Мирний атом чи перший крок до ядерної бомби: що не так з угодою між США та Саудівською Аравією

На перший погляд, Саудівська Аравія – остання країна, якій має бракувати енергії. Саудити сидять на одних із найбільших світових запасах нафти і й десятиліттями заробляють саме на тому, що експортують цю енергію всім іншим. Однак останні події в регіоніпоказали, що така залежність від нафти поступово перетворюється для них із переваги на проблему, від якої вони намагаються поступово позбутися.

Допомогти розв'язати це питання викликалися Сполучені Штати та особисто Дональд Трамп. Саудівська Аравія та США підписали угоду про розвиток мирного атому, але американський президент не був би собою, якби не заклав у ці домовленості додаткові вимоги.

24 Канал проаналізував, навіщо Саудівська Аравія, буквально сидячи на нафті, так рветься розвивати атомну енергетику, чому угода між Вашингтоном та Ер-Ріядом може викликати обурення інших союзників у регіоні, а також – як питання Ізраїлю може якщо не скасувати, то, як мінімум, – затягнути реалізацію саудівських планів.

У тонкощах регіональної ситуації допоміг розібратися директор Центру близькосхідних досліджень, конфліктолог Ігор Семиволос.

Власне збагачення урану: що передбачає угода між США та Саудівською Аравією

Почати варто з того, що додаткові джерела енергії Саудівській Аравії, як би дивно це не звучало, дійсно потрібні.

Населення Саудівської Аравії поступово зростає, країна все більше відкривається для туристів, промисловість розширюється, а навіть кондиціонування будівель та опріснення морської води потребують дедалі більше електроенергії. Значну частину свого енергозабезпечення Саудівська Аравія досі виробляє з нафти й газу. Відповідно, кожен барель, спалений усередині королівства, вже не буде проданий за кордон.

Атомні електростанції мають допомогти розірвати це коло. Вони дадуть країні стабільне джерело електроенергії, дозволять зберегти більше пального для експорту та підтримають ширшу перебудову економіки в межах державної програми Vision 2030. Саудівська влада планує розвивати не лише реактори, а й підготовку фахівців, видобування урану та пов'язані з цим промислові процеси.

Супутниковий знімок будівництва ядерного реактора в Саудівській Аравії / Фото – Google Earth

Як пояснює експерт з близькосхідної політики Ігор Семиволос, для саудитів це насамперед "диверсифікація енергоресурсів" і спроба зменшити монополію нафтової галузі в економіці.

Але ситуація навколо атомної енергетики Саудівської Аравії стає дуже особливою. Для виробництва атомної електроенергії країні не обов'язково самостійно виготовляти ядерне паливо. Його можна купувати за кордоном, у тих же американців. Натомість саудити хочуть самі видобувати власний уран, збагачувати його, робити паливо та в майбутньому навіть продавати його іншим державам. Про такі наміри саудівський міністр енергетики відкрито говорив ще у 2025 році. Щоб американські компанії могли передавати саудитам реактори, необхідні матеріали та технології, двом країнам була потрібна спеціальна домовленість.

Тому 22 липня 2026 року Вашингтон і Ер-Ріяд підписали так звану "Угоду 123" – юридичну рамкову домовленість про посилення співпраці у галузі "мирного атому". Сама угода ще не означає, що завтра в Саудівській Аравії почнуть будувати американську АЕС. Але вона відкриває шлях до конкретних контрактів, передачі технологій і започатковує створення повноцінної атомної галузі в Саудівській Аравії.

Дональд Трамп та кронпринц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман під час особистої зустрічі / Фото – Білий Дім

При чому Сполучені Штати погодилися не лише допомогти саудитам отримати реактори, а й залишили відкритим питання власного збагачення урану. Власне, саме навколо питання збагачення урану вже тривалий час Вашингтон конфліктує з Іраном. Тривалий час позиція Тель-Авіва брала гору, але нині ситуація вочевидь змінилася. Питання лише в тому, чому Штати вирішили цього разу піти на серйозні поступки арабам.

Гроші та вплив: чому Вашингтон йде на поступки у питанні саудівської атомної енергетики

Мотивація Сполучених Штатів доволі прозаїчна, адже саудівська атомна програма – це передусім боротьба за глобальний вплив. Ер-Ріяд уже давно вирішив, що розвиватиме атомну енергетику, і відмова Вашингтона навряд чи змусила б країну відмовитися від цих планів.

Якби американці не були готові піти на поступки, саудити просто могли б звернутися до Китаю, Росії, Південної Кореї чи Франції. У такому разі США втратили б не лише багатомільярдні замовлення для своєї Westinghouse чи інших американських компаній, а й можливість впливати на розвиток однієї з найчутливіших технологічних галузей Саудівської Аравії.

Міністерство енергетики США прямо називає серед основних цілей угоди розширення американського експорту, створення робочих місць і поглиблення стратегічного партнерства із Саудівською Аравією. На це питання окремо звертає увагу Ігор Семиволос.

Річ у тім, що атомна електростанція – це не бронетехніка чи системи ППО, які можна один раз продати й забути. Реактори працюють десятиліттями, постійно потребують палива, запчастин, програмного забезпечення, підготовки фахівців, а також технічного обслуговування.

Якщо основним постачальником для всього цього виступають американські компанії, між двома державами виникає довгострокова взаємозалежність. Вашингтон отримує доступ до саудівської атомної енергетики та додаткові важелі впливу, а Ер-Ріяд, своєю чергою, – технології, яких поки не може створити власноруч.

