Ще рано викидати. Як врятувати старий ноутбук за допомогою Linux

Є в кожного знайомий, який тримає в шафі старий ноутбук "про всяк випадок" — вмикається, але повзе так, що навіть браузер відкривається із затримкою, гідною повільного інтернету початку двотисячних. 

Windows на такій машині поводиться, як людина в тісному светрі: рухається, але з видимим зусиллям і постійним «зачекайте». Логічний висновок, до якого приходить більшість — час на нову техніку. Але це не єдиний вихід.

Замість покупки нового ноутбука можна дати старому друге життя, просто змінивши систему, на якій він працює. Linux — не якась екзотика для програмістів у чорних светрах, а цілком робоча альтернатива Windows, яка існує з початку 90-х, регулярно оновлюється і, що особливо приємно для гаманця, безкоштовна. Головна її перевага саме для старої техніки — невибагливість: там, де Windows вимагає простору, оперативної пам’яті та терпіння, Linux спокійно працює на значно скромніших ресурсах.

Є один нюанс: цей спосіб реанімації підходить переважно для ноутбуків на Windows. З Mac історія складніша — Apple настільки міцно зшила своє залізо з macOS, що встановити туди Linux теоретично можливо, але на практиці це квест зі спецефектами. Тож якщо у шафі пилюжиться саме Windows-ноутбук, який колись був швидким, а тепер більше нагадує черепаху — читайте далі.

Перше, що варто зрозуміти: слова «встановити Linux» — це трохи спрощення. Насправді Linux — загальна назва для цілої родини операційних систем, які називають дистрибутивами. Ubuntu, Linux Mint, Debian, Fedora — це все представники однієї великої родини, і кожен має свій характер, оформлення та підхід до налаштувань. Варіантів — десятки, і вибір часто зводиться до особистих смаків, а не до якоїсь об'єктивної «найкращості».

Чесно кажучи, софту під Linux менше, ніж під Windows чи macOS — того ж Photoshop тут офіційно немає, хоча є цілком гідні безкоштовні альтернативи для роботи із зображеннями. Водночас великі й звичні застосунки на кшталт Google Chrome чи Spotify прекрасно почуваються і в цій екосистемі, тож повністю без звичних інструментів ви не залишитесь.

Якщо мета — саме реанімація старого заліза, варто дивитися в бік дистрибутивів, які спеціально створені легкими та мінімалістичними. Вони не будуть навантажувати процесор і пам’ять зайвим, а натомість подарують той самий ефект «о, а воно ще жваве», заради якого весь цей експеримент і затівається.

Серед популярних варіантів — Puppy Linux, Lubuntu і система з промовистою назвою Linux Lite, яка чесно попереджає одразу в назві, чого від неї чекати. Правильної відповіді тут немає: варто погортати скріншоти, почитати документацію і обрати той варіант, який відгукується саме вам.

Перш ніж робити хоч щось, головне правило: збережіть усе важливе з ноутбука окремо. Встановлення Linux стирає весь вміст жорсткого диска, тож фотографії з відпустки чотирирічної давнини краще перенести в надійне місце заздалегідь. Якщо ви й так користуєтесь OneDrive, Dropbox чи Google Drive, велика частина роботи, ймовірно, вже зроблена за вас.

Коли резервна копія готова, найпростіший шлях — записати установчі файли обраного дистрибутива на звичайну USB-флешку. Деталі трохи відрізняються залежно від конкретної системи, але загальна логіка скрізь схожа, а виробники дистрибутивів зазвичай пишуть докладні інструкції саме для цього.

Розберемо на прикладі Lubuntu — процес тут доволі типовий для родини Linux. Спершу потрібно завантажити образ системи, який ще називають ISO-файлом — це, по суті, весь Linux, запакований в один файл (і доволі важкий, тож запасіться терпінням і стабільним інтернетом). Сам по собі цей файл ще не запускає встановлення — це радше «сировина» для наступного кроку.

Далі знадобиться програма, яка перенесе цей образ на флешку і зробить її завантажувальною. Класичний вибір для Windows — безкоштовна утиліта Rufus. Достатньо вказати їй, де лежить завантажений образ дистрибутива і яка флешка підключена, а решту роботи вона візьме на себе.

Останній крок — змусити ноутбук завантажуватися саме з флешки, а не зі свого жорсткого диска. Після цього перед вами з’явиться інсталятор Linux, і далі можна діяти покроково за підказками на екрані. Спосіб потрапити в меню завантаження залежить від конкретної моделі ноутбука: зазвичай це натискання клавіші на кшталт F2 чи Del одразу після ввімкнення пристрою, поки на екрані ще з’являються перші написи. Якщо не впевнені, яку саме клавішу тиснути — коротка пошукова фраза з моделлю ноутбука в інтернеті майже завжди дає відповідь за пару секунд.