Де програв Наполеон: наукові здобутки віськової кампанії в Єгиптi

Негативний досвід — теж досвід

Жодних політичних чи воєнних дивідендів Франція з цього походу не отримала. Скоріш навпаки, він оголив проблеми молодої революційної республіки. Зокрема, виявилося, що Британія залишається володаркою морів. На тодішнього командувача британського флоту навіть інколи кажуть «Наполеон у морі». Якщо на суші французькому полководцю справді не було рівних, то у морській справі в нього усе було досить кепсько. Можливо, саме після Єгипту Наполеон зрозумів безперспективність десанту на Британські острови і зосередив свої зусилля на війнах на суходолі.

Також ця кампанія продемонструвала важливість логістики у війні. З цього з огляду на його похід на Росію через понад десятиліття, Наполеон належних висновків так і не зробив. Яким би геніальним тактиком не був полководець на полі бою, якщо армії не вистачає зброї, боєприпасів, харчування та належних засобів для проживання у несприятливих природньо-кліматичних умовах, вона приречена на поразку. В принципі самий по собі висновок наче не складний та доволі логічний: що робити солдатам, коли немає чим стріляти, чи тим більше що їсти? Проте задурманені славою полководці часто нехтують такими тонкощами життя. Такі проблеми спіткали Наполеона у жаркому Єгипті, з ними ж він стикнувся через півтора десятиліття у холодній Москві. І байдуже, що він переміг у більшості битв. Кінцевий результат той же – полководець покидає свою армію помирати.

Але значення єгипетської кампанії не у воєнно-політичній площині. Набагато суттєвішим став культурний ефект, який спричинив цей похід. Він, по суті відкрив для Європи стародавню історію. Вкотре.

Давня історія вже у стародавньому світі

Історія Єгипту настільки давня, що її вважали стародавньою ще у стародавній період. Відомий давньогрецький мандрівник Геродот, який описав численні країни у своїх географічних працях (це для нас вони уже стали історичними джерелами, зокрема і про життя на території сучасної України), про Єгипет писав у своїх історичних нарисах. Настільки видатного інтелектуала захопила древність історії цієї країни. Це й не дивно, адже від часів перших фараонів до Геродота пройшло більш як три тисячі років, тобто більше, ніж від часів самого Геродота до нашої сучасності.

Звичайно, механізмів для якісних досліджень у давніх греків було значно менше, ніж у сучасних істориків. А історію Єгипту вивчали все нові й нові вчені. Велич його правителів зачаровувала полководців, які підкоряли цю країну: Александр Македонський, Юлій Цезар, менш відомі європейському загалу завойовники сходу на кшталт Салаха ад-Діна чи Селіма Грізного, врешті у цьому списку опинився і Наполеон.

Єгипет відкрився для давніх греків після перемоги у греко-перських війнах. Принаймні, нам про це достеменно відомо. Потім після завоювань Александра він став частиною елліністичного світу. До речі, саме греки назвали тамтешніх правителів «фараонами» перекрутивши місцеве найменування, яке означало «Великий дім», тобто царський палац.

Важливо Завоювати не означає підкорити: чому імперія Александра Македонського не пережила свого творця

Все, що європейці знали про історію давнього Єгипту, було досліджено в період правління Птолемеїв – нащадків одного із воєначальників Александра. Тобто грецького панування у цьому краї. Воєначальник не царського роду, проголошений фараоном силою власної волі, понад усе прагнув сакралізувати свою владу, поєднати її із цим захопливим, легендарно-казковим періодом, тривалістю тисячі років, практично вічністю. Він щедро фінансував наукові дослідження єгипетської минувшини. Цим же займалися і його наступники: всі до одного Птолемеї (дівчата у цій династії — Клеопатри). Потім ці праці переписали римляни.

Коли Єгипет захопили араби у середині VII століття, в Александрії було зруйновано одну із найбільших у світі на той час бібліотек. Самі араби згодом побудували дуже ефективну наукову та освітню систему, проте для європейців відомості про стародавній світ вкрилася туманом історії. У самій Європі наука як така де активувалася на тисячоліття. Її переродження відбулося у XVIII столітті, яке зараз називають «добою просвітництва». Назріла потреба у систематизації наукових досліджень. Більшість пам’ятних локацій стародавнього періоду від Вавилона до Афін та пірамід у Гізі знаходилися під владою ворожої до Європи Османської імперії. Вона допускала на ці території окремих дослідників, але їх праці лише підживлювали інтерес наукової спільноти до регіону, не вносячи при цьому вагомого прориву у реальні знання про нього.

Єгипет у Нові часи

Османська імперія, яка у попередні століття була втіленням жаху для сусідів, у XVIII столітті переживала не найкращі часи. Вона ще не була «хворою людиною Європи», проте вже давно пройшла пік своєї могутності і зазнавала однієї військової поразки за іншою. За цих обставин їй довелось шукати могутніх покровителів – логічно, що вони мали бути з іншого кінця Європи, адже усі сусіди ненавиділи цю імперію за попередні століття грабіжницьких нападів.