Саме заради цього США були готові відокремити ядерні переговори від іншої великої вимоги – нормалізації відносин Саудівської Аравії з Ізраїлем. Ще у травні 2025 року Reuters повідомляло, що адміністрація Трампа більше не вважає вступ Ер-Ріяда до Авраамових угод обов'язковою умовою для співпраці в атомній енергетиці. При цьому, саудити наполягали, що не визнають Ізраїль без реального шляху до створення Палестинської держави. Проблема в тому, що на тлі війни в Газі та позиції чинного ізраїльського уряду виконання цієї умови виглядає чимось нереалістичним.

Тому ці дві теми американці розвели по різних дипломатичних треках і 22 липня ядерну угоду підписали без публічної прив'язки до Ізраїлю та Палестини. Однак, вже наступного дня Дональд Трамп раптово заявив, що домовленість не набуде чинності, поки Саудівська Аравія не приєднається до Авраамових угод.

Допис-сюрприз від Дональда Трампа у його соцмережі Truth Social ("Правда") / Скриншот

Таким чином, все завершилося цілком у стилі Трампа, коли з одного боку американська адміністрація роками розводила угоду по атомній енергетиці та нормалізацію з Ізраїлем у різні дипломатичні напрямки, а президент США одним дописом знову змішав їх докупи.

У підсумку саудити не до кінця розуміють, що конкретно від них вимагають, а сама угода, що має закріпити вплив США в Саудівській Аравії на десятиліття, не встигла набути чинності, як вже перетворилася на черговий заплутаний торг з американським президентом.

Прецедент на майбутнє: що вимагатимуть союзники США на Близькому Сході

На папері нова угода виглядає майже безпрограшною. Саудівська Аравія отримує доступ до американських реакторів і технологій, а Сполучені Штати – багатомільярдні контракти та можливість десятиліттями залишатися всередині саудівської атомної галузі. Однак головна суперечка починається не навколо самих реакторів, а навколо того, хто і наскільки ретельно їх контролюватиме, адже, згідно з домовленостями Ер-Ріяд, звільняється від "раптових" перевірок з боку МАГАТЕ.

Та важливо не перебільшувати, Саудівська Аравія не звільняється від інспекцій повністю. Ще наприкінці 2024 року королівство відмовилося від спрощеного режиму нагляду, призначеного для країн із мінімальною кількістю ядерних матеріалів, і перейшло до повної угоди про гарантії. Відтоді МАГАТЕ має контролювати задекларовані саудівські матеріали та об'єкти, і водночас перевіряти, чи не використовуються вони у військових цілях.

Зустріч гендиректора МАГАТЕ з міністром енергетики Саудівської Аравії / Фото МАГАТЕ

Та одразу постає питання, чи не є це політикою подвійних стандартів, адже США декларують, що їхня військова операція проти Ірану пов'язана як раз з проблемами доступу інспекторів на ядерні об'єкти країни та спробами Тегерану збагачувати уран для створення ядерної зброї. Ігор Семиволос вважає, що порівнювати обидві ситуації не варто, адже МАГАТЕ все одно збереже доступ до саудівських об'єктів.

Угода зі США не вимагає від Ер-Ріяда приєднатися до Додаткового протоколу МАГАТЕ, який надає агентству ширший доступ до інформації та ядерних об'єктів. Звичайні гарантії дозволяють МАГАТЕ перевіряти те, про що держава сама повідомила. Він значно посилює здатність агентства виявляти, чи не приховали від нього щось важливе. Особливо це має значення, якщо країна отримує право не лише експлуатувати реактори, а й збагачувати уран та переробляти відпрацьоване паливо.

Вашингтон намагається закрити цю прогалину окремою двосторонньою угодою про гарантії. Передбачається, що до її перевірки також залучать МАГАТЕ. Однак станом на 23 липня агентство ще не отримало офіційного запиту від США та Саудівської Аравії й не пояснювало, якими саме будуть нові механізми контролю.

Саме тут виникає небезпечний прецедент. Об'єднані Арабські Емірати свого часу погодилися відмовитися від збагачення та прийняли суворіший режим нагляду. Тепер інші американські партнери – від Еміратів до Туреччини – можуть запитати, чому Саудівська Аравія отримує більше свободи дій за менш жорстких правил нагляду.

Інспекція МАГАТЕ під час роботи на одному з об'єктів / Фото – CSIRO

Паралельно розганяються обговорення "ядерної бомби", яку нібито шляхом збагачення урану зможе отримати Саудівська Аравія. Натомість поки це не більше ніж маніпуляції, адже все обладнання, яким користуватимуться саудити, постачатимуть американці, отже, вони навіть без участі МАГАТЕ матимуть певний доступ та контроль за його використанням. Але спекуляції типу "американці продали арабам ядерну бомбу" вже лунають. Але наразі лише на маргінесі.

Поки це не початок близькосхідних перегонів ядерної зброї. Скоріше, початок перегонів за винятками, тобто хто виб'є у Вашингтона та персонально президента Трампа право на власні центрифуги, особливий режим перевірок і окремі політичні домовленості.

Зрештою, виходить так, що заради уникнення участі Китаю чи Росії в саудівській атомній енергетиці, США намагаються замінити жорсткий міжнародний контроль власним політичним впливом. Наскільки стабільно це працюватиме в довгостроковій перспективі – питання відкрите.

Адміністрації в США легко змінюються (чи змінювались), міждержавні союзи слабшають, натомість ядерна інфраструктура залишається на десятиліття. І що більше винятків Вашингтон створює для потрібних йому партнерів сьогодні, то складніше йому буде вимагати дотримання суворих правил від усіх інших вже завтра.