Геміш де Бреттон-Ґордон: Росія в дедалі більшому відчаї, бо Україна принесла їй війну додому

Колишній полковник британської армії Геміш де Бреттон-Ґордон, фахівець із хімічної зброї та автор книжок "Chemical Warrior" і нещодавно опублікованої "Tank Commander", поговорив із Лорою Мартінес Вільямс із Frontline про те, чому далекобійні удари України вперше по-справжньому налякали звичайних росіян. Він також пояснив, як розвідка Києва переписала правила таємної війни, і чому вірусне відео з кулеметом гелікоптера, прикрученим до вантажівки, каже про становище Кремля більше, ніж будь-яка карта лінії фронту.

Москва вперше відчула війну

Лора Мартінес Вільямс: Цієї ночі Україна вдарила по Москві 400 дронами - один із наймасштабніших ударів війни по столиці. Повідомляється, що влучили і в один із найбільших логістичних центрів країни - Wildberries, російський аналог Amazon. Який це має ефект?

Геміш де Бреттон-Ґордон: Тут накладається одразу кілька речей. Україна явно намагається дати зрозуміти звичайним росіянам, що вони теж під прицілом. Ще кілька місяців тому війна для більшості росіян була чимось далеким. Вона точилася десь далеко і практично їх не торкалася - точно не середнього класу й заможних мешканців Москви та Санкт-Петербурга. Півтора мільйона російських втрат - це переважно етнічні росіяни, в'язні та вихідці з найбідніших верств суспільства.

Схоже, Україна робить дуже розумний хід - переносить війну на поріг самих росіян. Показово, що Україна тепер може бити практично де завгодно, за багато сотень, а то й тисяч кілометрів углиб Росії. Ми бачили удар по нафтопереробному заводу в Омську - майже дві тисячі миль (близько 3200 км) від українського кордону. Це частина ширшого плану - знищити російську нафтову галузь, яка дає Путіну левову частку валюти на ведення війни.

А нещодавно вдарили по "російському Amazon", і фото гігантського складу, охопленого вогнем, розлетілися по всьому інтернету. Росіяни на внутрішніх авіарейсах знімають це на відео, а один експерт розповів мені, що літаки зазвичай уникають прольоту крізь такий стовп диму. У російських медіа та серед російських блогерів - справжнє занепокоєння через нездатність Путіна захистити Москву. Такого рівня невдоволення раніше просто не було.

Ці удари б'ють росіян не лише психологічно, а й по гаманцю. У Криму бензину немає взагалі, а в Москві та інших містах люди годинами стоять у чергах за кількома літрами дуже дорогого пального. Тож варто очікувати ще більше подібних ударів. Звісно, не можна забувати, що Росія теж закидає Україну ракетами й дронами - у суботу ввечері, за повідомленнями, стався найбільший балістичний ракетний удар по Києву за всю війну. Різниця в тому, що Росія б'є виключно по цивільних і житлових об'єктах, тоді як Україна намагається вирізати логістичне серце Росії - щоб та не могла фінансувати війну і перекидати боєприпаси, харчі й пальне лініями постачання до Донбасу й Криму, де її війська і так уже на межі.

Вогонь по нафтовій артерії Росії

Лора Мартінес Вільямс: Як ці далекобійні удари по нафтових базах і енергетичних об'єктах Росії працюють стратегічно - окрім того суспільного шуму, про який ви кажете?

Геміш де Бреттон-Ґордон: Стратегічно найголовніше - Україна демонструє, що здатна долати російську протиповітряну оборону. Ще минулого тижня з'явилися повідомлення, що Росія знімає з фронту комплекси "Панцир" - одні з найсучасніших своїх засобів ППО - і перекидає їх на захист Москви. І навіть попри це, багато нафтопереробних заводів у глибині Росії взагалі не мають захисту, бо в Росії банально бракує засобів ППО на всіх. Усю війну Росія трималася за рахунок маси - чесно кажучи, тактики часів Першої світової: 700-800 тисяч солдатів на фронті, аби просто утримувати позиції.

