З Драпатим росіянам на фронті буде «весело», а в РФ палатимуть не лише НПЗ і Wildberries – Коваленко

Страхи і панічні настрої російських окупантів після призначення Драпатого цілком обґрунтовані, нинішні біди Росії є лише початком, зазначив Олександр Коваленко.

Призначення Михайла Драпатого головнокомандувачем ЗСУ стало однією з найбільш резонансних кадрових змін за час повномасштабної війни з Росією. Якщо в Україні від нового головкома очікують більш сучасного підходу до ведення бойових дій і масштабування високотехнологічної війни, то в російському інформаційному просторі його призначення викликало справжню істерику. Російські пропагандисти та "зет-воєнкори" відкрито називають Драпатого серйозною загрозою для армії РФ і очікують непрості часи.

Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко в інтерв’ю Главреду розповів, наскільки обґрунтована істерика росіян з приводу призначення головкомом ЗСУ Драпатого, чим стиль командування Драпатого буде відмінним від стилю Сирьского, що принципово зміниться для російських окупантів на фронті і в тилу, як розшириться перелік цілей для українських безпілотників на території Росії, а також яке вікно можливостей є в України до листопада.

Якщо Сирського "зет-воєнкори" називали "аналогом Герасимова", то про Драпатого вони говорять як про катастрофу для себе. Які риси Драпатого змушують росіян зараз панікувати? Чому його призначення викликало таке "виття на болотах"?

Напевно, тому ж, чому й Федоров був для росіян постійним об’єктом дискредитації, критики та глузування. Це пов’язано з сучасним баченням війни. Михайло Драпатий має сучасний погляд на ведення високоадаптивної та високодинамічної війни. У нього зовсім інша концепція ведення війни в Україні.

Сирський теж був професійним генералом. Він чудово знає свою справу, і багато в чому ми завдячуємо йому успіхами контрнаступальних операцій 2022 року. Але це більш консервативний військовослужбовець, тобто в нього більш консервативні погляди на військову науку і військову справу. Зміни він приймає, але дуже важко. Інколи, коли щось впроваджувалося через Генштаб, головнокомандувачу фактично доводилося ламати самого себе. Це був складний шлях.

Натомість Михайло Драпатий більш гнучкий і відкритий для сучасних тенденцій. У питаннях військової справи він орієнтується на інноваційні підходи. Його комунікація з Михайлом Федоровим ніколи не була секретом: вони добре взаємодіяли й чудово розуміли один одного, були на одній хвилі.

Саме це й непокоїть росіян. У них досі переважає досить законсервована система центрального військового управління, по суті, "совок", який вони так і не змогли змінити. У них є хіба що окремі підрозділи й напрямки, де застосовуються сучасні тактичні винаходи та інновації. Наприклад, "Рубікон" – найуспішніший підрозділ безпілотних систем російських окупантів. Але є важливий нюанс: він перебуває під патронатом ФСБ – не Герасимова, не генштабу, не Фрунзенської набережної, а саме Луб’янки. Російські "керзачі", тобто військові, дуже закапсульовані, і розвитку там практично не відбувається.

Натомість в Україні вже сформувалося нове покоління військових командирів. Саме до нього належить Михайло Драпатий. І саме це викликає у росіян найбільше занепокоєння, оскільки нового покоління серед "керзачів" просто немає. У них є просто молоді офіцери, які представляють стару консервативну систему, в якій жодних змін не буде. Саме тому росіяни так налякані.

Чим стиль командування Драпатого може принципово відрізнятися від стилю Сирського? Росіяни, наприклад, стверджують, що Сирський був прихильником принципу "тримати позиції за будь-яку ціну", тоді як Драпатий нібито готовий відходити на вигідніші рубежі заради збереження особового складу. Наскільки це справедливе твердження? І які ще принципові відмінності ви бачите?

Загалом за час повномасштабної війни в Україні ми неодноразово бачили ситуації, коли Сили оборони України відходили на більш вигідні позиції, уникаючи потрапляння в оточення. Останнє повноцінне оточення було ще на початку широкомасштабного вторгнення у 2022 році. Найбільш масштабним прикладом був Маріуполь. Але це був зрозумілий крок, на який пішли, щоби загальмувати просування противника вглиб України і скувати його сили саме на цьому напрямку. Росія була змушена зосередити під Маріуполем величезну кількість сил і засобів. Це була вимушена жертва і подвиг захисників Маріуполя.

