Наказывать за нетерпимость, как в Европе: как Украине нужно изменить нормы по нападениям на "других"

Коли в Україні говорять про вступ до ЄС, часто згадують антикорупційні органи, судову реформу, виконання різних технічних вимог.

Це справді важливо, але євроінтеграція не зводиться лише до інституційної архітектури.

Для Європейського Союзу фундаментальні права – така сама частина вступного процесу, як економічні правила, конкуренція чи державні закупівлі.

Держава-кандидат має показати не тільки те, що вона ухвалює потрібні закони, а й те, що люди можуть користуватися захистом, який ці закони забезпечують.

Саме тут Україна має помітну проблему.

За даними міжнародних організацій, вона третій рік поспіль погіршує позиції в Індексі верховенства права за критерієм "Рівне ставлення та відсутність дискримінації": з 30-го місця у 2022 році до 43-го у 2025-му серед 143 країн.

Ця тенденція показує, наскільки ефективно держава захищає людей від нерівного ставлення, дискримінації та проявів нетерпимості.

І одна з найбільш чутливих прогалин – злочини на ґрунті нетерпимості.

Що кажуть європейські інституції.

Злочин на ґрунті нетерпимості – це ситуація, коли людину атакують не через випадкову сварку, а через її реальну або припущену належність до певної групи.

За расою, мовою, релігією, інвалідністю, станом здоров’я, сексуальною орієнтацією, гендерною ідентичністю чи іншою ознакою.

Проблема в тому, що українська система не завжди бачить цей мотив.

Напад може бути кваліфікований як хуліганство, тілесне ушкодження або інше загальне правопорушення.

Але якщо не дослідити, чому людину обрали мішенню, справа втрачає ключову частину змісту.

Європейський суд з прав людини вже звертав увагу на цю проблему.

У справі "Картер проти України" йшлося про неефективне розслідування нападу, де потерпілий наполягав на гомофобному мотиві.

Суд наголосив: якщо держава не досліджує можливий мотив упередження, злочини на ґрунті нетерпимості фактично розглядаються так само, як справи без такого підтексту.

Схожа проблема простежується і в інших справах.

У випадку "Узу проти України" ЄСПЛ визнав, що держава не забезпечила ефективного розслідування нападу на 16-річного афроукраїнця і не встановила расового мотиву злочину.

Для ЄС такі речі важливі, адже це питання якості правової системи.

Якщо мотив нетерпимості не фіксують, не розслідують і не відображають у рішенні, держава не забезпечує повного захисту постраждалій людині й не показує, що подібні напади мають особливу суспільну небезпеку.

Європейська комісія вже прямо вказувала на прогалини українського законодавства у цій сфері.

У звіті в межах Пакета розширення ЄС за 2025 рік зазначено, що українське законодавство наразі не відповідає Рамковому рішенню Ради ЄС 2008/913/JHA щодо боротьби з певними формами расизму та ксенофобії засобами кримінального права – зокрема щодо визначень і сфери застосування таких злочинів.

Окремо Єврокомісія наголошувала, що системний збір даних про злочини на ґрунті нетерпимості в Україні досі не налагоджено, а сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність не охоплені кримінальним законодавством у цьому контексті.

Це важливий момент.

Йдеться не лише про одну групу людей і не лише про одну статтю Кримінального кодексу, а про здатність держави виконувати стандарти, які в ЄС пов’язані з верховенством права, рівністю та недискримінацією.

Тому антидискримінаційне законодавство – це частина того самого блоку фундаментальних реформ, без якого переговори про членство не можуть бути переконливими.

Новий підхід до розслідування злочинів.

У серпні 2025 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №13597.

Він став новою спробою оновити українське законодавство у сфері протидії дискримінації та злочинам на ґрунті нетерпимості після попереднього законопроєкту №5488, який так і не був ухвалений.

Майже за рік після реєстрації законопроєкт залишається на етапі опрацювання в комітеті.

Водночас він уже включений до порядку денного Верховної Ради та має позначку євроінтеграційного.

