Від пологового будинку до військового училища. Росія готує покоління до воєн

Навесні 2025 року в Кемеровському обласному пологовому будинку імені Атаманова до 80-річчя перемоги провели акцію: новонароджених виписували додому в мініатюрних плащ-палатках і пілотках радянського зразка. Організатори пояснювали це зв'язком поколінь і тим, що навіть найменший громадянин Росії має бути вписаний у «велику історію». Такі практики не обмежуються Кемеровом: у російських дитсадках фіксують «паради дошкільних військ», де дітей одягають у форму десантників, танкістів і піхотинців, вчать тримати стрій і співати «Катюшу» біля вічного вогню.

Із України це виглядає як чергова серія російського абсурду — моторошного, але наче несерйозного. Дослідження російської системи військової освіти, яке ми провели в Join Ukraine, підводить до іншого висновку: це не курйози. Це нижня наймолодша сходинка конвеєра, який Росія методично вибудовує від пологового будинку до військового вишу. І розрахований цей конвеєр не на нинішню війну, а на наступні.

Горизонт-2034

Поки в Україні та на Заході сперечаються, коли і чим завершиться нинішня війна, російське керівництво відповідає собі на інше запитання: якою має бути держава, щоб воювати ще десять чи двадцять років?

Цифри тут промовистіші за будь-яку риторику. Згідно з оприлюдненими планами міністерства оборони РФ, до 2034 року в Росії має з'явитися щонайменше п'ятнадцять нових військових вишів — для танкістів, льотчиків, інженерів, зв'язківців, операторів безпілотників, військових медиків. Це не просто декларація: плани розписано по роках і містах — першими названі Саратов і Нижній Новгород, далі Челябінськ, Ульяновськ, Новочеркаськ і Підмосков'я. Паралельно Кремль офіційно збільшує чисельність армії до півтора мільйона осіб.

Військовий виш не дає віддачі наступного року: цикл від вступу курсанта до боєздатного офіцера — п'ять-сім років, а до командира батальйону — десять-п'ятнадцять. Це гра в довгу.

Країна, яка п'ятнадцять років тому «звільнила» своїх лейтенантів

Щоб оцінити масштаб розвороту, варто згадати, де Росія була ще п'ятнадцять років тому.

Курс на скорочення армії Москва тримала від самого розпаду СРСР: у дев'яностих військові училища закривалися десятками, у двохтисячних систему «оптимізували». Війна з Грузією 2008 року цей курс не започаткувала, але стала для нього каталізатором: вона оголила технологічну відсталість армії, і міністр оборони Анатолій Сєрдюков отримав карт-бланш на радикальну реформу за західним зразком — компактна професійна армія постійної готовності замість масової мобілізаційної. Офіцерський корпус планували скоротити з 355 до 150 тис. посад, 65 військових училищ злити в десяток укрупнених центрів.

Кульмінація настала у 2010–2011 роках: через «надлишок офіцерських кадрів» Росія на два роки повністю припинила набір курсантів до військових вишів, а випускникам видавала так звані вільні дипломи — без гарантованого направлення на службу. Молодим лейтенантам фактично сказали: армія вас не потребує. Більшість пішла в інші силові структури або в цивільне життя.

Відкат почався майже одразу. Уже з 2012 року новий міністр Сєргєй Шойгу повертав училищам самостійність, а після окупації Криму 2014-го про будь-які скорочення не йшлося: доктрина зафіксувала «вороже оточення», 2016-го з'явилася «Юнармія», військова освіта дедалі відвертіше перетворювалася на інструмент ідеологічного загартування молоді. Але то були ще точкові кроки. Справжній стрес-тест система пройшла 2022 року.

Іспит повномасштабною війною

Росія звикла вчитися на власних війнах — Чечня, Грузія, Сирія щоразу залишали слід у навчальних програмах. Повномасштабне вторгнення в Україну стало найжорсткішим іспитом, і система його провалила: армії катастрофічно забракло молодших офіцерів, насамперед командирів взводів і рот.