За час війни були ситуації, коли наші підрозділи можна було відвести набагато раніше, водночас були й випадки, коли затягування цього рішення дозволяло ще більше виснажити противника, уповільнити його просування і скоротити його ресурси (і особовий склад, і засоби ураження) для подальших наступальних дій.

Тому, з одного богу, можу погодитися з тим, що в стилі командування Олександра Сирського справді було прагнення тримати рубіж до останнього, і лише після цього ухвалювати рішення про виведення військ. Такі ситуації були. Але з іншого – це не призводило до оточень чи інших критичних наслідків, щоправда, ситуації часом були досить екстремальні.

Як буде діяти в цьому питанні Михайло Драпатий – побачимо. Але не можна відводити війська одразу, щойно ворог з’явився на околицях міста, селища чи села. Міські бої так чи інакше повинні відбуватися. Питання в тому, в якому форматі вони відбуваються. І при цьому завжди враховується низка чинників: загроза оточення, перевага противника в силах і засобах, стратегічна важливість конкретного населеного пункту тощо.

Наведу приклад. У серпні 2025 року окремі депутати Верховної Ради (не буду називати прізвищ) з розумним виглядом розповідали, що гарнізон Мирнограда треба негайно виводити, бо він ось-ось опиниться в оточенні. Що? Про що взагалі йдеться? Яке виведення гарнізону з Мирнограда? Зрештою Мирноград після цих заяв ще півроку тримав оборону і в оточення так і не потрапив. Більше того, росіяни досі не можуть повноцінно виповзти на північні околиці Покровська та Мирнограда, і відкриття Добропільского напрямку їм дуже складно дається.

Якби тоді, у серпні 2025-го, ми послухали якогось "депутатика" й вивели війська з Мирнограда та Покровська, то сьогодні, найімовірніше, вже говорили б не про бої біля Костянтинівки чи Добропілля, а про бої поблизу Краматорська або бої за Дружківку.

Тому я думаю, що Михайло Драпатий дуже добре розуміє, коли необхідно берегти особовий склад і відводити війська, а коли, навпаки, потрібно тримати позиції, щоб не дати противнику здобути перевагу на полі бою.

Російські пропагандисти, зокрема, бідкалися, що Драпатий "щиро ненавидить Росію" і "діятиме асиметрично". Які неприємні сюрпризи він справді може підготувати росіянам? Яких неочікуваних ходів вони можуть боятися?

Нехай очікують і нехай бояться. Їхні страхи не безпідставні. Це не вигадки і не фантазії. Їхні страхи і панічні настрої цілком обґрунтовані. Але про можливі "неприємні сюрпризи" я би не сказав, навіть якби знав.

Сирський заявив, що передає армію Драпатому в стані наступу. Як ви вважаєте, яку планку задає новому головнокомандувачу така заява? І які ключові проблеми йому потрібно буде вирішити насамперед, щоб український контрнаступ справді набрав силу?

Поки що про контрнаступ говорити зарано. Але сьогодні в нас справді є вікно можливостей, коли ми можемо суттєво покращити свої позиції.

До початку в Росії загальної мобілізації, завдяки чому вона отримує велику кількість людського ресурсу, ми можемо провести низку контратакуючих дій. Йдеться саме про контратакуючі дії, а не контрнаступальні. Такі дії можуть суттєво покращити наші позиції та розширити зону контролю.

Де саме це відбудеться і як – говорити не буду. У 2023 році ми надто багато про це говорили, тому зараз не комільфо висловлюватися про те, де саме Сили оборони України можуть проявити себе.

Але можу сказати лише одне: сьогодні найуразливішою для російських окупантів є їхня південна оперативна зона. Де, коли і як буде реалізовано ці можливості, буде вирішуватися на рівні нового головнокомандувача.

