ж у розпал критики йому почали дорікати навіть "червоними очима", це стало для мене вершиною цинізму. Бо це не наслідок фотосесій чи недосипання перед камерами. Це наслідок років життя і роботи у підземних командних пунктах.

На нього вже було кілька замахів. Не можу писати подробиці, бо ворог теж читає. Але сам факт багато про що свідчить. Для росіян він є одним із ключових українських воєначальників. Вони добре розуміють його професійний рівень і знають, наскільки небезпечним для них є його вміння вводити противника в оману.

Так, він жорсткий. А яким має бути командувач мільйонною армією під час великої війни? Так, він не медійний. І не живе соцмережами.

Він воює за Україну. Його головний результат – це те, що Україна існує. Саме битва за Київ стала переломним моментом цієї війни.

Саме Сирський за два тижні до вторгнення організував і підготував систему оборони Києва. Безумовно, вона не вистояла б без тисяч українських військових і цивільних. Але без грамотного планування не було б і самої успішної оборони.

Так, це Залужний прийняв правильне рішення і довірив Сирському оборону Києва. І не треба їх нацьковувати. Це українські генерали, які тоді робили все, щоб Україна вистояла.

У 2024 році Сирський зірвав російський наступ, який противник уже готував. Саме операція на Курщині змусила Росію змінити свої плани й перекидати війська. Її метою ніколи не була окупація території Росії. Головне завдання полягало в тому, щоб зірвати наступ противника і відтягнути його сили. Це завдання було виконано.

Понад два роки Сирський створює для України сильні позиції для можливих перемовин. За цей час українські війська під його командуванням повернули понад 700 квадратних кілометрів території.

І зараз ми також проводимо наступальні дії. Просто він не любить говорити про результати, доки операція триває.

Щодо розмов про його "несучасність".

Він має військову інженерну освіту і прекрасно знається на сучасних технологіях. З конструкторами, інженерами та виробниками озброєння він говорить однією мовою. Просто такі зустрічі майже ніколи не стають публічними. І після зустрічей з ним вони переробляють зразки озброєння і техніки. В тому числі дрони.

У Збройних Силах практично немає зразка зброї, з якого він особисто не стріляв.

Так, в армії є проблеми. Їх багато. Є помилки. Є системні речі, які необхідно змінювати. Є наслідки того, що держава десятиліттями не готувалася до війни такого масштабу. Є знесилення війною.

Та коли країна починає так гидко принижувати та знищувати Головнокомандувача української армії, генерала, який звільнив найбільше українських територій, який спланував і реалізував усі успішні наступальні операції цієї війни, – вона однозначно стає слабшою. Це не шлях до розв'язання проблем армії. Це зменшення власної обороноздатності. Росіяни про такий подарунок і не мріяли.