Крах бронзової доби: що насправді знищило могутні цивілізації

Тривалі посухи вже пов’язували із занепадом Індської цивілізації, де нестача опадів змушувала мешканців Хараппи та Мохенджо-Даро переселятися ближче до води, а згодом призвела до деурбанізації великих міст. Подібний механізм міг діяти й у Східному Середземномор’ї близько 3200 років тому. Масштабне висушування регіону виникло через поєднання кількох природних кліматичних циклів. Для цього дослідники відновили історію змін вологості та опадів за останні 8000 років. Про це повідомляє Archaeology News.

Близько 3200 років тому кілька великих цивілізацій Східного Середземномор’я пережили різкий занепад. Криза торкнулася Мікенської цивілізації, Мінойської культури та Хетської імперії. Історики давно пов’язували цей період із тривалими посухами, однак нове дослідження показало, що причиною стали не окремі кліматичні події, а збіг кількох природних процесів.

Дослідники зі Стокгольмського університету створили реконструкцію кліматичної історії регіону за останні 8000 років. Для цього вони використали модель EC-Earth3-Tr8K, яка дозволила простежити зміни кількості опадів і рівня вологості у різних частинах Східного Середземномор’я. Результати моделювання підтвердили дані, отримані з природних джерел.

Вчені виявили поступове висушування регіону після середини голоцену. Цей процес був пов’язаний із повільними змінами орбіти Землі навколо Сонця. Через ці орбітальні зміни кількість опадів у регіоні поступово зменшувалася протягом тисяч років. Водночас вплив був неоднаковим у різних місцевостях.

Левант поступово ставав сухішим, тоді як частини Балкан і Анатолії зберігали більше вологи через нижчі температури, які зменшували випаровування води з ґрунту та рослин. Найсильніші посухи виникали тоді, коли довгострокове висушування збігалося з іншими природними кліматичними коливаннями.

Йдеться про зміни в Атлантичному океані та атмосферній циркуляції, які діяли протягом періодів від кількох століть до тисячоліть. Коли ці цикли досягали піку одночасно, кількість опадів різко падала. Це відбувалося вже в регіоні, де водних ресурсів було недостатньо навіть за звичайних умов.

Авторка дослідження Кетрін Павер зазначила, що найекстремальніші посухи виникали через накладання кількох природних факторів. Їхній спільний вплив був значно сильнішим, ніж дія кожного окремого процесу.

За словами вчених, тривалі періоди нестачі води створили серйозний тиск на сільське господарство та продовольчі системи давніх суспільств. Через посухи знижувалася врожайність, скорочувалися запаси їжі, а держави, які вже мали внутрішні проблеми, втрачали здатність реагувати на кризу.

Дослідження підтверджує попередні припущення про роль клімату в занепаді цивілізацій пізньої бронзової доби. Водночас воно показує, що цей процес був складнішим, ніж одна раптова природна катастрофа.

Науковці також звернули увагу на сучасні ризики. Середземноморський регіон сьогодні стикається з підвищенням температури та скороченням кількості опадів через глобальні зміни клімату. За оцінками дослідників, майбутня інтенсивність посух залежатиме не лише від глобального потепління, а й від того, як воно взаємодіятиме з природними коливаннями кліматичних систем Атлантики.

Відновлення кліматичної історії за тисячі років дозволило вченим пояснити, чому одні посухи мали значно сильніші наслідки, ніж інші. Результати дослідження показують, що поєднання повільних кліматичних змін і природних циклів могло впливати не лише на довкілля, а й на перебіг людської історії.

Нагадаємо, що тривалі кліматичні зміни вже називали одним із чинників занепаду Хетської імперії наприкінці бронзової доби. Дослідники виявили сліди трирічної посухи у 1198–1196 роках до нашої ери, яка могла спричинити неврожаї, голод і масові заворушення. Професорка Університету Джорджії Брита Лоренцен пов’язала кризу з руйнуванням податкової системи, дезертирством війська та міграцією населення. Столицю Хаттусу згодом спалили й покинули, а клинописні тексти про політику, економіку та релігію держави більше не оновлювалися.