Рік до виборів у Польщі: чому Туск різко поправішав і підхопив антиукраїнську риторику

Польсько-українські відносини є найгіршими за багато років, можливо, за весь час незалежності. Рік тому проукраїнського президента Анджея Дуду змінив радикально правий Кароль Навроцький, який іще під час виборчої кампанії декларував, що провадитиме тверду політику щодо України. Однак багатьох читачів, імовірно, здивує той факт, що твердий курс провадить також ліберальний уряд Дональда Туска, від якого багато хто очікував проукраїнських позицій.

Про суспільні настрої в Польщі (втому від українських мігрантів) та історичні суперечки написано вже багато. Однак для повного розуміння твердого курсу польського уряду щодо України потрібно знати також внутрішньополітичний контекст, який змінюється дуже динамічно. Восени 2027 року в Польщі відбудуться парламентські вибори, на яких, згідно з актуальними рейтингами, коаліція Дональда Туска може втратити владу. Якби вибори відбулися сьогодні, то новий уряд сформували б праві й ультраправі партії: «Право і справедливість» (ПіС) Ярослава Качинського, крайня права «Конфедерація» та ще радикальніша антиукраїнська «Конфедерація польської корони» (коротко — «Корона») Гжегожа Брауна. Хоча можливі й інші варіанти коаліцій, зокрема Туска з частиною «Конфедерації», яка складається з двох партій — радикальнішого «Національного руху» Кшиштофа Босака та ліберальнішої вільноринкової «Нової надії» Славоміра Ментцена.

Останніми тижнями уряд Туска переживає численні проблеми, конфлікти й скандали, які теоретично мали б остаточно його потопити. Посилення антиукраїнської риторики — одна зі стратегій виходу прем’єра з кризи так, щоб виборці зосередилися на українському питанні замість корупційних скандалів у охороні здоров’я чи недотриманні передвиборчих обіцянок.

Криза в таборі Туска

Після перемоги над ПіС у жовтні 2023 року в ліберальних колах Польщі панувала ейфорія. Це була не просто зміна влади, а перемога над табором, якому закидали авторитарні тенденції, грубі й системні порушення Конституції і який гостро конфліктував із ЄС. Туск обіцяв швидкі реформи, реалізацію «100 обітниць на перші 100 днів правління» (з яких досі виконав лише третину) та притягнення деяких політиків ПіС до кримінальної відповідальності за порушення Конституції та корупцію. Майже нічого не вийшло, адже Туск, як і у 2007–2014 роках, укотре проявив себе радше як адміністратор із добрим піаром, що уникає непопулярних рішень, аніж як реформатор. Сучасне правління Туска дуже нагадує розчарування «помаранчевими» після перемоги Ющенка. І воно може закінчитися так само, тобто приведенням до влади умовного «польського Януковича», який піде на конфлікт чи навіть на вихід із ЄС (цього можна очікувати від кандидата ПіС у прем’єри Пшемислава Чарнека та Гжегожа Брауна).

За перші півтора року правління урядовці не виконали майже нічого з обіцяного. Мовляв, не було сенсу працювати над законопроєктами, які міг ветувати Анджей Дуда. Реформи обіцяли розпочати лише із серпня 2025-го, після очікуваної тоді перемоги Рафала Тшасковського на президентських виборах. Неочікувано президентом було обрано Кароля Навроцького, що стало початком кризи в коаліції.

Потім було ще гірше. Перемога Навроцького заохотила опозицію до зухвалих атак на оточення Туска. Спочатку планували довести до дострокових виборів або зміни коаліції в парламенті. Коли ж не вийшло, вирішили вдарити по Туску, організувавши збір підписів за референдум стосовно дострокового відкликання мера Кракова й однопартійця чинного прем’єра Александра Мішальського.

Чому саме Краків? Провести референдум у Варшаві, де мером є Тшасковський, нереально — там підтримка лібералів занадто висока. А ось Краків значно консервативніший. До того ж це — колишня столиця й друге місто країни. У кампанію з організації референдуму було вкладено мільйони злотих, і мера таки відкликали. Тепер права опозиція пробує провести схожі референдуми в інших містах, якими правлять політики «Громадянської коаліції».

