За траєкторією СРСР: до чого треба готуватися путінській Росії та росіянам

Паливна криза у Росії влітку 2026 року набула катастрофічних ознак: ціни на продукти летять вгору, логістика ускладнюється,черги на заправках нікуди не зникають, а про нестачу пального для військових вже навіть починають писати російські "медіа".

У цей час російський диктатор Володимир Путін говорить про "певні проблеми з нафтопродуктами" та з серйозним видом дає розпорядження.

Спостерігати за цим – саме задоволення, але читачі з досвідом неодмінно повторять "це ж було вже". І будуть праві. Бо понад 35 років тому попередники Путіна також давали накази усунути та подолати всі проблеми. Але саме паливна криза передвісницею розпаду СРСР.

І хоч часи змінилися, економічні та соціальні закони залишаються тими ж. Тому 24 Канал звертається до історії та розповідає про цікаві паралелі між путінською Росією та СРСР.

Економіка – елемент політики

Розпад “Совка” (СРСР, тодішня назва російської імперії – 24 Канал) не був подією одного дня. Це сталося через накладання одразу кількох критичних факторів, які майже дзеркально зараз можемо бачити у сучасній Росії.

Як і 40 чи 50 років тому – нині російська економіка повністю залежить від експорту нафти. На нафтодоларах (точніше - дойч марках) трималася вся брєжнєвсьска стабільність, відома як "Застій". Саме в цей час, до речі, відбувалось дорослішання Путіна й формування його характеру. Не дивно, що брєжнєвську добу він вважав взірцем, а розпад СРСР – "найбільшою геополітичною катастрофою 20 століття".

Як же це сталося? У 1985-му році, коли Саудівська Аравія різко наростила видобуток нафти, світові ціни впали в кілька разів, з 30 до 10 доларів (в цінах того часу) за барель. Ніби закономірні процеси за усіма правилами економіки: коли збільшується пропозиція – зменшуються ціни, але для Росії це був дошкульний удар по бюджету. Ці гроші забезпечували роботу російської всієї промисловості: від обладнання до зерна. Відповідно, це потягнуло за собою низку інших проблем.

Сьогодні російська економіка так само мало не повністю залежить від цін на нафту та можливості її продавати іншим країнам. Але обставини трохи змінились, оскільки зараз РФ перебуває під значними санкціями як з боку Європи, так і з боку США (санкції були і в часи СРСР, але навіть поправка Джексона-Веніка і близько не стояла з тими обмеженнями, що накладені на Росію зараз).

Світові ціни на нафту теж не можемо назвати стабільними через ситуацію на Близькому сході, але станом на зараз російська нафта марки Urals, за даними Мінфіну України, оцінюється в районі 65 доларів за барель (без урахування знижки), що значно менше за період активних бойових дій на Близькому сході. Саме тому стежити за ситуацією там - достатньо важливо і для України.

Офіційні представники РФ заявляють про поточний дефіцит федерального бюджету на рівні 1,6 % ВВП, що складає близько 51 мільярда доларів. Але реальні цифри можуть бути геть іншими. За підрахунками видання Bloomberg, дефіцит бюджету може складати понад 73 мільярди доларів, що на 30 мільярдів більше ніж минулого року. Така тенденція демонструє стрімку деградацію економіки і з кожним роком Росії стає дедалі важче. Але, як бачимо, запас міцності там все ще присутній, що дозволяє РФ продовжувати війну проти України.

За рахунок колосальних витрат на війну Путін буквально забирає гроші в людей: заморожує соціальні проєкти, зменшує витрати на медицину, школи та дороги. На це йде майже половина всіх державних грошей. Лише уявіть ці цифри в масштабах відверто великої Росії. За ці гроші там могли б перебудувати всю Росію заново, але ж там вирішили, що краще світити "Орешніком" з Капустиного Яру, де будинки вже буквально вросли в землю і розсипаються.

Головний парадокс як СРСР, так і сучасної Росії полягає в тому, що нафтовий гігант виявляється беззахисним перед власною паливною кризою. Нині російська влада включилася в справжні "голодні ігри", мовляв, щоб зберегти штучну картинку благополуччя Москви – пальне забирають з інших регіонів. Москва та Санкт-Петербург переведені в режим пріоритетного постачання. Наразі у Москві працюють 85% заправок, а черги є мінімальними. Водночас у регіонах ситуація катастрофічна: змушені були закритися до 50% АЗС, а паливо відпускають за QR-кодами або у парні/непарні дні.

Колись найбільший експортер тепер шукає паливо по світу. Росія вперше в історії готується купувати дизельне паливо з-за кордону через критичне скорочення власного виробництва. Вони шукають можливих постачальників з Індії, Казахстану та Білорусі, яка за останні місяці збільшила залізничні постачання пального до рекордного рівня до Росії. І це при тому, що у них лише 2 НПЗ на території країни. Мабуть, тому Лукашенко так не хоче вестися на повідку в Путіна та приєднуватися повністю до війни проти України, адже розуміє можливі наслідки.