У 2022–2023 роках у кожному військовому окрузі запустили прискорені курси перепідготовки: туди направляли офіцерів запасу віком до 45 років, а також солдатів і сержантів із вищою освітою, готових отримати офіцерські погони. Армія шукала командирів усюди, де могла їх знайти, і на ходу закривала розрив між швидко розгорнутими підрозділами та браком підготовлених молодших офіцерів. Для держави, яка десятиліття тому роздавала лейтенантам «вільні дипломи» через надлишок офіцерів, важко уявити красномовніше свідчення того, як війна зруйнувала всі попередні розрахунки.

Принципово, однак, інше: латанням кадрових дірок Кремль не обмежився. Тимчасові заходи воєнного часу стали приводом перебудувати всю систему підготовки кадрів, і саме з цієї перебудови виростають ті п'ятнадцять нових вишів із горизонтом до 2034 року.

Хребет, якого немає

Та хоч би скільки нових вишів відкрила Росія, всі вони відтворюють військову культуру, яка докорінно відрізняється від натовської. В основі армій НАТО лежить філософія Mission Command: командир ставить мету й окреслює загальний задум, а як його виконати, вирішують на місці молодші командири, яким довіряють проявляти «дисципліновану ініціативу». Її несучою конструкцією — «хребтом», як кажуть у НАТО, — є професійний сержантський корпус: сержанти живуть поруч із солдатами, навчають їх і стають тією ланкою довіри, без якої вся система не працює.

Російська традиція — пряма протилежність: успадкований від радянської армії жорсткий контроль згори (Top-Down), укорінений у ширшій автократичній культурі управління державою. Повноцінного сержантського корпусу немає — те, що в арміях НАТО роблять сержанти, покладено на молодших офіцерів, а самі виші готують не керівників колективів, а технічних операторів конкретних систем озброєння. Наслідки цієї моделі повномасштабна війна оголила сповна: старші офіцери змушені працювати близько до передової й гинуть там у незвично великій кількості; правду про невдачі бояться передавати нагору; а вчиться система повільніше, ніж можна було б очікувати. Бо, на відміну від НАТО з її обов'язковим «розбором без пошуку винних» (After Action Review), у Росії аналіз помилок лишається радше доброю волею окремих командирів, тоді як за провал заведено карати.

Чи це слабкість? Безумовно, але не та, на яку варто беззастережно сподіватися. Під тиском війни росіяни запозичують окремі натовські елементи: більше автономії дістають нерегулярні підрозділи, а екіпажі дронів і малі штурмові групи діють самостійно вже за логікою сучасного бою. Російська армія справді вчиться. Та все ж ця культура надто стара, щоб зникнути за кілька років, і схильна відтворювати себе, попри реформи: навіть проголошений 2025 року проєкт «Военное образование — на службе Отечеству» радше інституалізує підготовку технічних спеціалістів, ніж переглядає роль командира. Тобто Росія масштабує не лише армію — вона масштабує власну, відмінну від західної, культуру війни. І для нас це водночас слабке місце ворога й застереження: ставити на те, що чужа культура зруйнує його сама собою, було б надмірним оптимізмом.

Офіцер правильних поглядів

Є ще один вимір цієї перебудови, який легко недооцінити. Кремлю потрібні не просто тисячі нових офіцерів — йому потрібні офіцери правильних поглядів.

Ще 2018 року в російській армії відновили Головне військово-політичне управління (ГВПУ) — прямого спадкоємця радянського ГлавПУРу. Після 2022-го його вага лише зросла. Сьогодні замполіт є в кожній російській роті; з 2022 року військово-політичних офіцерів окремо готують у вишах різних родів військ — від десантних до ракетних. З 2024 року ГВПУ видає журнал «Политрук», редакція якого прямо пише, що відібрала «те, що не застаріло», з аналогічних видань 1942–1945 років: сучасного російського солдата вчитимуть «смертельно ненавидіти ворога» за методичками Другої світової. А цьогоріч Путін підписав указ про офіційний День військово-політичних органів — символічну крапку в реставрації радянської моделі.

