Кожна пляшка — це чийсь прибуток. Чому не чийсь обов'язок?

Україна стоїть перед важливим вибором: продовжувати фінансувати застарілу систему поводження з відходами за рахунок місцевих бюджетів і населення або модернізувати її за допомогою європейської моделі розширеної відповідальності виробника, яка вже десятиліттями успішно працює в країнах Європейського Союзу.

Сьогодні впровадження РВВ є не лише екологічним питанням. Для України це питання економічного розвитку, залучення інвестицій, створення нових робочих місць і виконання міжнародних зобов’язань у рамках європейської інтеграції.

Що таке РВВ і хто за неї платить

Система розширеної відповідальності виробника базується на принципі «забруднювач платить». Це означає, що виробники та імпортери товарів у пакованні фінансують збирання, сортування та перероблення відходів паковання після того, як продукція потрапляє до споживача.

На відміну від нинішньої моделі, де значна частина витрат покладається на територіальні громади та населення через тариф на послугу з управління побутовими відходами, система РВВ переносить фінансову відповідальність на тих, хто вводить паковання в обіг. При цьому фінансування здійснюється без залучення коштів державного бюджету.

За оцінками, щороку на ринок України надходить понад 2,5 млн тонн паковання, що згодом стає відходами. Для забезпечення їхнього збирання та перероблення виробники мають спрямовувати до системи РВВ близько 15–16 млрд грн щороку після виходу системи на повну потужність.

Для порівняння: сьогодні все населення України через тариф на послугу з управління побутовими відходами сплачує близько 10–12 млрд грн на рік. Тобто впровадження РВВ дасть можливість залучити в систему управління відходами додатковий фінансовий ресурс, який перевищуватиме нинішні платежі громадян за вивезення побутових відходів.

Фактично йдеться про створення нового джерела фінансування обсягом до 16 млрд грн щороку, яке буде спрямоване на розвиток інфраструктури роздільного збирання, сортування та перероблення відходів, а не покриватиметься за рахунок місцевих бюджетів або додаткового навантаження на платників податків.

Мільярдні інвестиції без навантаження на бюджет

Однією з головних переваг РВВ є те, що вона створює стабільне джерело фінансування для розвитку інфраструктури управління відходами.

Для запуску повноцінної системи в Україні необхідно:

• встановити понад 110 тисяч контейнерів для роздільного збирання;
• закупити спеціалізований транспорт;
• побудувати понад 300 сучасних сортувальних ліній;
• розвинути переробні потужності для відходів паковання;
• створити цифрові системи обліку потоків відходів.

Сукупний інвестиційний потенціал системи оцінюється у 1,5–2,5 млрд євро. Це приватні інвестиції, які можуть бути залучені без додаткового навантаження на державний бюджет.

Як РВВ вплине на ВВП України

Економічний ефект від впровадження РВВ виходить далеко за межі сфери управління відходами.

За розрахунками, у середньостроковій перспективі система здатна забезпечити:

• додатковий приріст ВВП на рівні 0,8–1,5%;
• збільшення валового внутрішнього продукту на 2,5–5 млрд дол. США щороку;
• створення від 50 до 80 тисяч нових робочих місць.

Цей ефект формується завдяки створенню нових підприємств, розвитку переробної промисловості, виробництву продукції з вторинної сировини, розширенню логістичної інфраструктури та залученню інвестицій у регіони.

Фактично РВВ створює новий сектор циркулярної економіки, який працює всередині країни та генерує додану вартість.

Детінізація та додаткові податки

Ще одним важливим наслідком стане виведення з «тіні» значної частини ринку.

Створення реєстрів виробників, обов’язкової звітності та систем електронного обліку дасть змогу легалізувати значну частину операцій із відходами та вторинною сировиною. Навіть детінізація 5–10% ринку товарів у пакованні може забезпечити додатковий офіційний товарообіг у розмірі 80–150 млрд грн щороку.

Очікуваний додатковий фіскальний ефект для державного та місцевих бюджетів оцінюється на рівні 35–70 млрд грн щорічно.

Зобов’язання України перед Європейським Союзом

Питання РВВ є не лише внутрішньою реформою.

Україна взяла на себе зобов’язання щодо наближення законодавства до права Європейського Союзу в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Система розширеної відповідальності виробника є базовим елементом європейської політики управління відходами та передбачена вимогами законодавства ЄС щодо паковання та відходів паковання.

Тому впровадження РВВ є не просто бажаним кроком, а необхідною умовою виконання Україною своїх євроінтеграційних зобов’язань.

Чому рішення досі не ухвалене

Попри очевидні економічні, екологічні та соціальні переваги, впровадження повноцінної системи розширеної відповідальності виробника в Україні фактично саботується вже понад 25 років.

Протягом усього цього часу бізнес, територіальні громади, експерти та міжнародні партнери наголошують на необхідності запровадити в Україні європейську модель РВВ. Однак замість реальних рішень країна отримує нескінченні робочі групи, наради, круглі столи, презентації концепцій і чергові проєкти документів, які роками припадають пилом у чиновницьких кабінетах.

Сьогодні реалізація принципу розширеної відповідальності виробника фактично застрягла в Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України та комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування. Державні органи багато років декларують підтримку європейських підходів, циркулярної економіки та виконання зобов'язань перед Європейським Союзом, але так і не спромоглися забезпечити ухвалення та реалізацію ефективної моделі РВВ.

Поки чиновники продовжують дискутувати, Україна щороку втрачає мільярди гривень потенційних інвестицій, десятки тисяч майбутніх робочих місць і можливість створити сучасну переробну промисловість. Водночас мільйони тонн цінних відходів продовжують захоронюватися на полігонах або працювати на економіки інших держав.

Особливо цинічною виглядає ситуація з огляду на те, що РВВ не потребує жодної бюджетної підтримки. Навпаки, система здатна залучити до 2,5 млрд євро приватних інвестицій, створити до 80 тисяч нових робочих місць, забезпечити додаткові податкові надходження та збільшити ВВП України на мільярди доларів щороку. Проте замість запуску одного з найбільш ефективних економічних механізмів післявоєнного відновлення держава продовжує відкладати рішення.

Фактично сьогодні головною перешкодою для впровадження РВВ в Україні є не відсутність законодавчих рішень, не відсутність інвесторів і не відсутність міжнародної підтримки. Головною проблемою залишається відсутність політичної волі перейти від багаторічних розмов до конкретних дій.

Час переходити від дискусій до рішень

Система РВВ — це не лише про сміття та екологію. Це про нові заводи, нові робочі місця, додатковий ВВП, наповнення бюджетів і виконання зобов’язань перед Європейським Союзом.

Україна має всі передумови для запуску сучасної європейської системи управління відходами паковання. Питання полягає вже не в тому, чи потрібна країні РВВ, а в тому, наскільки швидко держава зможе ухвалити необхідні рішення та відкрити шлях для інвестицій, створення десятків тисяч робочих місць і щорічного приросту ВВП на мільярди доларів.