Парламентський комітет з питань інтеграції України до ЄС у своєму висновку зазначив, що проєкт не суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері євроінтеграції та спрямований на виконання завдань дорожньої карти з питань верховенства права.

У законопроєкті є кілька важливих ідей.

По-перше, він розширює перелік захищених ознак.

Зокрема, пропонує додати національне походження, стан здоров’я, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність.

По-друге, пропонує розділити різні рівні відповідальності.

Дискримінаційні дії без насильства або погрози його застосування мають розглядатися в адміністративній площині.

Це може зробити реагування швидшим і практичнішим, ніж складний кримінальний процес для кожного випадку.

По-третє, для небезпечніших проявів – зокрема публічних закликів до насильства з мотивів нетерпимості – законопроєкт передбачає кримінальну відповідальність.

Також він закріплює мотиви нетерпимості як обтяжувальну обставину в низці статей Кримінального кодексу, зокрема щодо вбивств, тілесних ушкоджень та нападів.

Тобто ключова логіка законопроєкту в тому, що держава має відрізняти менш небезпечні дискримінаційні дії від нападів, погроз і закликів до насильства.

І для кожного рівня має бути свій інструмент реагування.

Лише закону недостатньо.

Сам факт появи законопроєкту №13597 – важливий.

Але для євроінтеграції недостатньо просто додати правильні слова до кодексів.

Закон має бути чіткий, зрозумілий і придатний до застосування.

Текст законопроєкту треба доопрацювати, щоб він не створив нових проблем у правозастосуванні.

Зокрема, є потреба точніше прописати поняття нетерпимості, уникнути розмитих формулювань і доопрацювати окремі положення Кримінального кодексу.

Наприклад, мотив нетерпимості має бути самостійною обставиною, що обтяжує відповідальність, а не губитися через невдалу конструкцію норми.

Окремо варто звернути увагу на інституційну частину.

Для реального захисту потрібні не лише нові статті, а й навчання для слідчих і прокурорів, системний облік таких злочинів, аналіз скарг на дії чи бездіяльність поліції, а також зрозумілі механізми підтримки для постраждалих.

Це і є різниця між імітацією та реформою.

Імітація – це ухвалити закон і відзвітувати про виконання європейської вимоги.

А реформа – це зробити так, щоб поліція, прокуратура і суди могли ним користуватися, а постраждала людина розуміла, куди звертатися і як захистити свої права.

Тест для української правової системи.

Переговори про вступ до ЄС – це не лише список законів, які треба ухвалити.

Це перевірка того, чи здатна держава будувати інституції, які працюють.

Якщо злочини на ґрунті нетерпимості не фіксують системно, держава не бачить масштабу проблеми.

Якщо мотив не досліджують, постраждалі не отримують повної правової оцінки того, що з ними сталося.

Якщо правоохоронці не мають навчання, навіть найкраща норма може залишитися декларативною.

Для ЄС це сигнал про якість верховенства права.

Чи здатна держава однаково захистити різних людей? Чи бачить вона упередження як мотив злочину? Чи має інструменти, щоб реагувати не вибірково, а системно?.

Саме тому законопроєкт №13597 варто розглядати не як другорядну гуманітарну тему, а як частину євроінтеграційного пакета.

Він може допомогти Україні закрити одну з прогалин, на які вже вказують європейські інституції.

Але тільки за умови, що його доопрацюють до якісного робочого інструменту.

Законопроєкт пропонує практичніший підхід, ніж попередні ініціативи: розділити адміністративну й кримінальну відповідальність, розширити перелік захищених ознак і враховувати мотив нетерпимості в небезпечніших злочинах.

Але головний тест буде не в самому голосуванні, а в тому, чи зможе держава після ухвалення закону розпізнавати такі злочини, правильно їх розслідувати, збирати дані, навчати правоохоронців і підтримувати постраждалих.

Авторка: Ольга Полякова,.

голова правозахисної організації Gender Stream.