Основи війни не змінилися, а от спосіб її ведення - так. Дрони, автономна наземна й морська техніка змінюють усе. Український дрон FP-1 має дальність до двох тисяч кілометрів, а в Україні кажуть, що він може летіти й далі. Ці дрони перенасичують будь-яку російську протиповітряну оборону. Корисне навантаження в них невелике - лише 50-100 кілограмів, - але запалювальне, тож усе спалахує. Ми бачимо удари за сотні, а то й тисячі кілометрів углиб Росії, які підпалюють нафтові об'єкти й інші підприємства, що живлять російську воєнну машину.

Заперечувати це неможливо. Кадри пожеж і диму розходяться і світовими соцмережами, і російським Telegram - попри всі зусилля російської пропагандистської машини це приховати. Росіяни не можуть цього не бачити й не можуть не відчувати на власному гаманці, коли платять шалені гроші за бензин - якщо взагалі можуть його дістати. Інфляція в Росії давно перевищила 20 відсотків. Ми скаржимося на свою одноцифрову інфляцію, а в них вона в два-три рази гірша.

Українська розвідка переходить у наступ

Лора Мартінес Вільямс: У колонці для The Telegraph ви написали, що українська розвідка стала однією з найефективніших таємних організацій у світі. Ви пов'язали це з вибухом у Монако цього місяця, де серйозно постраждав український бізнесмен, якого Київ звинувачує у співпраці з Москвою. Що ви мали на увазі?

Геміш де Бреттон-Ґордон: У СБУ, Служби безпеки України, повноважень значно більше, ніж у британської MI6 чи навіть ЦРУ. Вона більше схожа на ізраїльський Моссад, який не лише збирає розвіддані, а й проводить операції. За останні пару років СБУ виросла саме тому, що діє далеко за межами лінії фронту. Кількох високопоставлених генералів Росії ліквідували мало не на порозі Кремля. Два роки тому на Різдво стався вибух електросамоката, який убив одного з них, і кількох інших теж усунули. Іноді СБУ бере на себе відповідальність, іноді ні, але ефект відчутний.

У випадку вибуху в Монако цікаво те, що ця людина була лише на периферії війни - або, з погляду Києва, не така вже й периферійна, адже працювала з росіянами і заробляла на цьому. Дотягнутися до когось на чужій території, та ще й у Монако, важливо, бо Монако вважають своєрідною "російською Рив'єрою", куди заможні росіяни втекли жити, ніби війни й не існує. Тепер будь-хто, хто співпрацює з Росією, перебуваючи за її межами, змушений озиратися.

Це комплексний підхід, адже за багатьма ударами, про які ми щойно говорили, стоїть саме СБУ. Вона дає розвідувальні дані й цілевказання для дронових підрозділів. І саме позаторік СБУ провела операцію "Павутина" - готували її близько року, - знищивши значну частину стратегічної бомбардувальної авіації Росії на відстані понад тисячу миль (близько 1600 км) від фронту: дрони провезли у фурі, яка ніби з'явилася нізвідки біля аеродрому. Феноменальна операція.

У своїй колонці я намагався сказати, що це варто вивчати дуже уважно. Я стверджую, що MI6 і MI5 мають набагато тісніше працювати з військовими. У гібридній війні, яку Росія вже веде проти нас, саме спецслужби та спецпризначенці - ключ до нашої безпеки. А якщо колись дійде до прямого зіткнення з Росією, то саме те, що робить СБУ, і буде правильною моделлю дій. Комусь може здатися дивним, щоб Британія бралася за таке, але під час Другої світової в нас було Управління спеціальних операцій (SOE), звідти ж народився і SAS. Нічого нового тут немає, просто СБУ переписує самі правила цієї гри. Те, як відносно невелика країна стримує Росію вже понад чотири з половиною роки, а тепер ще й перейшла в наступ, дивує всіх. Коли дивишся, як СБУ діє по всій Європі й усередині Росії та як вона опанувала автономну дронову війну на землі, морі й у повітрі, - це щось неймовірне. Британії є чого повчитися, і вона вже починає це робити. Багато з того, що останнім часом виходить з Міноборони, зокрема Стратегічний оборонний огляд, свідчить саме про це. Сьогодні в The Telegraph я писав про те, що ми виводимо танки з Естонії й замінюємо їх дронами.

