Лук'янівка від світанку до заходу сонця: від ранкового вигулу собак до ночівель у підземці

Число ракетних та дронових ударів по цій локації у Шевченківському районі Києва вже давно ніхто не рахує. Кількість зруйнованих будинків навколо метро «Лук'янівська» подекуди перевищує кількість уцілілих. Спалений вщент легендарний ринок, обвуглений «Квадрат», забиті фанерою фасади бізнес-центрів. Складається відчуття, що ворог відчуває до цього місця столиці якусь особливу, безглузду лють. Кияни навіть жартують із цього приводу: «Напевно, хтось із російських генералів у Лук'янівському СІЗО сидів, от і мститься тепер».

Журналіст Коротко про вирушив на Лук'янівку, щоб прожити тут один день разом із тими, хто звик до цієї суворої реальності і, незважаючи ні на що, не втрачає почуття гумору.

06:00. Перші бігуни та собачники

Зустрічаємо жінку в домашньому халаті, що вигулює невеликого собаку. У руках - термокухоль. Ольга, зітхаючи, повідомляє, що раніше тут був кавовий кіоск, і вона мала багаторічний ритуал: брати тут з ранку першу чашку кави. Ларьок тримався після перших обстрілів, там вилітали шибки, але він щоразу відроджувався. Цієї весни не витримав і закрився остаточно. Тепер Ольга бере каву з дому. Дещо дивує, коли вона акуратно збирає в целофановий пакет продукти життєдіяльності своєї Бетті. Каже, розруха розрухою, а правил дотримуватися все одно треба.

Повз пробігає спортивного вигляду чоловік пенсійного віку. Вітається з Ольгою, перекидається з нею кількома словами і радіє, що ніч минула без прильотів і можна спокійно вийти на ранкову пробіжку. Ловимо себе на думці: цих людей точно зламати неможливо. Злякати – так, а от зламати… не дочекаєтесь!

07:00. Ранок починається з бройлера

Вже за годину район прокидається по-справжньому. Тут сходяться маршрути з кількох прилеглих житлових масивів, і люди, що поспішають на роботу, - це звичайна картина. Вся ця звична метушня розгортається на тлі сюрреалістичного похмурого куба колишніх торгових рядів і чорних очних ям вікон.

Стаціонарного ринку більше нема, а стихійний залишився. Пенсіонери розкладають свій нехитрий товар прямо на парапетах: хтось пучки домашньої зелені, хтось огірки та помідори зі свого городу (самий сезон!), хтось домашнє сало.

- Для нас, «стихійників», мало що змінилося, це стаціонарні точки позакривалися, - знизавши плечима, посміхається Валентина. Вона акуратно викладає на чисту клейонку тушку свійської птиці: - Свій покупець як був, так і є. Ми як їздили сюди щоранку, сподіваючись заробити копійку, так і їздимо, і цю справу продовжуватимемо.

Валентина щоранку привозить сюди із села у Броварському районі одного-двох бройлерів. Більше не бере – є ризик не продати. Свої 500–600 гривень на день заробляє, та й то добре.

- Все ж таки краще, ніж гола пенсія, за яку тільки комуналку сплатити та кілька разів у магазин за продуктами сходити, - зітхає жінка, поправляючи хустку. - Сиджу тут із 7-8-ї ранку і до 12-ї години. Швидко продаю своє та їду додому. Інакше жити не виходить. Діти є, але зарплати зараз - самі знаєте які, хто б їм самим допоміг? От і кручусь. А на все, що відбувається тут довкола, дивитись боляче, ці нелюди тут живого місця не залишили…

12:00. Опівдні: запах фрі на тлі згарища

Опівдні район остаточно накриває звична київська метушня. Потік людей із метро розмивається вулицею Юрія Іллєнка.

Розруха тут стала елементом міського краєвиду. Згорілий «Сільпо» у «Квадраті», знищені аптеки та мережеві магазинчики створили для місцевих побутовий квест, коли купити звичайний набір продуктів чи банальний анальгін - тепер окрема операція. Через постійні обстріли дрібний бізнес все ж таки змінює райони дислокації. Стало помітно менше перукарень, салонів краси, приватних стоматологічних кабінетів, нотаріальних контор. Хто може – переїжджає. А все ж таки частина сервісів, орієнтована на свого постійного клієнта, залишається.

