Наполеон довів, що це не працює: що Україні треба змінити у війську

Такий стан речей спричиняє проблеми з управлінням середньої ланки (оперативно-тактичної та оперативно-стратегічної). Про це пише Микола Бєлєсков.

Як керували військами 200 років тому?

Професійні військові, які закінчували вищі військові навчальні заклади, підтвердять вам одну стійку тенденцію останніх 200+ років – одночасне розширення просторових масштабів ведення бойових дій (як по фронту, так і у глибину) із одночасним постійним зростанням маси військ, якими треба ефективно управляти. Окрема битва перетворилася в операцію, а армії в Європі буквально за 150 років (від середини 18 до 21 століття) виросли із декількох десятків тисяч до мільйонів.

Останнім воєнноначальником, який намагався особисто управляти масою військ у 200 – 300 тисяч, був імператор Наполеон. Але навіть його генія і готовності класти своє здоров'я було недостатньо, щоб ефективно управляти зростаючою масою військ. Так, за Наполеона з'явилися самодостатні в плані ведення бою одиниці (дивізії і корпуси), але ті ж командири корпусів не мали жодної свободи дій.

Вже фельдмаршал Мольтке-старший, коли йшлося про Французько-прусську війну, відмовився від управління напряму масою військ у 500 – 600 тисяч. Війська були згруповані в корпуси, а ті, своєю чергою, в армії. Начальник Великого Генштабу Прусії давав загальні директиви, виходячи з політичних цілей війни, а командувачі армій і корпусів мали свободу дій в рамках цих директив.

Така поведінка Мольтке-старшого щодо управління визначалася не лише його природною скромністю, а і розумінням того, що ручне управління в умовах зростаючого просторового розмаху війни і маси військ буде лише шкодити швидкості реакції.

Звичайно, така відстороненість Мольтке-старшого пояснювалася також і рудиментарністю засобів зв'язку в режимі реального часу. Але ключове – це розуміння того, що пряме ручне управління в умовах динамічних дій на фронті в сотні кілометрів вшир та вглиб, і на масу сил, котра наближається до позначки в 1 мільйон осіб – це шлях в нікуди.

Управління військами під час світових воєн

Якщо ви подивитеся на досвід Першої та Другої світових війн, то там, навіть якщо начальник генштабу мав посаду головнокомандувача, то безпосереднє управління масою військ здійснювали командувачі груп армій/фронтів. Функція головнокомандувача (якщо така була) зводилася до стратегічного управління.

Загалом же досвід обидвох світових війн показав, що найкраща модель така: стратегічне управління здійснюється вищими політиками і генеральним штабом/комітетом начальників штабів. Управління на оперативному рівні – це групи армій/фронти і армії/корпуси, а тактичний рівень – це дивізія.

Можна було обходитися взагалі без головнокомандувача, як явища, як це було напрацьовано в СРСР в 1943 – 1944 роках. А генерал Ейзенгауер, хоча і був верховним командувачем союзних експедиційних сил, не ліз в ручне управління, а був посередником між стратегічним і оперативним рівнями управління.

У нацистів теж ключовою ланкою управління, яка безпосередньо керувала операцією, була група армій і армія.

Що цікаво: навіть розвиток засобів управління не ставить під сумнів відповідну модель, коли мова про динамічні бойові дії (незалежно від того, чи це оборона, чи наступ) на фронті в сотні (чи навіть тисячі) кілометрів по фронту і в глибину із масою військ.

Хоча так, в період війн низької інтенсивності США в Іраку і Афганістані виникала спокуса офіцерам стратегічного рівня чи навіть політикам керувати тактичними діями через відеоконференцзв'язок. Але там інтенсивність і масштаб дозволяли "гратися" таким, а ключові помилки, котрі не давали досягати стратегічного результату, були політичними, а не військовими.

Як керують військами в Україні

А що ж ми? А Україна в 2022 році ввійшла в найбільшу за масштабом війну в Європі із 1945 року без належної системи управління оперативної ланки – тим, чим під час Першої та Другої світових воєн займалися армії/корпуси, згруповані в групи армій/фронти.

Замість армій чи армійських корпусів в нас почали створювати ad hoc органи управління під назвою оперативно-тактичне угруповання (ОТУ), а ті об'єднувати в оперативно-стратегічні угруповання військ (ОСУВ).

Станом на 2023 рік у нас було 2 ключових ОСУВ – Хортиця (схід) і Таврія (південь). Оперативно-стратегічні угруповання військ були замінниками фронтів/груп армій. Потенціалу ж Командування об'єднаних сил (КОС) виявилося недостатньо для відповідного просторового розмаху і масштабу завдань, щоб бути якісним органом управління оперативно-стратегічного рівня.

Навіть коли тимчасові органи управління типу ОТУ почали перетворюватися на корпуси в 2025 році, виявилося, що створити постійно діючі органи управління недостатньо, щоб вирішити проблеми управління. Для цього потрібно більше кадрів, а кожен штаб корпусу – це 350 – 380 офіцерів за функціоналом. У нас таких корпусів близько 20. Можете помножити і уявити потребу в офіцерах, які дають якісь на оперативно-тактичному рівні.

Дві проблеми в українському війську

Як нова система управління армією в Україні стикується із проблематикою "головнокомандувач vs безпосереднє управління військами"? Та напряму: коли просідає середня ланка управління, то виникають і спокуса, і необхідність головнокомандувача лізти туди. Плюс більша поточна статичність та позиційність бойових дій, на відміну від 2022 року, теж заохочують до ручного управління.

Україні терміново треба навести лад як із роздвоєністю функцій головнокомандувача, так і тим, що в нас просідає середня ланка управління. Бо якщо не вирішити друге, то буде одночасно спокуса і необхідність головнокомандувача частіше, ніж потрібно, спускатися на відповідний рівень і менше займатися стратегічним управлінням.

В ідеалі (за відповідного кадрового забезпечення) наша система управління мала б бути наступна: корпус – як оперативно-тактична ланка, група корпусів/фронт – як оперативно-стратегічна ланка (таких ланок має бути декілька пропорційно довжині лінії фронту), а далі вже стратегічний рівень який представляють президент, очільник Міноборони і начальник Генерального штабу Збройних сил України плюс Генштаб відповідно до своїх функцій.

Інколи мені здається, що саме використання терміну “головнокомандувач” грає із нами злий жарт. Купа людей просто уявляє, як одна людина керує всією масою військ.

А це уривок із мемуарів головнокомандувача в 2021 – 2024 роках Валерія Залужного. Тут про те, із якими прогалинами в системі управління середньої ланки війни ми зайшли в найбільшу з 1945 року війну в Європі.

І важливо пам'ятати, що проблематика управління і роздвоєність функцій головнокомандувача, із спокусою/необхідністю менше займатися стратегічним менеджментом війни і більше лізти, власне, в управління оперативно-стратегічного і оперативно-тактичного рівнів, пов'язані напряму.

Підтримати фонд "Повернись живим"