Испытание для ЕС: почему блокирование вступления Черногории – сигнал для Украины

Фактично ні в кого в ЄС немає сумнівів в тому, що з теперішніх країн-кандидатів наступним членом Євросоюзу стане Чорногорія.

В Єврокомісії офіційно ставлять за мету її приєднання до ЄС у 2028-му.

Але лунають також супероптимістичні прогнози про завершення процесу наступного року.

Зокрема, Греція прагне, щоб це відбулося під час її головування в ЄС, тобто у другій половині 2027-го.

Втім, не виключено, що чекати доведеться значно довше.

До Чорногорії почали одна за одною з'являтися принципові політичні вимоги з боку її сусідки Хорватії.

Загреб почав блокувати закриття глав переговорів про вступ, використовуючи це як інструмент впливу на кандидатку.

Це може стати викликом для всього Євросоюзу.

Разом із тим, за цією історією стало варто стежити Україні.

Адже з наближенням нашої країни до вступу в ЄС напевно будуть з'являтися нові претензії з боку його чинних членів.

І дуже важливо, яким прикладом для України – позитивним чи негативним – стане вирішення цих суперечок під час вступу Чорногорії.

Приклад для України і Польщі.

14 липня Чорногорія зробила ще один крок до членства в ЄС, закривши відразу два переговорні розділи.

Проте не менш важливим сигналом стало те, що ще один розділ, а саме 14-й, присвячений транспортній політиці, заблокувала Хорватія.

Це далеко не перша спроба Загреба використати вступ Чорногорії в ЄС для вирішення двосторонніх суперечок.

Так, у грудні минулого року Хорватія так само заблокувала закриття розділу 31, що стосується зовнішньої, безпекової та оборонної політики.

Інша справа, що торік вимоги Загреба (про них йдеться далі) були очікувані, адже їх вже давно озвучувала хорватська влада.

Натомість останні претензії виявилися дещо несподіваними.

І це дає підстави припускати, що це не останній "сюрприз" від Хорватії.

Зокрема, новою стала економічна вимога, пов’язана з меншими тарифами чорногорських автоперевізників.

У Хорватії не вперше висловили побоювання, що у разі вступу Чорногорії в ЄС чорногорські перевізники заберуть частину ринку у хорватських транспортних компаній.

Проте досі це не було перешкодою на шляху Чорногорії в ЄС.

Ця проблема не видається нездоланною, проте може мати чимале значення для України.

Ми не забули блокаду пунктів перетину кордону з Україною, влаштовану польськими перевізниками.

Формально польські далекобійники тоді казали про невиконання українцями правил ЄС, а в основі проблеми була більша конкурентність українських перевізників.

Ця суперечка майже напевно спливе знову під час наших вступних переговорів.

Тож механізм, за допомогою якого будуть зняті претензії Хорватії, може стати прикладом для ЄС для владнання суперечки України та Польщі.

Як ділити кордон?.

Втім, набагато більш проблемною для Чорногорії виглядає інша вимога Хорватії.

Загреб відмовляється визнавати чорногорські авіаційні карти в їх нинішньому вигляді.

І питання – зовсім не в авіації.

Річ у тім, що в Загребі побоюються: таке визнання посилить позиції Чорногорії у можливій територіальній суперечці.

А в тому, що така суперечка колись буде, сумнівів майже немає.

Нинішній кордон між Чорногорією та Хорватією встановлений тимчасовою угодою, укладеною у 2002 році між Хорватією і Союзною державою Сербії та Чорногорії.

Ця угода залишилася чинною і після оголошення незалежності Чорногорії у 2006 році.

Визнавши незалежність Чорногорії, у Хорватії підкреслювали відсутність серйозних суперечок між країнами.

Позиція Чорногорії полягає в тому, що угода 2002 року повністю розв'язує питання щодо визначення сухопутного кордону між країнами.

До того ж в рамках цієї угоди Хорватія зберегла контроль за півостровом Превлака, який у Чорногорії раніше оскаржували.

Проте принциповість Хорватії у питанні авіакарт може свідчити, що це питання для Загреба не є закритим.

Також невизначеним залишалось питання розмежування акваторії (яке, зважаючи на рішення щодо Превлакського півострова, має бути переглянуте на користь Хорватії), проте з цього питання в угоді 2002 року було зазначено, що сторони планують вирішити його шляхом звернення до Міжнародного суду ООН.

Варто нагадати, що аналогічну проблему Загреб має у відносинах і з іншим сусідом – Словенією.

