Україна-2042. Стратегія за два мільйони, розчарувань на мільярди, перспективи нульові

Цей текст — розлоге пояснення, чому ми не сумуватимемо за Юлією Свириденко і стримано ставимося до приходу у владу Олександра Кравченка – нового міністра економіки. Водночас цей текст — чудовий приклад для Сергія Корецького, як точно робити не треба, якщо не хочеш, щоб і твоя відставка сприймалась як полегшення.

У розпорядженні редакції є проєкт Стратегії економічного розвитку України на 2027–2042 роки. Це не фінальний документ, робота над ним триває, утім, він має цілісну структуру, загалом завершений вигляд, і наявних 50 із лишком сторінок достатньо для висновку про те, якою ж уряд бачить Україну майбутнього. Якщо коротко — такою ж, як зараз.

Зараз економіка України ледь жевріє. Бачити на власні очі, як РФ худне, ми можемо лише завдяки підтримці країн-партнерів. Навіть за цієї, поза сумніву, вагомої допомоги ми маємо:

• зниження економічної активності та виробництва, насамперед в енергетиці, легпромі, машинобудуванні;
• погіршення прогнозу зростання реального ВВП до 1,3% на кінець 2026 року;
• збільшення дефіциту поточного рахунку за січень—квітень 2026 року аж до 14,4 млрд дол., тоді як рік тому він був 9,3 млрд дол.;
• розширення дефіциту держбюджету до 21% ВВП;
• пришвидшення інфляції, яка, за прогнозами, до кінця року має сягнути 9,4%.

Загалом тримаємось, але від розвитку дуже далекі. Що гірше — передумов для розвитку маємо обмаль, і жодна з них не нова: агроекспорт, відбудова зруйнованого житла та інфраструктури, відновлення енергетики, сяка-така торгівля. Хоч би як ми мріяли збудувати після війни нову Україну, за такої бази однаково відбудуємо те, що було. Власне, тому кожна чергова стратегія економічного розвитку варта уваги.

McKinsey Шредінгера

Хай би якими наївними були ці сподівання, ми щораз шукаємо в цих документах проривні ідеї, сміливі рішення, нестандартні підходи та якісне прогнозування. Все, що дасть можливість українській економіці стрибнути у майбутнє, а не повзти роками до своїх же показників зразка 2021-го.

Документ у нас на руках публічно анонсувався і на офіційному сайті стратегії, і на засіданні Ради з підтримки підприємництва при президентові як спільний доробок українського уряду, Світового банку, KSE і самих McKinsey. Джерело ZN.UA в уряді говорить, що участь McKinsey у створенні стратегії коштувала близько 2 млн дол. донорських грошей, пошуком яких особисто опікувалася Христя Фріланд. Тож очікування були на кожен долар із цих двох мільйонів.

Утім, у самому документі офіційно визнано лише внесок Світового банку, який надавав «аналітичну підтримку». McKinsey ж фігурує лише раз як один із можливих учасників дорадчого органу для залучення капіталу, а не як розробник аналітики. Решти взагалі не згадали.

Попри це, участь McKinsey та керівника її українського офісу Олександра Кравченка у підготовці документу була ключовою. Він був членом основної проєктної команди, а загалом до написання стратегії долучилися десятки зо два працівників McKinsey. Робоча презентація McKinsey, із якою ми мали можливість ознайомитися, за структурою, цілями та завданнями ідентична проєкту стратегії, який ми описуємо. З яких причин McKinsey не згадують у авторах сказати важко. З одного боку якість продукту настільки низька, що їм могло бути соромно ставити під ним свій підпис. З іншого – не соромно було брати гроші за відвертий непотріб.

Найгірше те, що Олександра Кравченка на посаду міністра економіки рекомендував особисто новий прем'єр Сергій Корецький, через впевненість у його винятковому візіонерстві, кваліфікованості та нестандартних поглядах на економічний розвиток.

То як же бачить Україну новий міністр економіки?

Стратегічний мінімум

Стратегія є наступною ітерацією Нацекономстратегії-2030, яку уряд також розробляв спільно зі Світовим банком. Вона передбачає три етапи реалізації: негайні реформи до завершення активної фази війни, середньострокові — у рік після війни (прогнозовано 2027-й) і масштабне зростання впродовж 3–5 років після війни.

Драйверами економічного зростання мають стати:

• продуктивність — з 1,3 до 5% на рік;
• інвестиції — з 16 до 24% ВВП;
• людський капітал — чистий приплив на ринок праці 3,1 мільйона осіб.

Стратегічні цілі:

• макроекономічна стабільність;
• поліпшення бізнес-середовища;
• відновлення та модернізація критичної інфраструктури;
• збільшення кваліфікованої робочої сили.

Кожна ціль містить ключові завдання, сяк-так деталізовані до конкретних пропозицій.

Пріоритетні сектори економіки: транспорт, ІТ, важке машинобудування, оборонна промисловість, АПК, будматеріали, електронні компоненти, критичні сировинні матеріали, відновлювана енергетика.

Загалом усе в дусі урядової політики останніх років: мріємо не масштабно, цілимося у найближчі мішені, розвиваємо те, що і так розвивається.