У Стамбулі надали торгові поступки Великій Британії на торговому шляху з Індії, зокрема у Єгипті. Єгипет у цей період був своєрідною провінцією. Політичну владу продовжували зосереджувати у своїх руках місцеві еліти – мамлюки. Місцевий аналог яничар. А контроль за економікою перебирали до себе британці.

Французький бізнес, як природний конкурент британців витіснявся з цього шляху. Це викликало велике незадоволення у провідних торгових колах Франції, особливо її півдня, де зосереджувалися основні порти країни – на Середземноморському узбережжі. Саме звідти й почалася кар’єра молодого генерала Наполеона Бонапарта у якого на цей момент за спиною уже був досвід успішного походу в Італію проти імперії Габсбургів, яка була основним ворогом революційної Франції, що й не дивно, адже страчена революціонерами королева походила з цієї династії. 

Воєнна кампанія Наполеона

Саме Наполеон переконав уряд організувати кампанію проти британських інтересів у Єгипті на противагу планові роздмухати повстання в Ірландії. Наполеон вважав, що зламає Британію, відрізавши її від головного активу імперії – її колоній в Азії.

Спочатку все йшло добре. Наполеону вдалося ввести в оману Британську розвідку, «згодувавши» їй дезінформацію про плани десанту в Ірландії. Британський флот очікував французів у Гібралтарі, натомість вони поплили на схід. Захопили Мальту, яка була британським логістичним вузлом, а у липні 1798 року висадилися біля Александрії і очікувано легко розгромили війська мамелюків.

Важко сказати, що Наполеон планував робити із могутнім британським флотом, який рано чи пізно мав дізнатися про реальний хід військової кампанії. Ймовірно, полководець очікував, що армія, здобувши ресурси аграрно розвиненого Єгипту перейде на аутсорс. Але це не давало відповіді, як же бути із флотом Великої Британії, який контролював Середземне море.

Адмірал Гораціо Нельсон розбив французів у дельті Нілу і відрізав Наполеона від Франції. Паралельно Британія надихнула Османську імперію на війну проти французів. Бонапарт продовжував здобувати перемоги на суші. Але стан армії погіршувався. Епідемії та хвороби пов’язані із важкою акліматизацією руйнували моральний стан у війську. У самій Франції проти Наполеона розгорнули інформаційну кампанію.

Влітку 1799 року він сам повернувся до Франції, де вже за кілька місяців здійснив військовий переворот та здобув абсолютну владу. Формально Наполеон повернувся на Батьківщину, передавши управління армією своєму заступнику генералу Клеберу. Проте де-факто він залишив свої війська, які сам підбив на авантюру, напризволяще. Через кілька років вони здалися британцям, які їх просто вимороли. Сам Наполеон волів забути про усі перипетії того походу.

Війна та наука

Проте ця військова кампанія запам’яталася іншим. Це був унікальний військовий похід, який супроводжувався потужним десантом науковців та митців. В ході кампанії, Наполеон створив Інститут Єгипту – наукову установу, до складу якої увійшли понад півтори сотні різних вчених, яких він взяв з собою у похід: від істориків до ботаніків, інженерів та геологів. Також до складу експедиції було взято різноманітних митців різних культурних напрямків, найвідомішим з яких був Домінік Віван Денон, який згодом став першим директором музею у Луврі. Тоді наука ще не відмежувалася чітко від мистецтва, а самі галузі наук теж були доволі спорідненими. Тож Денон був водночас художником, археологом та дипломатом. Принаймні сам він себе таким вважав. Також в експедиції взяли участь досвідчені вчені – математик Гаспар Монж, який став президентом Інституту Єгипту (сам Наполеон назвався віцепрезидентом) та хімік Клод-Луї Бертолле.

У підсумку саме діяльність цієї наукової експедиції і стала єдиним, проте вкрай важливим досягненням цього походу. Інститут Єгипту поділявся на чотири секції, які визначали основні напрямки його роботи: математика; література та образотворче мистецтво, природнича історія та фізика, а також політична економіка.

Що французи винесли з Єгипту

Найвідомішою знахідкою в Єгипті став Розетський камінь, за допомогою якого вдалося розшифрувати давнє єгипетське письмо – знамениті ієрогліфи. Це стела початку ІІ століття до нашої ери, на якій повідомлялося про коронацію чергового фараона елліністичного Єгипту. Напис був трьома мовами, дві з яких були відомі вченим. Це дозволило зіставити тексти та зрозуміти третю – втрачену давньоєгипетську мову.

