Одіссея по-українськи: як 34 роки тому один корабель обрав Україну і кинув виклик Москві

Він став першим бойовим кораблем Військово-Морських сил незалежної України. Парадоксально, але вже за кілька років держава, за яку вони ризикували життям, фактично забула про свій перший символ морської незалежності – корабель списали і розібрали на металобрухт… Тож, історія СКР-112 сьогодні звучить особливо актуально, адже стала своєрідним прологом до російсько-української війни і нагадуванням, чому оборона у неспокійні часи завжди має бути у пріоритеті. 

Детальніше про цю історію – у матеріалі Еспресо.

Контекст початку 1990-х: флот, який нічий і водночас російський

Після розпаду СРСР статус Чорноморського флоту залишався розмитим і переговори тривали, як його поділити. Формально він вважався флотом СНД, але реальне командування і рішення йшли з Москви. У січні 1992 року екіпажі кількох кораблів, зокрема 17-ї бригади охорони водного району в Донузлаві, склали присягу на вірність Україні. Серед них був і СКР-112, який ще з кінця 1960-х виконував завдання. 

Це викликало жорстку реакцію російського командування. Офіцерів, які присягнули Україні, тиснули: затримували присвоєння звань, викреслювали зі списків на житло, принижували. Декого знімали з посад. Моряки буквально тікали з кораблів і зверталися до щойно створеної організаційної групи ВМС України. Українське Міністерство оборони в той час займало пасивну позицію, сподіваючись на переговори.

Саме в цій атмосфері дозріло рішення: не чекати, а діяти. Не вночі і крадькома, як робив раніше російський старший лейтенант Комісаров, який вивів свій МПК-116 у Севастополь і став там героєм. А вдень. З піднятим державним прапором. Щоб усі це бачили. 

21 липня 1992 року: "Іду на Одесу"

Російський корабель переслідує СКР-112., фото: Вікіпедія+ШІ

Ввечері 20 липня в квартирі капітана 2-го рангу Миколи Жибарєва (колишнього начальника штабу бригади, якого вже усунули за проукраїнську позицію) зібралися командири. Був присутній і представник орггрупи ВМС капітан 3-го рангу Мирослав Мамчак. План був простий: вранці вивести СКР-112.

О 8:15 21 липня корабель із 80-членами екіпажу отримав дозвіл вийти на "навчання". На борт зайшли Жибарєв, капітан 3-го рангу Олег Шитиков і капітан-лейтенант Василь Горобець. Коли корабель відійшов від причалу, Жибарєв, як старший за званням, оголосив, що бере командування на себе. Командир корабля Сергій Настенко виконав наказ.

О 8:56 сигнальник старшина 2-ї статті Анатолій Палашов підняв синьо-жовтий прапор. СКР-112 вийшов із Донузлаву у Криму, де базувався він та інші кораблі. Адже у перші роки після розпаду СРСР це місце використовувалося як "спільний пункт" базування до завершення офіційного розподілу Чорноморського флоту.

Тож, одразу за СКР-112 почалася погоня у стилі голлівудських фільмів. 

Першими кинулися малий десантний корабель на повітряній подушці МДК-184 і малий протичовновий корабель МПК-93. Потім підключилися сторожовик "Разительний" і ракетний катер Р-260. З повітря підняли два гідролітаки Бе-12, які імітували торпедні атаки. Командир МДК-184 капітан 3-го рангу Тушев отримав прямий наказ зупинити корабель "будь-якою ціною" і дав кілька черг з 30-мм установки АК-230 попереду курсу СКР-112. Але Жибарєв спокійно відповів по радіо:

"Я йду під Державним прапором України в її територіальних водах і прямую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати".

З боку України назустріч вийшли прикордонні кораблі і винищувач Су-27. Українські диспетчери заблокували зліт частини російської авіації. Переговори на найвищому рівні (командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин, міністр оборони Костянтин Морозов, командувач Одеського військового округу Віталій Радецький) змусили російське командування врешті-решт припинити переслідування.

О 18:50 СКР-112 пришвартувався в Одесі. І ось так, після кількох годин погоді, в Одесі СКР-112 зустріли як героїв. Але ця ейфорія тривала не довго. 

Наслідки: герої без пам’ятника

фото: Вікіпедія

Корабель отримав бортовий номер U-132 і став першим бойовим кораблем ВМС України. Екіпаж пропонував назвати його "Отаман Сидір Білий" на честь козацького отамана, відомого морськими походами. Але командування відмовило, мовляв, технічний стан корабля поганий і довго він не прослужить.

Командир СКР-112 (U-132) Сергій Настенко згодом став командиром флагмана "Гетьман Сагайдачний" і дослужився до капітана 1-го рангу. Але сам корабель-герой, який здійснив цей зухвалий рейд, довго не протримався. 

Уже в 1993 році його вивели зі складу флоту.  В влітку 1996-го за розпорядженням Міністерства оборони (тодішній командувач ВМС Володимир Безкоровайний виконав наказ) СКР-112 розрізали на металобрухт у Севастополі. Хоча громадські організації як "Просвіта", Спілка офіцерів України та інші вимагали зберегти його як музейний корабель і доставити до Києва. Все ж – це був перший символ відродженого нового українського флоту. Але влада проігнорувала суспільство на догоду Кремлю, де не хотіли бачити зухвалих "повстанців", які могли стати символом нової держави звитяги. 

Варто відзначити, що цей інцидент з переходом СКР-112 прискорив і політичні домовленості. Бо вже у серпні 1992 року президенти Єльцин і Кравчук підписали Ялтинську угоду про принципи поділу флоту. Але, як бачимо, ціна символу виявилася занадто високою для тодішньої української держави, яка міцно була в тіні Москви. 

Символічний урок на тлі сьогоднішньої війни

Сьогодні, коли український флот, і не лише він, знову воює, та й уже не символічно, а по-справжньому, – ця історія СКР-112 звучить особливо гірко. У 1992 році Україна мала шанс зберегти і піднести перший акт вольового самовизначення своїх моряків. Замість цього корабель, який під вогнем прийшов під українським прапором, відправили на брухт. Тобто патріотизм екіпажу виявився незручним для тодішньої влади та політичної кон’юнктури. 

Росія в ті роки вже демонструвала, що готова застосовувати силу навіть проти умовно "своїх". Україна ж тоді ще лише вчилася цінувати тих, хто ціною кар’єри і ризику життя обирав її. Сьогодні ми бачимо, до чого призводить звичка недооцінювати власні символи і власну рішучість. Корабель, який міг стати живим пам’ятником народження українського флоту, зник. Залишилася лише історія.

Історія про те, як 21 липня 1992 року кілька десятків українських моряків зробили те, на що тодішня держава ще не була готова. Вони підняли синьо-жовтий прапор, боролися за свій вибір. І як Одіссей повернулися додому, нагадуючи нам, що незалежність – це не лише декларації і переговори, а конкретні вчинки в конкретні моменти часу.

Читайте також: Від Катині до Волині: російський слід в еволюції польської історичної травми