/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F130%2Fe0d8d9db0199ce6f28a236b0b889c9b5.jpg)
Путін використав заклик Токаєва до миру для виправдання продовження війни: деталі
25 липня, під час російсько-казахстанського форуму міжрегіонального співробітництва в Омську, Касим-Жомарт Токаєв відкрито заявив, що конфлікт в Україні стає дедалі важче пояснити, та запропонував сторонам заморозити бойові дії. Він закликав повернутися до переговорів у форматі «Стамбул-2».
На ці слова, висловлені публічно, Володимир Путін під час відкритої частини зустрічі не відреагував. Проте незабаром речник Кремля Дмитро Пєсков роз'яснив позицію Москви, зазначивши, що російський лідер пояснив казахстанському президенту, чому Росія виключає заморожування війни по нинішній лінії фронту.
За словами Пєскова, Росія має «досягти своїх цілей на полі бою», повторивши традиційну тезу Кремля про те, що війна може завершитися негайно, якщо Україна погодиться на російські умови. Ці умови, за оцінками Інституту вивчення війни (ISW), фактично є вимогою капітуляції України.
Кремль наполягає на передачі під свій повний контроль Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей ще до початку будь-яких мирних переговорів. Аналітики ISW нагадують, що ці переговори також не гарантують змістовної мирної угоди.
На тлі цих заяв, Кремль, ймовірно, прагне переконати росіян у необхідності продовження війни. Інститут вивчення війни вважає, що ця зустріч стала для Путіна зручною нагодою вкотре відкинути ідею заморожування конфлікту та виправдати затяжну війну перед російським суспільством.
Таким чином, заклик до миру було трансльовано як чергове підтвердження для внутрішньої аудиторії Росії про те, що війна має тривати до кінця.
Ця ситуація розгортається на тлі значних внутрішніх проблем у Росії, включаючи економічні труднощі, зростання втрат на фронті та зниження суспільної підтримки влади, що підкреслює потребу Кремля у постійній легітимізації своїх дій.
Подібна риторика Кремля збігається зі стандартною тезою, яку російські чиновники постійно висувають, закликаючи Україну капітулювати перед максималістськими вимогами Москви, що виключає швидке завершення конфлікту на умовах компромісу.
Історії про те, як мирні ініціативи трансформуються в причини для продовження конфлікту, завжди залишають болючий слід. Залишається сподіватися, що в перспективі зусилля міжнародної спільноти все ж схилять сторони до реальних переговорів, а не до їхньої імітації для внутрішнього споживання.