В ході цієї кампанії було зроблено чимало відкриттів окрім Розетського каменю, які мали чимале значення у тодішній Європі. Французи запозичили техніку виробництва гіпсу, яка була більш досконалою за ту, яку практикували у Франції та загалом у Європі. Також у Єгипті практикували «курячі печі» – штучні інкубатори для курчат, а також місцеві уміли довше зберігати харчові продукти, використовуючи для цього спеціальний посуд.

Натураліст Етьєн Жоффруа Сен-Ілер виявив існування багатьох нових видів риб. Художниками та креслярами, що супроводжували експедицію були зафіксовані численні види рослин, пам’яток архітектури та зображень місцевостей. Усе це було вперше систематизовано записано до матеріалів експедиції. Матеріалів, за які вченим ще потрібно було поборотися. Після капітуляції французької армії британці захотіли забрати усі наукові здобутки собі. Було конфісковано Розетський камінь (він і досі являється експонатом Британського музею) та інші артефакти. Проте вчені навідріз відмовлялися віддавати наукові записки експедиції. Вже згаданий натураліст Жоффруа Сен-Ілер погрожував спалити всі свої записи, якщо британці спробують їх конфіскувати. Він порівнював цей можливий акт із пожежею Александрійської бібліотеки під час арабського завоювання Єгипту. І британці пішли йому на поступки. Чи можуть благородні офіцери розділити разом із відчайдушними вченими заслуги перед наукою – питання філософське.

Першим у форматі розповіді-подорожі з ілюстраціями опублікував свою працю Домінік Віван Денон, який повернувся до Франції разом із Наполеоном. Його популярна праця стала справжнім розігрівом перед публікацією основного наукового доробку. Вчені працювали роками, до найменших деталей опрацьовуючи все – від друкарського шрифту, до розміщених ілюстрацій.

Хоча планувалося видати усі матеріали разом, вчені все ж пішли на поступку імператору Франції та почали публікацію своїх досліджень у 1809 році, таким чином надавши Наполеону побачити ще один результат своїх діянь на піку слави. Публікація матеріалів завершилася аж у 1828 році. Їй не завадили ані воєнні поразки французів, ані революційні пертурбації. 22 томи «Опису Єгипту» стали предметом національної гордості Франції. 

Європа у полоні єгипетського міфу

Французи не залишилися в боргу перед єгиптянами та арабським світом. Зокрема, вони залишили в Єгипті друкарський верстат з арабськими літерами. Французька система управління, правосуддя та військове мистецтво стали одкровенням для тамтешнього суспільства. Побут Наполеона, який здійснював подорожі країною верхи на коні із мінімальними зручностями та мізерною кількістю слуг вразили як місцевого шейха, так і марокканського принца, який спеціально прибув до французького генерала на своєрідні «курси підвищення кваліфікації».

Єгиптоманiя набирає обертів

Уся Європа заразилася «єгиптоманією». Художники писали картини про Єгипет та у «єгипетському стилі». Те саме стосувалося одягу, облаштування дому, навіть посуду. Попит на справжні та фальшиві єгипетські старожитності зашкалював – у Європі модними стали відвідування різноманітних шоу, пов’язаних з єгипетськими наративами, на кшталт «розпаковування мумій» чи різноманітних спіритичних сеансів, вечорів єгипетської історії тощо. Звичайного, що вони не мали нічого спільного, ані з реальною наукою, ані навіть зі справжньою єгипетською міфологією. Проте цей попит дав поштовх розвитку археології, щоправда, не завжди білої. Зараз уже важко чітко визначити чого було більше від єгиптоманії: позитивного чи негативного. З одного боку вона сприяла бурхливому розвитку вивчення історії давнього Єгипту та Стародавнього світу в цілому. З іншого боку єгиптяни досі вважають себе пограбованими і вимагають від європейських музеїв повернути те, що, за їх словами, належить народу Єгипту.

Безпосередньо з огляду на військово-політичні цілі, які ставилися перед Наполеоном Бонапартом напередодні Єгипетського походу, він став повністю провальний і залишився чорною плямою на біографії великого полководця. Але його наслідки у сфері науки та культури важко порівняти з будь-якими іншими воєнними кампаніями. Наполеон частково повторив роль Александра Македонського — він знову поєднав Схід та Захід. Відкрив Європі очі на арабську культуру та своє власне давнє минуле. Арабам продемонстрував усі переваги європейського способу життя.  

Також єгипетська кампанія продемонструвала ментальний прогрес Європи за три століття від початку ери Великих географічних відкриттів. Уявіть собі що було б, якби Ернан Кортес окрім банди головорізів взяв із собою в похід сотню вчених. Наполеон теж міг просто брутально зруйнувати давню цивілізацію, але вчинив по-іншому. Не знищивши старе, він створив щось по-справжньому нове – і справа не лише у прориві у вивченні стародавньої історії людства. Бонапарт створив нову культуру, яка стала базою для того, що ми зараз називаємо культурою Західного світу.