На мою думку, це добре - і я кажу це як людина, яка щойно написала книжку про танки. Це не обов'язково означає смерть танка. Україна показує: найкращий спосіб оборонятися - це дрони, тисячі дронів. Але щоб наступати, брати території й утримувати їх, усе одно потрібні піхота й танки. Багато хто з нас, хто уважно за цим стежить, думає, що ми наближаємося саме до такого моменту, бо Путін загнаний у кут. Будемо сподіватися, що якщо Росія відмовиться від перемовин, Україна зможе повернути свої землі. А якщо доведеться, їй знадобляться і традиційні можливості - і я анітрохи не сумніваюся, що вона на це здатна.

Кулемет, який кричить про відчай

Лора Мартінес Вільямс: З'явилося відео, на якому російські військові ледь не загинули після того, як один із них втратив контроль над важким кулеметом - той злетів у повітря, поливаючи все довкола чергами. Російські військові блогери поширили кадри роторного кулемета ЯкБ-12.7, встановленого в кузові вантажівки, де боєць у масці командує: "Вогонь, коли будете готові". Як таке взагалі могло статися?

Геміш де Бреттон-Ґордон: Дуже цікава історія, і наслідки в неї набагато ширші, ніж просто вірусне відео. ЯкБ-12.7 - це те, що у Британії назвали б калібром .50. Дуже великий патрон. Такі кулемети знімають із ударних гелікоптерів Мі-24 (Hind) - тих великих, схожих на богомола машин, які всі бачили. У Мі-24 він стоїть у носовій частині, зафіксований і розрахований на автономну стрільбу - пілот просто натискає кнопку, а не тримає його в руках, як бачимо на цьому відео. У нього чотири стволи, як у старого кулемета Ґатлінга, вони обертаються й видають приголомшливу кількість свинцю. Темп стрільби - чотири-п'ять тисяч пострілів на хвилину, це просто екстремально.

У певному сенсі саме зняття цих кулеметів із гелікоптерів - уже ознака відчаю. Росія не може підпускати ударні гелікоптери до лінії фронту, бо їх збивають, тож комусь спало на думку: кулемет хороший, чому б не поставити його на бортову вантажівку? Наскільки ми розуміємо, ідея в тому, щоб отримати засіб протидії дронам. З досвіду українців ми знаємо, що коли дрон пробиває всі рівні ППО, останній рубіж - це боєць із дробовиком, і це дуже ефективно, британська армія теж це випробовує. А тут ідеться просто про те, щоб закинути в повітря якомога більше свинцю. Але знову ж, це тхне відчаєм. У Британії та інших країнах НАТО є гармати подібного чи навіть більшого калібру, наприклад 40-міліметрова гармата CTA на новій розвідувальній машині Ajax, але її протидронові снаряди мають неконтактний підривник, тож вибухають поруч із дроном, і уламки його знищують. А росіяни, схоже, намагаються влучити в дрон одним-єдиним пострілом, що я вважаю практично неможливим.

Як видно з цього відео, там немає нікого достатньо сильного - навіть серед здоровенних росіян, - хто зміг би реально втримати цю штуку й вести з неї вогонь. Як ті чоловіки взагалі лишилися живі, не уявляю. Схоже, у якомусь випробувальному підрозділі когось осяяла "блискуча" ідея, але цей кулемет не просто так стоїть зафіксованим і автономним в носі важкого гелікоптера, і думка, що з нього може стріляти одна людина, - це просто божевілля. А крім самого відчаю, є ще й питання підготовки. За повідомленнями, тривалість життя російського солдата на фронті - лічені дні, у кращому разі тижні, здебільшого через те, що вони настільки погано навчені, що ледь розуміють, що робити. Ставити молодого призовника за цей величезний кулемет - просто безглуздя. Тож тут накладається одразу багато чинників, і це відео каже набагато більше, ніж здається на перший погляд.

Інновації по-російськи

Лора Мартінес Вільямс: Якщо кадри справжні, це перший випадок, коли Росія переробила військову техніку в такий спосіб від самого початку війни. Що це означає для загальної воєнної картини, окрім самого відчаю?

Геміш де Бреттон-Ґордон: Тут варто бути обережними з висновками. Інновації на полі бою мають величезне значення, і ми бачили неабиякі інновації з боку українців - але вони зосереджені на дронах і автономній техніці: тисячі дронів одночасно в повітрі, і штучний інтелект, який веде їх углиб Росії. Це справді розумно.

