Міф про велич Росії: чому на Заході перебільшують могутність Москви

У впливовому журналі Foreign Policy вийшла стаття, у якій аналізується, чому від часів Вольтера до Бернарда Шоу і Дональда Трампа Захід помилявся в оцінках Росії. Автор Крістіан Керіл переконаний, що війна Росії проти України розвіє ці міфи. Коротко про публікує скорочену версію цього тексту.

Статтю «Західний міф про велич Росії: іноземці здавна ідеалізували Росію та перебільшували її могутність» написав Крістіан Керіл, оглядач журналу Foreign Policy і колишній керівник московського бюро журналів Newsweek та US News & World Report. Далі ми наводимо авторський текст Керіла з незначними скороченнями. Повний текст статті ви можете прочитати тут.

Вольтер вихваляв Катерину

Протягом століть російські правителі експлуатували бурхливу уяву західних людей, які прагнули проєктувати свої фантазії та бажання на східну імперію. Ця тенденція сягає щонайменше часів Вольтера, який створив образ Росії як толерантної цивілізації, протиставляючи її релігійному фанатизму Франції.

Він вихваляв Катерину Велику за нав'язування цінностей Просвітництва варварським народам внутрішніх районів Євразії настільки, що навіть схвалював деякі з її найжорстокіших завоювань. «Якби я був молодшим, я став би росіянином», — вигукнув він одного разу, що йому було легко сказати, адже він так і не побував там. Катерина, яка вміла розпізнати користь від піару, із задоволенням субсидувала його пропаганду.

Певною мірою легко зрозуміти привабливість Росії. Вона має багату культурну спадщину. Вона водночас є частиною Європи й безумовно неєвропейською країною (три чверті її території розташовані в Азії), і це поєднання викликає відчуття загадковості та екзотики.

А російське православ'я залишається впізнавано християнським, що спонукає західних людей робити припущення про країну, які вони ніколи не наважилися б застосувати до інших авторитарних суспільств Східної Азії чи Близького Сходу.

Якими б не були причини, русофіли схильні бачити те, що хочуть бачити, і ігнорувати все інше. Соціалісти, які відвідували Радянський Союз, — такі люди, як Сідні та Беатріс Вебб, Пол Робсон та інші, — ігнорували очевидні ознаки злиднів і терору, визнаючи лише утопічні атрибути, які їм демонстрували господарі. Росія, писав Джордж Бернард Шоу у 1931 році, «керується людьми вражаючих здібностей і безпрецедентної свободи думки» — через три роки після того, як радянський диктатор Йосип Сталін розпочав першу хвилю показових процесів.

Провідні ЗМІ були не менш схильні до подібного викривлення фактів і моралі: у своїх репортажах із Москви кореспондент New York Times Волтер Дюранті сумнозвісно заперечував катастрофу примусової колективізації та подальший голод в Україні, Казахстані й на півдні Росії, що забрав мільйони життів.

Спекуляції про «християнську побожність Росії»

У 1944 році віцепрезидент США Генрі Воллес відвідав Магадан — місто, що перебувало в центрі величезної мережі концентраційних таборів на радянському Далекому Сході, але не помітив нічого незвичайного. Його короткозорість пояснювалася не лише звичними соціалістичними догмами, а й раннім захопленням розпливчастими ідеями російського містика Миколи Реріха. Це теж характерна риса: іноземні ентузіасти часто оспівують Росію як місце глибокої й незмінної духовності — стереотип, який зазвичай ігнорує тривале підпорядкування Московського патріархату державі та культуру авторитаризму й корупції, що випливає з цього.

Республіканці, які підтримують рух MAGA, тепер наслідують цю саму традицію. Коли американська права активістка Кендіс Овенс навесні відвідала Росію, вона захоплено відгукувалася про красу її церков, наводячи їх як доказ глибокої християнської побожності Росії, хоча з таким самим успіхом могла б вихваляти прекрасні собори України, до якої вона ставиться зі зневагою. Вона демонстративно мовчала, коли через кілька днів після її поїздки росіяни розбомбили Києво-Печерську лавру — одне з найсвятіших місць православного світу.

Певною мірою сучасні попутники, подібні до неї, є жертвами режиму, який уміє використовувати свою давню пам'ять про те, як маніпулювати іноземними прихильниками. Кремль із задоволенням підтримує таких дружніх диваків, як неофашист Річард Спенсер, який проголошував Росію «єдиною білою державою у світі», — у кричущому невігластві щодо її етнічного різноманіття, включаючи величезну кількість мігрантів із Центральної Азії.

Такер Карлсон розсипався в похвалах візкам для покупок у московському супермаркеті, стверджуючи, що це доказ високого рівня цивілізації в Росії. Фанатики Росії рідко виїжджають за межі великих міст і майже не спілкуються зі звичайними людьми. Якби вони це робили, то могли б дізнатися, що росіянам доводиться витрачати значно більшу частину своїх доходів на їжу, ніж жителям Західної Європи, що там надзвичайно високий рівень розлучень і епідемія домашнього насильства, не в останню чергу через ухвалений кілька років тому російським парламентом закон про декриміналізацію побиття дружин. Знову і знову фантазери про російську могутність не помічають очевидних ознак слабкості, відсталості, корупції та соціального занепаду країни.

«Київ за 72 години»: помилки американців

Американська політична еліта, схоже, давно має особливу схильність до хибної оцінки Росії — від радянологів часів холодної війни до президента США Дональда Трампа. Як ми бачимо з початку війни Путіна проти України у 2014 році й тим більше після повномасштабного вторгнення чотири з половиною роки тому, існує безліч військових експертів, учених, аналітиків і журналістів, чиї оцінки спотворені переоцінкою російських можливостей.

У 2022 році колишній голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі заявив тодішньому президенту Джо Байдену, що Київ може впасти протягом 72 годин. Архіреаліст, політолог Джон Міршаймер упродовж усієї війни вперто прогнозував неминучу загибель України — задовго до того, як стало очевидно, що російська армія, якою б вона не була переважаючою за ресурсами й чисельністю, паралізована корупцією, безгосподарністю та технологічною відсталістю.

Можна припустити, що всі ці експерти просто піддалися міфу про велич, могутність і силу Росії — саме тим якостям, які так довго переконували Трампа в тому, що Росія — це та сторона, на яку варто робити ставку. Ми маємо бути вдячні українцям за те, що вони показали світові, чому настав час цьому міфу померти.