Як Львів за одне століття побував у складі 4 держав – і що це зробило з його жителями

Що ж відбувалося зі Львовом під окупаціями Польщі, Австро-Угорщини, СРСР та Третього Рейху? 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Як кінець золотої епохи Габсбургів змінив Лемберг?

Львів – це не просто місто кави, бруківки та витонченої архітектури. Це справжній геополітичний фенікс, який протягом буремного ХХ століття встиг побувати у складі 4 різних чужих держав. І кожен із цих періодів залишав глибокий слід на фасадах кам'яниць, у мові місцевих, у кулінарних традиціях тощо, створюючи унікальний культурний пласт. А почалося все з австрійців.

На початку минулого століття місто під назвою Лемберг було перлиною східної частини Австро-Угорської імперії. Це був адміністративний центр Королівства Галичини та Володимирії, який за своїм блиском та архітектурною величчю намагався не поступатися Відню.

За австрійським переписом 1910 року, у цьому місті був неймовірний етнічний калейдоскоп – понад 51% населення становили римо-католики (переважно поляки), 28% – євреї та 19% – греко-католики (українці). А проте тут панувала атмосфера відносної ліберальності, розвивалися преса, театри та наука.

Місто також було центром технологічного прогресу. Місцеві винахідники Ігнатій Лукасевич та Ян Зег ще у 1853 році подарували світові першу гасову лампу, а Лемберг став одним із перших міст у Європі з сучасним вуличним освітленням. На початку ХХ століття вулицями вже курсував електричний трамвай, а велична будівля Оперного театру, зведена за проєктом Зигмунта Горголевського, вражала європейську еліту акустикою та розкішним інтер'єром.

Проте Перша світова війна безжально зруйнувала цей затишний світ "золотої доби" Габсбургів. Лемберг став ареною запеклих боїв між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Місто переходило з рук у руки, переживши сувору російську окупацію у 1914 – 1915 роках. Звісно, ці загарбники "відзначилися" закриттям українських шкіл, арештами греко-католицького духовенства на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким та русифікацією. Повернення австрійських військ ненадовго принесло полегшення, але розпад імперії вже був неминучим.

Найцікавіше з історії Львова: дивіться відео bazovana_istoriya

Чому міжвоєнний період став часом битви за ідентичність?

Зникнення з геополітичної мапи Європи Австро-Угорщини дало старт новій кривавій боротьбі за контроль над цим скарбами Львова. Восени 1918 року, коли стара імперія тріщала у швах, українці здійснили блискавичну військову операцію – Листопадовий чин. 1 листопада над львівською Ратушею замайорів синьо-жовтий прапор, і було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

Проте радість була нетривалою. Польська громада міста, яка становила більшість населення, підняла повстання. Почалася запекла польсько-українська війна за кожну вулицю, кожен будинок і під'їзд. Ослаблені українські частини під тиском регулярної польської армії генерала Галлера були змушені відступити.

А далі втрутилася велика політика. За рішенням переможців у Першій світовій, тобто країн Антанти, у 1923 році Львів офіційно увійшов до складу Другої Речі Посполитої як Львув. А міжвоєнний період з 1919 по 1939 роки перетворився на час жорсткого протистояння та спроб асиміляції українського населення.

Польська влада проводила політику "пацифікації" (умиротворення), обмежувала доступ українців до вищої освіти та державних посад, закривала українські кафедри в університеті. У відповідь на це українці розгорнули потужний кооперативний рух та створили Організацію українських націоналістів (ОУН), яка обрала шлях радикальної боротьби.

Водночас місто стрімко розвивалося в архітектурному плані. Австрійську сецесію змінив прагматичний та стильний конструктивізм. Населення зросло до понад 300 тисяч. Львув став другим за значенням культурним та науковим центром Польщі, де вирувало богемне життя, а в наукових колах гриміла всесвітньо відома Львівсько-Варшавська філософська школа та Львівська математична школа Стефана Банаха.

Українсько-польська війна та битва за Львів: дивіться відео Document_history

Яку трагедію принесли радянські танки та нацистські гетто?

У вересні 1939 року звичний хід історії було зупинено. Внаслідок таємної змови Сталіна та Гітлера (пакту Молотова – Ріббентропа) Польща була поділена, і до Львова увійшла Червона армія. Почала діяти перша радянська окупація, замаскована під "визволення братів-українців". Нова влада негайно розпочала радянізацію – націоналізацію приватного майна, закриття незалежних газет та масові репресії.

Десятки тисяч польських інтелігентів, військових, а також заможних українців та євреїв були депортовані до Сибіру та Казахстану. Лише на початку 1940 року з міста вивезли близько 30 тисяч людей. Найстрашніший злочин радянські спецслужби вчинили у червні 1941, коли під час відступу перед німцями у тюрмах Львова ("на Лонцького", Бригідках та інших) без суду розстріляли понад 4 тисячі політичних в'язнів.

Пекло схожого ґатунку прийшло 30 червня 1941 року з початком нацистської окупації. До війни у Львові проживала третя за величиною єврейська громада Польщі, разом із біженцями це понад 200 тисяч людей. Нацисти одразу розпочали їх планомірне знищення. Було створено жахливе Львівське гетто та Янівський концентраційний табір.

Протягом трьох років окупації майже вся єврейська громада міста була винищена у газових камерах Белжеця та під час масових розстрілів у Лисиницькому лісі. А коли у липні 1944 року радянські війська під час Львівсько-Сандомирської операції знову зайняли місто, воно лежало в руїнах і втратило від 80% до 90% свого довоєнного населення.

Радянська доба – як Сталін будував Львів: дивіться відео CHAPLINSKYVLOG

Як велике переселення народів створило нове українське серце?

Здавалося, багатовіковий мультикультурний світ Львова був знищений назавжди. На фінал Другої світової Сталін, Черчилль та Рузвельт перекроїли кордони Європи. Львів став частиною УРСР. Щоб закріпити цей статус, радянська влада провела масштабні та жорстокі примусові "трансфери" населення.

Майже все польське населення міста (понад 100 тисяч) примусово переселили на територію Польщі, а звідти натомість депортували українців. Саме в цей період відбулася повна і безпрецедентна зміна етнічного обличчя Львова – колись польсько-єврейський анклав перетворився на переважно українське за складом населення місто.

Радянський Союз намагався стерти "буржуазний" та релігійний дух Львова, перетворюючи його на великий індустріальний гігант. Сюди скеровували тисячі спеціалістів з усього СРСР, будували величезні заводи – ЛАЗ (автобусний), "Електрон" (телевізійний) тощо. Навколо історичного центру виросли масивні спальні райони – Сихів, Левандівка, Наукова.

Проте план повної радянізації провалився. Нові мешканці міста, які прибували з навколишніх галицьких сіл та містечок, принесли з собою міцні національні традиції, релігійність та пам'ять про визвольну боротьбу УПА. Саме тому у 1960 – 1970-х роках Львів став центром дисидентського руху та самвидаву.

Тут діяли В'ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Ігор та Ірина Калинець та багато інших. Попри арешти КДБ, дух свободи не згасав, і наприкінці 1980-х років саме Львів став рушійною силою національного відродження, масових мітингів за легалізацію УГКЦ та проголошення Незалежності України у 1991 році.

Ось так затиснутий між Карпатськими перевалами та важливими торгівельними шляхами європейський мегаполіс Львів пережив низку історичних зламів, яких вистачило б на десяток інших міст. Почавши ХХ століття як австрійський Лемберг, він перетворився на польський Львув, пережив радянський і нацистський терор, став радянським Львовом – і зрештою утвердився як форпост Незалежної України.