Рекорди, голи і те, про що FIFA мовчала: "темна" спадщина ЧС-2026

19 липня, MetLife Stadium. Конфеті. Трофей. Гімн переможця. Інфантіно говорить про “найвеличніший ЧС в історії” — і в статистичному сенсі буде правий. 294 голи, 6,5 мільйона глядачів, рекорд за рекордом. Але є інша хроніка цього турніру — та, якої не буде в офіційному звіті FIFA. Її писали на кордонах, у судових залах і в коридорах, де ухвалюються рішення, про які глядачі на трибунах навіть не здогадувалися. Станіс Ельсборг, керівник Play the Game — данської організації, що просуває демократичні цінності у спорті — написав напередодні фіналу прямо:

Дзвінок Трампа і “червона лінія” UEFA

Найгучніший скандал турніру не був пов’язаний з голами чи VAR. Він стосувався телефонного дзвінка. Після того як Фолорін Балоґун отримав червону картку у матчі проти Боснії і мав пропустити гру з Бельгією, президент США Дональд Трамп особисто зателефонував Джанні Інфантіно і попросив переглянути дискваліфікацію. FIFA скасувала її — без офіційних пояснень процедурного характеру.

Реакція була негайною. UEFA назвала це “перетином червоної лінії”. Королівська федерація футболу Бельгії, кілька національних федерацій, тренери і політики засудили рішення відкрито. Інфантіно наполягав, що судові органи FIFA “діяли незалежно і автономно”. Але питання залишилося: якщо президент однієї з країн-господарів може зателефонувати і змінити дисциплінарне рішення — що це означає для майбутніх турнірів?

Це був не єдиний випадок, коли межа між спортом і політикою зникла. Омар Артан — сомалійський арбітр з дійсною американською візою і дипломатичним паспортом — провів 11 годин у маямському аеропорту і був відправлений додому. Він не судив жодного матчу на ЧС-2026.

Ванкувер, Мексика і ті, кого не показували в прямому ефірі

Josimar Football зібрав свідчення мешканців Ванкувера, які кажуть, що турнір приніс у їхні райони посилене поліцейське патрулювання і витіснення бездомних з традиційних місць перебування — стандартна практика мегаподій, яку організатори рідко обговорюють публічно. У Мексиці місцеві спільноти фіксували тиск через витрати на інфраструктуру, які лягали нерівномірно. У кількох містах США профспілки працівників стадіонів виходили на страйк або погрожували ним через умови праці і ризик депортацій під час роботи на об’єктах.

Вболівальники з Марокко, Сенегалу, Гаїті та Ірану — збірні, які зіграли на цьому турнірі — масово отримували відмови у візах або вимоги внести депозит до $15 000. Деякі дізнавалися про це за кілька днів до вильоту. Турнір, який FIFA рекламувала як “найбільше об’єднання світу в історії”, залишив частину цього світу за воротами.

Що залишається після фіналу

ЧС-2026 був чудовим футбольним турніром. Це правда — і вона нікуди не дінеться. Але правдою є і те, що він відбувся в умовах, які FIFA роками намагалася не помічати: в країні з жорсткою імміграційною політикою, під тиском президента, який втручався в дисциплінарні рішення, і з організацією, яка поки що не дала переконливих відповідей на жодне з цих запитань.

Наступний ЧС — 2030, у шести країнах на трьох континентах. Питання, підняті у 2026-му, нікуди не зникнуть.

Джерело: Josimar Football