Майбутніх командирів навчають тактики й управління підрозділами, але водночас вони мають засвоїти офіційну версію історії, образ Росії як «фортеці в облозі» та переконання, що протистояння із Заходом — природний стан держави. Якщо після розпаду СРСР Росія намагалася виховати з офіцера передусім професіонала, то сьогодні від нього очікують більшого: бути одночасно командиром, вихователем і провідником державної ідеології.

Конвеєр починається зі школи

І тут варто повернутися до дитсадкових «парадів». Бо військова освіта в сучасній Росії починається задовго до вступу у військовий виш.

З 1 вересня 2024 року в російських школах з'явився новий обов'язковий предмет «Основы безопасности и защиты Родины»: з восьмого класу діти вивчають типи озброєнь, основи тактики та бойове застосування безпілотників, а на виїзних військових зборах копають окопи та вчаться виживати в полі. До окремих занять і військово-патріотичних заходів залучають ветеранів війни проти України. Мережа кадетських класів розширюється, «Юнармія» працює під кураторством того самого військово-політичного управління, а курсантів військових вишів відправляють до неї наставниками — вчити дітей стройової підготовки та поводження зі зброєю.

Найсвіжіший акцент цієї шкільної підготовки — дрони. З 1 вересня 2026 року частку суто військової складової того самого предмета для 6–11 класів планують збільшити приблизно з 20 до 50% навчального часу, а серед обов'язкових тем — безпілотники й польові військові збори. Керування та обслуговування БпЛА стають масовою шкільною компетенцією: лише в Оренбурзькій області ще торік цього почали навчати понад 5 тисяч школярів і студентів, закупивши понад 680 апаратів; у Башкортостані дітей від сьомого класу вчать складати, програмувати й пілотувати дрони за програмою «Крылья будущего»; у Калінінграді відкрили шкільний клуб операторів БпЛА, а подекуди заняття з дронів поєднують ще і з тактичною медициною. Конвеєр не завершується школою: у Нижегородській області за цивільною держпрограмою «Кадры для БАС» на 144-годинні курси операторів дронів виділили 435 бюджетних місць — уже для дорослих. Подають це двоїсто — як «професії майбутнього» та цивільне застосування дронів, але вбудовують просто в початкову військову підготовку, а в деяких регіональних пабліках пояснюють і відвертіше: як підготовку дітей до можливої війни з НАТО.

Усе це щедро фінансується. Видатки федерального проєкту «Патриотическое воспитание граждан РФ» зросли з 3,4 млрд руб. 2021 року до 11,4 млрд 2022-го та до майже 46 млрд у бюджеті 2024 року — у тринадцять разів за три роки. Держава, яка так вкладається у мілітаризацію дитинства, робить це не заради парадів. Вона вирощує покоління, для якого війна — норма, а служба державі — найвища чеснота. Саме з цього покоління через десять років набиратимуть курсантів ті п'ятнадцять нових училищ.

Різні годинники

Для України головний висновок не в тому, що в Росії побільшає військових училищ. Головне — часовий горизонт: Кремль планує військове протистояння на десятиліття наперед і будує під нього інституції, кадри та ідеологію.

Найбільший ризик у тому, що Росія і Захід живуть за різними годинниками. Значна частина демократичних європейських політиків мислить категоріями наступних виборів, а авторитарний Кремль — категоріями поколінь. Поки в Європі дискутують про втому від війни, Росія готує людей для воєн, які ще не почалися. Тому російська військова освіта — це не вузька тема для військових аналітиків, а пряме питання майбутньої безпеки Європи. Конвеєр уже запущено. Питання лише в тому, чи встигнемо ми — Україна разом із партнерами — підготуватися до того, що з нього зійде.

Стаття ґрунтується на матеріалах аналітичної записки Join Ukraine «Як Росія готує офіцерів до війни: еволюція, ідеологія та вплив сучасних викликів».