Це не кінець проблем Туска: недавно в Польщі спалахнув корупційний скандал у охороні здоров’я. Виявилося, що політик «Громадянської коаліції», молодий лікар, заробляв нереально високі гроші в комунальній лікарні у Варшаві, яка підпорядковується меру Тшасковському, хоча насправді не перебував на роботі в декларований час. А ще політиків із табору Туска приймали без черги на медичні процедури, створюючи для них «VIP-приймальню».

Усе це вписалось у ширший контекст поглиблення проблем польської системи охорони здоров’я, тобто стрімкого зростання дефіциту та збільшення черг до лікарів-спеціалістів. Є тут і українське питання: частину поляків обурює той факт, що українські біженці зі статусом тимчасового захисту донедавна могли лікуватись у Польщі безкоштовно, тоді як не всі польські громадяни мають право на безкоштовну медичну опіку. Такого права позбавлені, наприклад, польські фрилансери, які працюють на підставі так званих сміттєвих договорів (umowa o dzieło), або особи, які втратили роботу чи статус студента. Крім того, російська пропаганда підсилює міф про те, що лікарі начебто приймають українців у Польщі поза чергою, що не відповідає дійсності. Атмосфера навколо охорони здоров’я справді нервова. Позбавлення українських біженців, які не працюють і не сплачують медичних внесків, права на безкоштовну медичну опіку — це чергова спроба уряду Туска залагодити кризу, яку його партія сама й створила.

Яким буде майбутній парламент?

Нинішню керівну коаліцію творять чотири партії: «Громадянська коаліція» (ГП), «Ліві», Польська селянська партія міністра оборони Владислава Косіняка-Камиша та «Польща 2050». Останньої вже фактично не існує: вона розділилася на дві фракції, а її залишки мають у рейтингах лише 0,5% підтримки. Рейтинги дають «Громадянській коаліції» 28–30%, «Лівим» — 5–8%, а Польській селянській партії — від 2 до 5%, тобто вона може не подолати прохідний бар’єр у 5%. Згідно з переважною більшістю опитувань, післявиборча коаліція ГП і «Лівих» матиме значно менше депутатів, аніж потрібно для парламентської більшості.

Водночас зростають рейтинги крайніх правих. Ксенофобська антиукраїнська «Конфедерація» має вже 15,7%, а ще радикальніша «Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна — 10,2%. Разом у них — майже 26%, і це вже більше, ніж у ПіС, яку підтримує 23% (рейтинг агентства ІБРІС для порталу «Віртуальна Польща» від середини липня).

У відповідь на зростання підтримки крайніх правих партії Туска, Качинського та Косіняка-Камиша стають радикальнішими, щоб утримати частину виборців із правими поглядами. Саме тому Туск фактично перейняв риторику, притаманну Качинському, й став радикально антиіммігрантським, помітно антиукраїнським та відступив від ліберальних тем — таких як охорона довкілля, протидія кліматичним змінам чи права представників ЛГБТ і меншин. А це тільки посилює рейтинги двох «Конфедерацій». Якщо навіть Туск і Качинський переймають їхню риторику, то навіщо голосувати за копію, якщо можна обрати оригінал?

Ярослав Качинський уже проголосив, що кандидатом у прем’єри від ПіС (у можливій коаліції з «Конфедерацією» та «Короною») буде колишній люблінський воєвода й ексміністр освіти Пшемислав Чарнек. Важко знайти більш антиукраїнського, антиєвропейського та крайнього правого політика ПіС.

Із цим курсом не погоджується досить велика група ліберальніших політиків ПіС, зосереджених навколо Матеуша Моравецького. Разом із 45 депутатами та багатьма рядовими членами ПіС колишній прем’єр заснував нове об’єднання «Розвиток плюс», яке декларує поміркований консерватизм, європейські цінності та підтримку України. Не виключено, що конфлікт із Качинським закінчиться розколом. Нова партія Моравецького може розраховувати на підтримку в 5–7% і створити власну фракцію в майбутньому парламенті.

У новому парламенті можливі вкрай різні коаліції. Зокрема Туск може створити коаліцію з фракцією Моравецького та ліберальнішою частиною «Конфедерації», яку представляє Славомір Мензен. Однак за рік іще багато чого зміниться, тож прогнозувати щось напевно наразі складно.