«Машина часу»: цікава й щемлива спроба розповісти про два покоління захисників України

«Коли я йшов на цю війну, я особливо не задумувався. Можливо, це була дурість. З моїх однокласників тут більше нікого немає, тільки я. Прохідний бал для університету імені Шевченка був замалий. Два місяці повоюю і наберу балів. І ось уже 15% свого життя я в ЗСУ».

Про війну в Україні щороку виходять десятки документальних фільмів. Той же «Вавилон'13», який із Суспільним мовленням і німецьким Trimafilm виступив співвиробником «Машини часу», спеціалізується саме на такому кіно.

Однак цього разу історія дещо інакша.

Тихий і Любий вводять оповідача. Причому — вигаданого героя, створеного на основі інтервʼю з наймолодшими бійцями: низка їхніх відеопортретів показана у пролозі. Отже, 21-річний хлопець веде свій монолог за кадром. Про те, як опинився у війську. Про засідку. Потрапивши в яку, він помер. «Але не до кінця».

Загалом цей проєкт зазнав значних змін у процесі творення. Спочатку збиралися зробити фільм до 10-річчя Революції гідності, але через повномасштабну агресію співрежисери зрозуміли, що це має бути історія людей, які у 2014-му були дітьми, а тепер захищають ідеали Майдану ціною свого життя.

Звʼязок «Велика війна — Євромайдан» Тихий і Любий встановлюють у метафізичний спосіб: після вибуху герой впадає в кому й раптом опиняється, з повним набором відчуттів, 1 грудня 2013 року в центрі Києва. Матеріал для фільму — з архівів «Вавилона», значна частина кадрів уже добре знайома: демонстрації, наметове містечко, будні повстання, сутички на Майдані та на Грушевського, загибель Нігояна, вилазка майданівців проти внутрішніх військ, ескалація протистояння. Текст, що зв’язуватиме ці фрагменти в єдине наративне ціле, мав написати поет, фотограф, військовослужбовець Максим «Далі» Кривцов. Однак 7 січня 2024-го Максим загинув.

І так народилася ця історія. Героєві «Машини часу» під час Майдану виповнилося лише дев’ять. Згодом він їздив у дитячий табір «Строкаті єноти», де одним із вихователів і був Кривцов — «дуже класний чувак», який, серед іншого, розповідав про революцію. Ось, власне, щойно оповідач усвідомлює, де він опинився, його метою стає знайти Максима: «Попереджу його про смерть. Що буде далі?».

Тихий і Любий вводять моменти ірреальності, перетворюючи документальні кадри за допомого спецефектів на напівпрозорі тіні, крізь які герой рухається ривками, щоб опинитися в якомусь іншому епізоді. Це повноцінна лірична лінія: в блукальця зʼявляється подруга Соня, бойові побратими серед протестувальників, а вже під фінал, якраз під час трагічної лютневої розвʼязки, він приїздить до батька — той виявляється з геть іншого боку протистояння.

І з Максимом оповідач врешті-решт зустрічається — в уяві, наяву? Діалог між ними виходить за суто утилітарні сюжетні рамки:

— Так а чим скінчиться?

— Я не знаю.

— Ну то йди і подивись.

— І я пішов.

Звісно, переконливі ігрові фільми і про революцію, і про повномасштабну війну — справа майбутнього. Але вже зараз у Тихого й Любого вийшла цікава за формою і щемлива спроба розповісти одразу про два покоління, котрі билися і бʼються за Україну.

Володимир Тихий, пряма мова:

— Ми зрозуміли, що це має бути саме історія людей, які під час Революції гідності були дітьми та які зараз боронять ідеали Майдану. Саме про це ми вирішили поміркувати. Провели велике опитування і зробили головним героєм таку молоду людину. Роман вивчив усі доступні архіви та знайшов багато матеріалів від першої особи. Велика кількість операторів ходила з камерами в ролі постійних перехожих чи учасників подій на Майдані. Тобто це осмислене фіксування уваги: ти наводиш фокус, розглядаєш усе довкола, транслюєш свій досвід. Так зʼявилася ідея про хлопця, який потрапляє в минуле і ми його очима бачимо Майдан.

Так, Майдан є причиною того, що зараз іде війна, але якби революція не перемогла, то для Путіна не було б проблеми України — вона б лежала під його ногами, а він розв’язував би інші питання, пов’язані, наприклад, із Польщею. А так лишилася та основа, на якій стоїть сучасна Україна.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).