На війні завжди трапляються дивні ідеї. Під час Другої світової в нас були "Дивацтва Гобарта" (Hobart's Funnies) - танки, переобладнані для найрізноманітніших завдань. Щось спрацьовувало, щось ні. Останнім часом німці ставлять зенітні гармати на корпуси танків замість башти - і це теж має сенс. Якби цей ЯкБ стояв на бронемашині й залишався автономним, а не в руках людини в кузові вантажівки, у цьому теж був би сенс. Але будь-хто, хто хоч трохи уявляє, що таке стріляти з кулемета калібру .50, прикрученого до кузова вантажівки, розуміє: оскільки це чотириствольний кулемет Ґатлінга, віддача буде колосальною. То це наївність, чи просто цинізм - спробувати будь-що, а якщо кількох людей при цьому вб'є, то й байдуже?

Це багато говорить про рівень інновацій з обох боків. З одного боку - українці, кмітливі хлопці, які в себе в гаражах і сараях збирають дрони, здатні пролетіти тисячі кілометрів і підірвати нафтопереробний завод. З іншого - росіяни, які намагаються пристосувати кулемети з гелікоптерів, що їх уже не наважуються піднімати в повітря, бо їх збивають. І ці кулемети небезпечніші для тих, хто з них стріляє, ніж для тих, по кому стріляють.

Ракети по Києву і загнаний у кут Кремль

Лора Мартінес Вільямс: У неділю Росія завдала одного з найбільших балістичних ракетних ударів по Києву та інших містах - п'ятигодинна нічна атака, яка забрала життя шістьох людей і поранила десятки. Українська влада повідомила, що по столиці вдарили приблизно 40 ракетами "Іскандер-М" і гіперзвуковими "Циркон". Що це каже про балістичний ракетний потенціал Росії?

Геміш де Бреттон-Ґордон: Тут варто виділити кілька моментів. По-перше, цілі переважно цивільні й житлові. Я бачив це на власні очі в Сирії, наприкінці правління Асада, коли Асад і росіяни намагалися вбити якомога більше цивільних, сподіваючись, що решта населення здасться. Асад убив півмільйона сирійських цивільних, і вони все одно не здалися. Тож це дивний спосіб вести справи. Росія також сподівається виснажити запаси ракет ППО в України, розраховуючи, що населення капітулює, - що навряд чи станеться.

Ще одна річ, яка має турбувати росіян: вони розхвалювали свої гіперзвукові ракети як невразливі й найсучасніші у світі, хоча насправді це не так. За вихідні завдали, безумовно, значної шкоди, але якщо подивитися, скільки ракет і дронів вони випустили, до цілей дісталося менш ніж 10 відсотків. Багато з тих "Іскандерів" та інших нібито найкращих у світі гіперзвукових ракет насправді нічим таким не є. Це показує - не лише Україні, а й усьому НАТО, - що Росія далеко не та надтехнологічна армія, якою її хочуть показати Путін і Кремль. У них є маса й готовність зазнавати втрат, які на Заході були б абсолютно неприйнятними, але в технологіях вони відстають дуже сильно.

Те, що Україна - величезна за територією, але військово невелика країна - стримує російського ведмедя вже чотири з половиною роки, а тепер ще й відтісняє його назад, каже мені, що Росія дедалі глибше впадає у відчай. Вони постійно говорять про ескалацію, але це вже майже межа того, наскільки далеко вони можуть зайти. Далі йти нікуди. Ядерний варіант я взагалі відкидаю, бо Путін чудово розуміє: варто йому випустити хоч одну ядерну ракету - і це буде його кінець. Тож відчай наростає, і навіть приємно чути, що з Кремля, і навіть від самого Путіна, лунають розмови про мирні перемовини. Треба лише бути впевненими, що зараз ініціатива на боці України, тож будь-який мир чи перемир'я має відбуватися на умовах України, а не Росії, - і хочеться вірити, що американський президент це розуміє.

Росія тримається лише тому, що готова зазнавати величезних втрат - уже далеко за півтора мільйона, - але зараз здатна поповнювати їх лише приблизно на 25 відсотків, і ходять чутки, що Путіну доведеться піти на примусовий призов і повну мобілізацію. Практично кожен російський блогер, і в Росії, і за її межами, каже: якщо він на це піде, це буде кінець Путіна - заможний середній клас Москви й Санкт-Петербурга повної мобілізації не стерпить. Тож, будемо сподіватися, справа наближається до розв'язки.