Ормузька криза відкрила епоху нео-каперства — The Guardian

Світова система морської безпеки переживає найглибшу кризу за десятиліття. Напруженість навколо Ормузької протоки стала лише одним із проявів ширшого процесу. Він уже охопив Червоне море, Південнокитайське море, Балтику, Північне море та Північну Атлантику. Держави дедалі частіше відмовляються від усталених міжнародних правил і повертаються до політики сили на морі, розповідає у своїй колонці міжнародний оглядач The Guardian Саймон Тісдалл.

Автор проводить історичну паралель із початком XIX століття. Тоді Сполучені Штати направили військову ескадру до Середземного моря для захисту власного торговельного судноплавства від піратів і корсарів. На його думку, сучасна політика Вашингтона щодо Ормузької протоки дедалі більше зводиться до захисту власних економічних інтересів, а не міжнародного порядку.

Тісдалл зазначає, що саме принцип свободи мореплавства (mare liberum), який століттями лежав в основі міжнародного морського права, нині опинився під загрозою. Він нагадує, що державний секретар США Марко Рубіо ще у червні заявляв: «Жодна країна не має права стягувати мито чи збори за проходження міжнародною водною артерією».

Утім Дональд Трамп пізніше сам допускав можливість запровадження таких платежів, а меморандум між США та Іраном фактично визнав право Тегерана та Оману отримувати прибуток від транзиту через Ормузьку протоку.

На думку автора, така суперечливість демонструє руйнування міжнародного консенсусу щодо свободи судноплавства та поступовий відхід від правил, які десятиліттями визначали морські відносини.

Одним із найнебезпечніших наслідків цієї тенденції Тісдалл називає появу сучасних форм того, що історично нагадує каперство. Якщо після Паризької декларації 1856 року приватне ведення війни на морі було офіційно заборонене, то нині держави дедалі частіше використовують схожі інструменти під іншими назвами.

Передусім ідеться про проксі-сили. Хусити, яких підтримує Іран, атакують торговельне судноплавство в районі Баб-ель-Мандебської протоки, використовуючи блокаду як засіб політичного тиску. Формально вони не є державним флотом, однак отримують зброю, технології та підтримку від Тегерана. За логікою автора, такі структури щораз більше нагадують історичних каперів, які діяли від імені держав.

Окремою тенденцією він називає використання цивільних суден у військово-політичних цілях. Зокрема, Росія застосовує так званий "тіньовий флот" і допоміжні судна для підтримки своїх гібридних операцій. Західні країни неодноразово повідомляли про підозри щодо картографування критичної підводної інфраструктури, збору розвідданих та діяльності поблизу кабелів зв'язку й енергетичних комунікацій у Балтійському та Північному морях.

Тісдалл також звертає увагу на все частіше використання державами методів, які нагадують піратство. Він згадує захоплення комерційних танкерів, суперечки щодо можливого стягнення плати за проходження міжнародними протоками та використання морських шляхів як інструменту політичного тиску. Якщо практика Ормузької протоки стане прецедентом, подібні ідеї можуть виникнути й щодо Малаккської протоки, Босфору чи Гібралтару, через які проходить значна частина світової торгівлі.

Окремий напрямок конфлікту — Індо-Тихоокеанський регіон. Автор нагадує про будівництво Китаєм штучних островів у Південнокитайському морі, регулярні морські інциденти з Філіппінами та навчання поблизу Тайваню. Додаткове занепокоєння викликали нещодавні бойові стрільби китайського есмінця у виключній економічній зоні Японії за участю російського військового корабля.

Європейський театр морського протистояння також стає дедалі активнішим. Після значних втрат Чорноморського флоту Росія посилила військову активність у Балтійському морі, Північній Атлантиці, Північному морі та Ла-Манші. Колумніст згадує пошкодження підводних кабелів і трубопроводів, а також недавні інциденти за участю російських військових кораблів поблизу Великої Британії, які, на його думку, свідчать про поступове загострення морського протистояння між Росією та НАТО.

Тим часом дедалі більше держав нарощують військово-морські можливості. Велика Британія планує модернізацію морської складової ядерного стримування, Австралія розвиває програму атомних підводних човнів, а країни НАТО переглядають пріоритети оборонного планування.

Підсумовуючи, Тісдалл стверджує, що нинішня криза виходить далеко за межі окремих конфліктів. На його думку, світ поступово повертається до системи, у якій визначальну роль відіграє не міжнародне право, а сила держав і їхніх союзників. Якщо після середини XIX століття каперство було витіснене міжнародними правилами, то сьогодні його сучасні аналоги усе виразніше проявляються у вигляді проксі-груп, державного примусу та використання морських комунікацій як інструмента геополітичного тиску. Саме тому нинішній хаос дедалі більше нагадує не повернення класичного піратства, а появу своєрідного «нео-каперства» — державно санкціонованої боротьби за контроль над морськими шляхами під новими політичними й військовими формами.

Боротьба за контроль над ключовими морськими шляхами останніми тижнями лише загострюється. Після нової ескалації між США та Іраном Вашингтон змістив акцент на забезпечення свободи судноплавства через Ормузьку протоку. Одночасно підтримувані Тегераном хусити відкрили новий фронт у Червоному морі, атакувавши нафтові танкери біля Баб-ель-Мандебської протоки.

Водночас Європа посилює боротьбу з російським «тіньовим» флотом», який допомагає Кремлю обходити нафтові санкції. Докладніше про те, як цей флот перетворився на один із ключових інструментів російської гібридної політики на морі, розповідає економіст, волонтер та експерт з антикризового менеджменту Олег Саркіц у статті «"Тіньовий" флот уже не в тіні, але досі уникає покарання. Як виграти партію в морський бій».