Часу на це не так багато. Перші мобілізовані росіяни можуть з’явитися на фронті вже у листопаді. Повноцінної базової військової підготовки вони не проходитимуть. Щонайбільше два тижні їх повчать, як стріляти з автомата. Тобто фактично в нас є тиждень липня, серпень, вересень і жовтень. Ось на ці три місяці і один тиждень і потрібно розраховувати.

Ваш коментар у Telegram щодо призначення Драпатого був надзвичайно лаконічним, але дуже влучним та інформативним. Чи могли б ви розшифрувати, як саме цей "вирок" для російських окупаційних військ може виглядати на практиці?

Насамперед йтиметься про масштабування роботи наших Сил безпілотних систем на всіх рівнях: це і "мале небо", і middle strike, і deep strike. Ми побачимо значно масштабнішу роботу і операції на зовсім інших напрямках.

Блокування Азовського моря, удари по російському тіньовому танкерному флоту в Чорному морі – це лише початок тих подій, які очікують на Росію.

Крім того, розширюватиметься перелік цілей. Ми вже бачили удари НПЗ, вони триватимуть, але надалі на росіян чекають удари по газовій інфраструктурі, газорозподільчих станціях та газових терміналах. Також удари будуть не лише по Wildberries – нехай OZON теж готується. Військово-промисловий комплекс РФ само собою буде під нашим прицілом.

Тобто ми побачимо масштабування використання високотехнологічних засобів впливу на Росію – від тактичного до стратегічного рівня. Принаймні якщо говорити про дистанційний вплив.

Безпосередньо в зоні бойових дій акцент буде робитися на поєднанні між собою високих технологій і можливостей їх імплементації та інтеграції в стандарти ведення війни. Особливо якщо врахувати, що Росія готується використовувати значно більший людський ресурс, – ми маємо бути готовими нівелювати цей потенціал. Якщо противник мобілізує 100 тис. осіб за місяць, ми повинні зробити так, щоб рівень знищення російської піхоти сягнув 100 тис. на місяць. Тут усе дуже просто: перемогти у цій війні ми можемо лише одним шляхом – максимально знищуючи людські сили противника.

І бажання завдати оккупантам якомога більших втрат особового складу, використовуючи для цього різноманітні гаджети, інновації та високотехнологічні засоби, – це якраз про Драпатого.

Сирський також будував свою методологію на максимальному виснаженні та знищенні російських військ. Але це була методологія більш консервативної військової школи. А у Драпатого – більш сучасний підхід і сучасна методологія.

Саме тому російським окупантам найближчим часом буде дуже "весело" на фронті. Драпатому лише потрібно якомога швидше розібратися з усіма проблемами, які разом із посадою лягли на його плечі: бюрократичні, соціально-політичні та юридичні. І ми побачимо результат.

Звучить так, що після призначення Драпатого росіянам буде "дуже весело" на фронті, а в тилу горітиме все, включно з Москвою.

Так. Головне, щоб цей процес не зупинявся.

А є ризик, що він може зупинитися?

Такий ризик був після зняття з посади міністра оборони Михайла Федорова, коли ще не було зрозуміло, які далі будуть призначення. Був ризик, що можуть виникнути проблеми з логістикою, постачанням необхідної номенклатури озброєння, боєприпасів і засобів ураження противника. Такий сценарій був цілком можливим.

Але цього не сталося. Тому наразі все добре.

Цей ризик зник саме після призначення Драпатого?

Значною мірою – так, саме після цього призначення.

Новий головнокомандувач добре розуміє необхідність широкого використання високотехнологічних засобів для досягнення військових цілей. І якщо він і надалі дотримуватиметься саме цього курсу, то вже не настільки важливо, хто саме буде міністром оборони. Якщо це буде Михайло Федоров – чудово. Якщо це буде Євген Хмара – теж добре. Хочу зауважити, що Хмара – дуже поважна людина. Багато хто з тих, хто вийшов на протест із картонками, не зрозумів, кого саме призначили виконувачем обов’язків міністра оборони. А Хмара теж підтримує широке використання високотехнологічних засобів. Тому будь-яка синергія між Хмарою і Драпатим працюватиме лише на користь України.

А користь України сьогодні – це знищення якомога більшої кількості військових об’єктів на території Російської Федерації та максимальне знищення російських окупантів безпосередньо на полі бою.