Але головний сюрреалізм Лук'янівки у деталях. Навпроти обвугленого скелета ТРЦ "Квадрат" стоїть найстаріший у столиці "Макдональдс". Він якимось дивом пережив усі "прильоти" і сьогодні виглядає острівцем минулого мирного життя. Усередині звичний шум, аншлаг біля кас, запах смаженої картоплі фрі і заповнені повністю столики. Люди п'ють каву і обговорюють ЧС з футболу, що закінчився, за кілька метрів від місця, де ще недавно гасили масштабну пожежу.

20:30. Вечір: «Балістика летить швидше, ніж ми бігаємо»

Коли сутінки згущуються, а вуличні ліхтарі засвічуються, Лук'янівка змінює настрій. Місцеві мешканці починають уважно вдивлятися в екрани смартфонів, вивчаючи повідомлення у моніторингових телеграм-каналах.

Біля входу в метро знайомимось із Наталею. У руках у неї та її восьмирічного сина об'ємні туристичні рюкзаки, з яких стирчать згорнуті каремати.

- Ми приблизно раз на 3 дні ходимо ночувати в метро, ​​буває й частіше, залежить від попереджень. Якщо прогнозують обстріл Києва, щось прилетить і до нашого району, - спокійно, без тіні драматизму розповідає Наталя. - Для цього я вже давно купила каремат, спальник і зручну туристичну подушку. Такий же комплект і у сина. Як тільки бачимо у телеграм-каналах, що є попередження про ймовірний масований удар, то збираємося, не чекаючи на тривогу, і йдемо.

Наталя із сином намагається зайняти місце на станції заздалегідь. Головне - не бігти потім під звуками вибухів та роботи ППО.

- Мені від квартири до метро бігти 7 хвилин. Ще півтори хвилини на збори. Це довго, балістика на той час уже прилітає, - розкладає вона сувору математику виживання. - А якщо, як було минулого разу, атаки йдуть хвиля за хвилею, то в бік укриття бігти стає дуже ризиковано. Були вже випадки, коли люди гинули дорогою. Тож ми йдемо раніше.

Наталя живе на орендованій квартирі. Здавалося б, логіка підказує, що нерухомість у такому постійному епіцентрі прильотів має коштувати дешевше. Але київський ринок нерухомості має свої правила.

- Ми за свою «двушку» віддаємо 16 тисяч гривень на місяць плюс комунальні, - каже Наталя. - Розмовляла з господинею, щоби ціну знизили через такі ризики, а вона ні в яку. Каже: ринкова ціна… Якщо подивитися, що пропонують у цьому ж сегменті у нашому районі, то справді так воно і є. Хоча це дивно, нових мешканців у сусідніх квартирах не з'являється. Хто при своєму розумі приїде зараз сюди жити? Та я б давно вже теж переїхала, але у сина тут школа, і мені зручно, адже до роботи недалеко - дві зупинки на маршрутці. Через близькість роботи і винаймала тут житло ще до війни.

23:00. Ніч на граніті

До півночі станція «Лук'янівська» остаточно перетворюється на підземний спальний район. На гранітних плитах платформ розкладено десятки карематів, надувних матраців та дитячих пледів. Хоч би яким сирим і незатишним здавався підземний побут, до правила «двох стін» у квартирах тут ставляться з умовною довірою. Метро як укриттю кияни досі довіряють найбільше - лише тут вдається вимкнути тривожність та заглушити глибокий страх перед черговим "прильотом". Хтось читає книжку при світлі екрана, хтось тихо шепочеться, діти засинають під шум поїздів, що поспішають на нічний відпочинок.

Лук'янівка зупиняється і завмирає ще до комендантської години. Завтра вранці вона знову прокинеться під стукіт коліс, люди вийдуть до зруйнованого «Квадрату», куплять у баби Валі домашнього бройлера і знову доведуть усьому світу: цей район, як і весь Київ, зламати неможливо.