У ролі Людовика XVI: чи Трамп допоможе перемозі України?

У липні 2026 року Сполучені Штати відсвяткували 250-річчя з часу проголошення своєї незалежності. І можливо саме зараз варто було б пригадати, який шанс американцям дала допомога дружньої країни – Франції. Молоді США під час війни за незалежність отримували удари від Великої Британії, країни, яка була багатократно могутніша за них, доки французи не втрутилися та не врятували їх.

Якби Сполучені Штати допомагали українцям так, як колись Франція допомогла американцям, то війна Росії в Україні давно вже закінчилася. І Америка мала нового потужного союзника в Європі, що став опорою для демократії в усьому регіоні.

Історичні паралелі між Американською війною за незалежність та сучасною російсько-українською війною відкривають широке поле для геополітичного аналізу, демонструючи, як доля молодих демократій, що протистоять імперіям, критично залежить від рішучості та масштабів зовнішньої підтримки.

Коли у квітні 1775 року тринадцять американських колоній повстали проти Британської корони, вони зіткнулися з військовою та економічною супердержавою XVIII століття, чий потенціал, ресурси, флот та фінансова спроможність колосально переважували можливості континентальної армії Джорджа Вашингтона.

Попри високий бойовий дух та локальні успіхи колоністів, матеріальне виснаження та абсолютна перевага британців на морі не залишали Америці шансів на омріяну повну перемогу в довгостроковій перспективі протистояння. 

Переломним моментом, який фактично врятував американську революцію від розгрому та забезпечив появу нової незалежної держави, стало пряме військове, фінансове та морське втручання Королівства Франції.

При чому французька допомога не обмежувалася лише постачанням зброї чи наданням кредитів, адже Париж пішов на максимальну ескалацію. Він відправив регулярні сухопутні війська під командуванням графа де Рошамбо та потужний військово-морський флот адмірала де Грасса, який заблокував британські кораблі у Чесапікській затоці під Йорктауном.

Повна облога з суші (силами Вашингтона і Рошамбо) та з моря (флотом де Грасса) змусила британців капітулювати 19 жовтня 1781 року. Це фактично завершило активні бойові дії в США.

Хоча Франція діяла виходячи із власних стратегічних інтересів послаблення свого головного геополітичного конкурента, але ця рішучість змінила хід світової історії. Сформувавши оборонну силу Сполучених Штатів і назавжди змінивши баланс сил на світовій арені.

Екстраполюючи цей історичний прецедент на сучасне протистояння України з Російською Федерацією стає очевидним, що нинішня стратегія Сполучених Штатів щодо Києва принципово відрізняється від тієї всеосяжної допомоги, яку колись надали французи молодій американській республіці.

Замість того щоб діяти з рішучістю Бурбонів XVIII століття, сучасний Вашингтон обрав стратегію дозованого управління кризою, спрямовану на недопущення поразки України, але водночас обмежену страхом перед так званою «ескалацією» та прямим зіткненням з ядерною Росією. 

Якби Сполучені Штати надали Україні допомогу аналогічного масштабу, що включала не лише оборонне озброєння, а повноцінне закриття неба, передачу найсучасніших стратегічних ракетних комплексів та пряме залучення логістичних чи інженерних компонентів західних армій, то перебіг цієї війни виглядів зовсім інакше.

Потужний, своєчасний та безкомпромісний технологічний удар з боку Заходу на випередження спроможний був зламати хребет російському наступу ще на ранніх етапах, що призвело б до швидкого виснаження окупаційного контингенту та змусило Кремль до реального відступу, завершивши гарячу фазу війни.

Але у Вашингтоні прийняли інше рішення. Не дивлячись на те, що затягування російсько-української війни через політичну обережність Заходу не лише примножує людські та економічні втрати України, але й позбавляє самі Сполучені Штати унікального геополітичного призу в майбутньому.

Перемога України за повноцінної та рішучої підтримки США швидко б трансформувала Східну Європу, створивши на європейському континенті безпрецедентно потужного та загартованого в боях військово-політичного союзника Америки. 

Українська армія, володіючи унікальним досвідом ведення повномасштабної конвенційної війни високої інтенсивності у XXI столітті, інтегрована в західні структури та оснащена американськими технологіями, стала б головним оборонним бастіоном демократичного світу на європейському східному фланзі. 

 Такий союзник не просто посилив безпеку НАТО, а суттєво розвантажив би оборонні ресурси США, дозволивши Вашингтону переорієнтувати свою стратегічну увагу та потенціал на стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Можливо вже настав час нагадати президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу про французьке втручання 1778 року – вступ Французького королівства у Війну за незалежність США на боці американських колоністів проти Великої Британії.

Адже уроки історії чітко вказують, що напівзаходи у протистоянні з імперіями лише затягують кризу, тоді як сміливе та безкомпромісне лідерство, подібне до французького втручання 1778 року, здатне не лише зупинити агресора, але й сформувати новий, набагато стійкіший світовий порядок.

Тільки рішуча військова коаліція є дієвим інструментом для приборкання імперських амбіцій агресора. Коли король Франції наважився на відкриту підтримку молодої американської демократії, це не просто змінило баланс сил на полі бою, а перетворило локальний колоніальний конфлікт на глобальну стратегічну поразку тогочасної гегемонічної імперії.

6 лютого 1778 року було підписано офіційний Договір про союз (Treaty of Alliance). Цей крок кардинально переінакшив перебіг Війни за незалежність США, трансформувавши її в масштабне міждержавне протистояння з Великою Британією.

А сьогодні політика дозованої військової допомоги та прагнення Білого дому уникнути ескалації демонструють стратегічну короткозорість, оскільки лише створюють хибну ілюзію стабільності, тоді як затяжна війна на виснаження системно руйнує чинну міжнародну архітектуру безпеки.

Поточний підхід західних союзників не зупиняє агресію, а лише відтерміновує масштабніші геополітичні кризи, виснажуючи ресурси демократичного табору та заохочуючи інші тоталітарні режими до силового ревізіонізму.

Єдиним ефективним виходом із цієї безпекової безвиході є негайний перехід до рішучих дій. Адже тільки масштабне, безкомпромісне залучення лідерського потенціалу Сполучених Штатів та їхніх партнерів здатне завдати Російській Федерації швидкої та переконливої поразки в Україні.

Тільки такий силовий сценарій дозволить зафіксувати новий, стійкий розподіл сил на міжнародній арені та забезпечити глобальну стабільність через реалізацію класичної доктрини тривалого миру через силу.

Звісно, що теперішня столиця світу – Мар-а-Лаго знаходиться далеко від Версаля, а привид Людовика XVI навряд чи зараз блукає коридорами Білого дому. Але якщо 47 президент США Дональд Трамп проявить волю по-справжньому допомогти Україні, то він може увійти в історію, як політик, що зміг зупинити найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни.

Повернувши світовій системі безпеки втрачену стабільність і довести, що глобальне лідерство США визначається здатністю захищати справедливість та міжнародне право. Франція свого часу допомогла США вистояти й вибороти незалежність, то чи готовий Дональд Трамп повторити для України те, що зробив для Америки Людовик XVI?