Цей закон заборонив довге волосся: як Рим до цього дійшов

Пізніше історики проаналізували ці правила разом із незвичайним філософським твором, що вихваляв лисину, припустивши, що ці явища відображали зміну ставлення до ідентичності, влади та громадського порядку у складний період римської історії, пише Arkeonews.

Історик Хав'єр Арсе вважає, що закон, виданий 12 грудня 416 року н. е. імператорами Гонорієм та Феодосієм II, мав на меті набагато більше, ніж просто регулювання зачісок. Указ, оголошений у Равенні, де правив Гонорій, забороняв людям носити довге волосся в межах Риму та прилеглих районах. Він також забороняв одяг, виготовлений зі шкір тварин, зокрема одяг, який носили раби.

Громадяни, які ігнорували закон, підлягали юридичному покаранню, тоді як раби-порушники могли бути засуджені до громадських робіт. Хоча цей захід часто розглядали як спробу націлену проти готів, франків та інших германських груп, Арсе припустив, що справжньою причиною занепокоєння було те, що римські громадяни почали копіювати іноземні модні тенденції. Згідно з його інтерпретацією, чиновники побоювалися, що римляни дедалі більше ставали схожими на ті самі групи, які в останні десятиліття кидали виклик імперській владі.

Зовнішній вигляд уже давно був важливою складовою римського суспільства. Раніше правителі, зокрема Август, пропагували традиційний римський одяг і очікували, що громадяни носитимуть тогу в громадських місцях, таких як Форум. Пізніші уряди запровадили додаткові правила, які допомагали розрізняти чиновників, сенаторів, солдатів, рабів та пересічних громадян за їхнім одягом.

Інші закони обмежували носіння військового одягу сенаторами та забороняли штани, чоботи та вбрання, пов'язані зі східними чи іноземними звичаями. Ці правила допомагали зберегти соціальний порядок, роблячи статус людини одразу помітним. Арсе описав указ 416 року н. е. як приклад lex vestiaria — законодавства, що регулювало одяг та зовнішній вигляд. Такі заходи, можливо, також сприяли громадській безпеці, оскільки міські чиновники побоювалися заворушень і прагнули легше ідентифікувати людей у періоди напруженості.

Довге волосся мало сильне політичне значення серед кількох германських народів. Стародавні джерела повідомляють, що франкські королі з дитинства відрощували волосся, тоді як представники нижчих соціальних класів носили короткі зачіски. Подібні звичаї, ймовірно, існували й серед готів, де довге волосся асоціювалося насамперед із дворянами, військовими командирами та королівською гвардією, а не з широкими верствами населення.

Позбавлення людини волосся могло стати серйозним покаранням. Серед готів і вестготів практика decalvatio, яка полягала у публічній стрижці, ганьбила людину й могла унеможливити її майбутні претензії на лідерство. Волосся слугувало своєрідним способом демонстрації статусу та влади. На думку дослідника, це може бути причиною моди на довге волосся серед римлян, які асоціювали його з військовими успіхами та політичним впливом.

Важливе значення мав також час прийняття закону. Лише шість років до нього, у 410 році н. е., вестготський король Аларіх захопив і розграбував Рим, залишивши незгладимий слід в історії імперії. На цьому тлі римський громадянин із довгим волоссям та в одязі зі шкір тварин міг нагадувати про групи, пов'язані з одним із найбільших принижень

Риму. Арсе вважає, що германські стилі стали настільки поширеними серед римлян, що уряд був змушений відреагувати законодавчими заходами. Влада не лише захищала традиції, а й намагалася підкреслити відмінності, що підкріплювали імперське правління. Прийняття зовнішнього вигляду успішних германських еліт могло свідчити про повагу до їхнього зростаючого впливу та військових досягнень у час, коли Рим стикався зі зростаючим політичним тиском.

Приблизно в той самий період філософ Синесій Кіренський написав "Похвалу лисині". Синесій, учень Гіпатії Олександрійської, який згодом став єпископом Птолемаїди, написав цей твір як гумористичну відповідь на попередню працю Діо-Хризостома "Похвала волосся". Хоча текст мав жартівливий характер, він відображав ідеї, які багато читачів могли б визнати.

Синесій зображував чоловіків з довгим волоссям як надмірно стурбованих зовнішністю та таких, яким важко довіряти, тоді як лисі чоловіки уособлювали мудрість, міцне здоров'я та інтелектуальний авторитет. Серед прикладів на підтримку своєї тези він навів Сократа.

Арсе не вважає, що саме цей твір безпосередньо надихнув імператорський закон, але припустив, що обидва тексти відображали схожі культурні уявлення. Довге волосся дедалі частіше асоціювалося з іноземним впливом та політичною нестабільністю, тоді як лисина стала пов'язуватися з дисципліною, освітою та шанованими римськими цінностями.

Римська заборона на довге волосся продемонструвала, наскільки тісно зовнішній вигляд міг бути пов'язаний із політикою, ідентичністю та суспільним порядком. Те, як люди носили та укладали волосся, розглядалося як публічна заява, а не як особистий вибір.

Інші новини науки

• Дослідники з'ясували, що бронзові чаші з Урарту слугували інструментами для поширення королівської влади, зміцнення статусу правителя, підтвердження божественного схвалення та легітимізації династії.
• Незвичайна археологічна знахідка з півдня Туреччини свідчить про те, що екзотичні тварини потрапляли до римських міст майже 1800 років тому. Про це свідчить череп молодої макаки, знайдений у гробниці римського періоду в стародавньому місті Атталея