Війна – як інструмент політичного впливу

Наступним чинником розпаду СРСР історики в один голос називають війну в Афганістані, яка розпочалася в 1979 році. Вона мала стати маленькою переможною війною для збереження стратегічного плацдарму на Близькому Сході в часи Холодної війни. Тоді, перебуваючи у Кремлі, Леонід Брежнєв хотів поміняти в Афганістані одного президента на іншого, більш лояльного, але все переросло в затяжну війну, яка тривала десять років.

За цей час "Совок" витрачав мільярди на утримання свого контингенту, а до різних міст їхали тисячі трун до сімей загиблих. За час війни, лише за офіційними даними, в Афганістані загинуло більше 15 тисяч солдатів. На жаль, значна частина загиблих - українці. На тлі нинішніх втрати Росії у війні прот України 15 тисяч за 10 років можуть не вразити (натомість вражає апатія матерів), але тоді це сприймалося як трагедія та страшні жертви - вони підірвали довіру суспільства до держави.

Вже тоді цю війну називали безглуздою і порівнювали з американською кампанією у В'єтнамі. Війна в Афганістані розбила ідеологічний міф про "непереможну і миролюбну радянську армію" навіть за умов дуже обмеженого доступу до інформації.

Афганська війна: радянський злочин і дурість – дивіться відео:

Це вторгнення різко засудили у світі, що призвело до серйозних геополітичних наслідків. Наприклад, більшість країн оголосили бойкот і не відправляли свої команди на Олімпійські ігри в Москві 1980 року. Захід запровадив економічні санкції, що по суті відрізало СРСР від нових технологій, грошей та можливості активно торгувати з іншими країнами.

Якщо порівнювати радянські втрати у війні з теперішніми, то Росія мала б розпастися уже 100 разів, бо загальна кількість втрат російських солдатів у війни проти України вже сягає майже півтора мільйона, і це без урахування знищеної техніки, літаків та флоту, який з кожним днем "худне".

Окрім втрат на полі бою – увесь світ бачить якими на даний момент є спроможності України щодо далекобійних ударів. НПЗ, військові заводи, логістичні вузли - все це приносить збитки росіянам в мільярди доларів, відповідно - це все вони не зможуть витрачати на продовження війни.

Тактика України нині цілком зрозуміла - тиснути на агресора, завдавати йому максимальної шкоди, щоб таким чином змусити силою ворога до перемовин і завершення бойових дій та у підсумку цієї війни повністю. Втім, на теперішій час публічна риторика Кремля залишається майже без змін, Путін відкрито говорить, що вони продовжуватимуть досягати цілей так званої “СВО”, та чи вистачить на це ресурсів?

Тим паче, зараз війна активно переходить на територію агресора і чи настільки легко далі підтримувати політику Путіна, коли дрони та ракети атакують об'єкти по усій території Росії від Санкт-Петербургу і аж до Сибіру? А стовпи диму над НПЗ чи черговим складом Wildberries видно за десятки кілометрів?

Це питання, які, сподіваємось, росіяни ставлять собі хоч іноді. Віри в те, що на Росії зараз станеться якийсь внутрішній переворот достатньо малий, але точно не дорівнює нулю.

Талони – порятунок чи початок кінця?

Мабуть, більшість людей, які застали розпад СРСР, згадують дефіцит продуктів, черги і талони, без яких нічого не купити навіть з повними кишенями готівки. І це не просто так, адже це той фактор який найбільше торкнувся звичайних людей - тоді це кожен відчув на собі.

В умовах нестачі товарів, яку тоді називали іноземним словом "дефіцит", талони мали стати порятунком, адже за уявленням тодішньої влади – вони давали контроль над товарами першої необхідності (та підвищеного попиту) і дозволяли відпускати обмежену кількість товарів, щоб стримувати ще більший ажіотаж, хаос, бійки у чергах та будь-яку можливість появи "чорного ринку".

Найбільшого масштабу талони досягли наприкінці 1980-их та на початку 90-их років. Це стало справжньою ознакою "агонії" радянської системи, коли з прилавків зникли навіть базові речі.Перелік товарів залежав від конкретного регіону. Найчастіше талони були на: м'ясо та ковбасу,вершкове масло, цукор, горілку та тютюнові вироби і навіть мило та пральний порошок.

Талони видавалися за місцем проживання чи роботи. Вони діяли лише в конкретному регіоні або навіть магазині. Це призвело до виникнення "паливного та товарного поділу у суспільстві" або ж сегрегації. Наприклад, у Москві та Ленінграді постачання було кращим, ніж у провінції. Нічого не нагадує?