Понад те, Хорватії вдалося вступити до ЄС, не впорядкувавши морський кордон з нею у Піранській затоці – а лише зобов’язавшись визнати рішення Міжнародного суду ООН з цього питання.

І ця поступка стала помилкою для Словенії.

Адже зараз вирішення цього питання виглядає ще більш далеким, аніж перед вступом Хорватії.

Рішення Суду ООН виявилося не на користь Загреба, проте напередодні Хорватія заявила про вихід з арбітражу, що дало їй можливість стверджувати про невизнання його рішення.

Причиною такого демаршу став злив телефонних розмов між представником словенського МЗС та одним з арбітрів, який розповів, що всі вимоги Словенії щодо поділу акваторії будуть враховані (так воно і сталося).

Показово, що демонстративно відкидаючи рішення арбітражу щодо акваторії, у Хорватії де-факто визнали рішення арбітражу щодо сухопутного кордону.

І хоча заради добрих відносин обидві країни не педалюють цей конфлікт, загострення може відбутися в будь-який момент.

Не виключено, що й у випадку вступу Чорногорії без остаточного вирішення всіх територіальних питань ЄС отримає ще одну неврегульовану суперечку між державами-членами.

А вимоги Загреба щодо авіакарт свідчать, що уникнути цього конфлікту навряд чи вдасться.

І питання лише в тому, чи станеться він до вступу Чорногорії в ЄС, чи вже після.

Проте і це є не останньою проблемою, що може стати на заваді вступу Чорногорії в ЄС.

Адже не до кінця вирішеними є питання, пов’язані з війною 1991-1995 років.

Наслідки війни.

У 2000 році тодішній президент Чорногорії (ще в складі єдиної із Сербією держави) Міло Джуканович вперше публічно вибачився за обстріл хорватського Дубровника 1991 року.

Цей жест миру покращив відносини з Хорватією, а згодом – сприяв визнанню Загребом незалежності Чорногорії.

Проте у Хорватії вимагають більшого.

16 грудня 2025 року Хорватія заблокувала закриття Чорногорією 31-ї переговорної глави, присвяченої зовнішній політиці, безпеці та оборони.

Це не стало сюрпризом, адже Загреб не приховував свої претензії.

Насамперед йдеться про компенсації громадянам Хорватії, яких утримували у таборі Моринь (Морин’є) – колишній югославській військовій базі поблизу чорногорського міста Котор.

Її у 1991-1992 роках використовували як слідчий ізолятор для хорватських полонених.

Суму цих компенсацій Хорватія оцінює у 15-17 млн євро.

Також у Загребі вимагають підписати угоду, що гарантує існування пам’ятної таблички на місці табору Моринь із написом, раніше узгодженим урядами обох країн.

І нарешті, Хорватія вимагає перейменування басейну в місті Котор, названого на честь відомого чорногорського спортсмена Зорана Гопчевича, пояснюючи це тим, що під час війни він був охоронцем у тому таборі.

Варто зазначити, що Чорногорія та Хорватія вже провели чималу роботу з владнання суперечливих питань нещодавнього минулого.

Проте в останні роки відносини країн суттєво погіршилися.

Ну і ця тема знову з'явилася на порядку денному.

І у відповідь на згадку про злочини часів Другої світової відповіла згадками про воєнні злочини 1991-1992 років.

Але і це не все.

Існує ще одна вимога Хорватії, яка потенційно може стати для Чорногорії ще більшою проблемою.

Йдеться про повернення Хорватії навчального корабля "Ядран" – і це питання лише на перший погляд виглядає як незначне.

Трищоглова шхуна була приписана до порту Спліт у Хорватії, однак перебувала на ремонті у Чорногорії.

А відповідно, наголошують там, за принципом розподілу рухомого майна корабель належить тій країні, на території якої він був на момент розпаду Югославії.

Хорватія з цією логікою не погоджується, наполягаючи, що це правило не стосується розподілу військового майна.

Тож обидві країни вважають вітрильник своїм.

І відкидають пропозиції спільного володіння кораблем.

Питання вийшло далеко за межі майнових питань і стало символом, поступитися яким неможливо.

* * * * *.

Бажання ЄС показати готовність до розширення очікувано зіткнулося з чималими проблемами.

Зокрема, з необхідністю знайти порозуміння між Хорватією та Чорногорією, включаючи пошук компромісів із вкрай болючих для двох країн питань.

Здатність ЄС модерувати цей процес та досягти порозуміння має стати для Брюсселя справжнім стрес-тестом.

Адже цей досвід неодмінно знадобиться і під час переговорів про вступ до Євросоюзу України.

Автор: Юрій Панченко,.

співзасновник "Європейської правди".