До деталей прискіпуватися не будемо, це все ж не фінальний документ. Але радимо розробникам уважніше ставитися до даних про рівень тінізації економіки, рівень безробіття, показники зростання приватних інвестицій, інфляційні цілі та цільові орієнтири держборгу. Бо наразі є відчуття, що навіть не всі міністерства цей документ бачили і цифри перевіряли.

Недбалість у деталях можна пробачити, якщо ключові ідеї — геніальні, проривні чи хоча б багатообіцяючі. У цьому ж разі жодних поблажок не буде.

У доволі абстрактних описах того, а що ж конкретно ми маємо зробити, щоб досягти бажаного, — взагалі нічого нового. Усі пропозиції умовно діляться на три групи.

Перша — ініціативи, які вже реалізуються, як-от «Реформа БЕБ» (тягнеться з 2021-го), смарт-спеціалізація регіонів (почалася ще 2016-го) чи Міжнародна консультативна рада з інвестицій (діє з травня цього року).

Друга — роками «недороблені» ініціативи, наприклад, урегулювання боргу за «зеленим» тарифом, автоматичне відшкодування ПДВ чи ратифікація Конвенції ОЕСР про боротьбу з підкупом.

Третя — вічні реформи, які роками перебувають на етапі обговорення, зокрема, новий Трудовий кодекс, запуск обов'язкового накопичувального рівня пенсійної системи чи відкриття ринку залізничних перевезень.

За логікою, далі документ мав би пояснити, що завадило вже діючим ініціативам стати проривними, що заважає доробити «недороблене» і з яких причин не злітають «вічні реформи». Бажано з прогнозом вимірюваних ефектів від реалізації всіх цих потужних планів. Та де там.

Купа питань без відповідей

Структуровано документ погано, тому ми для вас зробили таблицю (див. нижче), яка має відображати зв'язки між цілями, завданнями та урядовими пропозиціями.

Із таблиці видно, що зв'язки ці мерехтливі, а пропозиції вкрай розмиті й не є відповідями на запитання: як саме нам досягти бажаного? Як нам підвищити детінізацію, якщо в пропозиціях у нас ризик-орієнтований контроль, конкурентна політика і реєстр «дропів». Усе це вже існує і не допомагає.

Як нам залучити інвестиції, якщо у пропозиціях уже наявний UkraineInvest і вічні ідеї про розвиток фінсектора та зменшення присутності держави. А ключова проблема зі страхуванням воєнних ризиків навіть не визнається, просто констатується, що ось у нас Експортно-кредитне агентство страхує експортні контракти. Користуйтеся, не заляпайтесь. А якщо ви раптом не експортер, то це ваші проблеми.

Стратегія економічного розвитку України на 2027–2042 роки

Як конкретно новий Трудовий кодекс, пенсійна реформа та інтеграція ветеранів дадуть змогу збільшити робочу силу на 3 мільйони людей? Що передбачає розширення участі України у програмі «Горизонт Європа», якщо вона вже зараз доступна нашим учасникам, із усім супроводом від офісу підтримки до менторства? Що конкретно передбачає «розширення доступу українських товарів і послуг на зовнішні ринки» — яких товарів і послуг, на які саме ринки і чому?

Добре, що ми вписали корпоративне управління як один із кроків, що забезпечує ефективність держави. Всі так роблять. А чого ж такого нашому корпоративному управлінню не вистачає, щоб у майбутньому усякі «василі веселі» не погоджували одноосібно наглядових рад у держкомпаніях?

Чудово, що ми вкотре згадали про важливість конкурентної політики. А можна ще аналіз, що зараз заважає АМКУ працювати як належить?

Прекрасно, що поруч із реформою БЕБ з'явилася реформа Держфінмоніторингу. А можна уточнити, вона передбачатиме реформу самого органу? Чи, як і раніше, лише порядки його взаємодії з іншими контролерами, які ніколи не працюватимуть як слід, допоки голова Фінмону призначається, а не обирається?

Можна продовжувати довго, у тексті протиріч більше, ніж суголосся: дерегуляції поруч із суперзарегульованими нормами ЄС, прогресивний ПДФО як інструмент детінізації, зростання приватних інвестицій у бізнес за незмінного попиту на ОВДП і таке інше. Ми жахнулися б, але вже звикли.

***

Ви ж знаєте, хто робить одне й те саме, сподіваючись на інший результат?

Ця стратегія — черговий доказ глибокої кризи в українському держуправлінні: ті самі пропозиції, той самий брак деталей, та сама відсутність сміливості.

З таким інструментарієм нормальних темпів зростання не буде, буде, як зараз, поки партнери нас підтримуватимуть, і гірше, ніж зараз, коли втомляться це робити. Втім, коли пріоритетні галузі називають окремим абзацом на початку документа і жодного разу не згадують у конкретних діях — зрозуміло, що економіка для авторів взагалі не пріоритет, так, рубрика для звітності.

Прикро, що кадрова криза в Україні настільки глибока, що такий рівень стратегування відкриває шлях до міністерського крісла, а не забуття.

Щоб опинитися у майбутньому, Україні потрібна ракета чи принаймні літак. А український уряд укотре обирає поїзд і колію виключно 1520 мм.