Вже у пізній час існування СРСР талони надавали доступ і до пального. Навіть попри те, що в той час приватне авто було розкішшю і вочевидь їх було не так багато як зараз, втім навіть порівняно невелика група власників автомобілів зіштовхнулися з відсутністю пального.

Водіям видавали картки на 20, 50 чи 100 літрів на цілий місяць. Без такого талона заправитись було неможливо фізично. Тобто офіційно неможливо. Як результат – виник величезний чорний ринок, талони підробляли на виробництвах, купували у водіїв державних вантажівок і в момент вони стали наче новою валютою.

Спроба приховати дефіцит за допомогою введення лімітів - лише частково сповільнює “картинку” тотального дефіциту. Втім, не прибирає першопричину кризи, а саме неефективну економіку, виснаження виробництва чи проблеми з логістикою. Короткочасне утримання шоку може призвести лише до сильнішого суспільного вибуху при наступній хвилі обмежень.

Еволюція настроїв: від надії та ідеології до розчарування та байдужості

Настрої суспільства до, під час та після розпаду СРСР – стали предметом вивчення науковців. І базувалися вони на кількох вкрай важливих моментах. Зокрема, це стосувалося великої демографічної кризи. У перші роки після розпаду "Совка" в Росії та низці суміжних країн смертність зросла на понад 50%, сформувавши явище "демографічного хреста", яке свідчило про різке зростання смертності та спад народжуваності. Окрім цього майже половина населення опинилася за межею бідності через гіперінфляцію, втрату роботи та затримки виплат – йдеться у дослідженні Крістен Годсі та Мітчелла А. Оренштейна "Оцінюючи наслідки "шоку": соціальні наслідки революцій 1989 року".

Війна в Афганістані, перегони озброєнь з США, та необхідність утримувати заморських сателітів комуністичної імперії забирала усі гроші СРСР, у тому числі за рахунок інших соціальних програм. Це сильно вплинуло і на настрої суспільства, оскільки в моменті зникло безкоштовне житло, доступна медицина та гарантоване працевлаштування без будь-якої адаптації до цього. При цьому в країні швидко сформувався клас олігархів, які швидко привласнювали собі державне майно, що сформувало помітну нерівність у суспільстві.

До цього ми додаємо дефіцит продуктів, загальну невпевненість у завтрашньому дні та тотальне зубожіння і здається в цей момент максимум на який могла розраховувати тодішня влада – спробувати ідеологічно утримати контроль над населенням. Втім робити це вже було важко, особливо після війни в Афганістані, коли радянська армія втратила взагалі будь-який авторитет не лише у світі, але і всередині країни. І саме суспільна травма 90-их створила сприятливий ґрунт для популізму, зростання авторитаризму за путінського режиму та запиту на «сильну руку», яка нібито поверне відчуття величі та стабільності.

Це ті умови за яких Путін стрімко прийшов до влади: від колишнього офіцера КДБ середньої ланки у Східній Німеччині до директора ФСБ, прем'єр-міністра Росії та виконувача обов'язків президента.

Якими ж настрої є зараз

Сучасні настрої росіян можна охарактеризувати не як відкрито протестні, а як тривожно-апатичні з чітким запитом на завершення війни та стабілізацію побуту.

За даними навіть деяких російських державних соціологічних опитувань, у суспільстві сформувалася стійка вдома від тривалості бойових дій. Російський державний Фонд "Громадська думка" зафіксував стрімке падіння довіри до Путіна.

Лише за один тиждень рейтинг обвалився з 74% до 69%. Для порівняння, навіть після мобілізації у вересні 2022 року, відступу з Херсона чи заколоту Пригожина він не падав нижче 74 – 76%. Частка тих, хто не довіряє президенту, зросла до 18%.

Ще цікавіше те, що понад 53% росіян заявляють про свій "тривожний стан", який в основному викликаний економічними проблемами. Тепер це постійний стрес. Понад 85% опитаних скаржаться на постійне зростання цін на базові продукти харчування, ліки та комунальні послуги. А проблеми з пальним, ліміти на АЗС у регіонах та довжелезні черги поступово пробивають "інформаційний купол" Кремля.

В інтерв’ю "Радіо «Свобода" директор Інституту соціології Національної академії наук України, професор Євген Головаха зазначив, що як і в пізньому СРСР, відсутність масових вуличних протестів у Росії свідчить не про абсолютну підтримку влади, а про глибину суспільної апатії. Люди відчувають безсилля щось змінити у верхівках, тому лояльність до режиму стала абсолютно купованою або формальною. Росіяни пристосувалися жити в умовах постійної тривоги, росту цін та відсутності довгострокового планування. Але навіть вони, як і їхні попередники 35 років тому, вже починають розуміти: "Так жити неможна".