Праздник ксенофобии в стране ЕС: Брюссель должен отреагировать на антиукраинские нападения в Польше

В Україні багато говорять і пишуть про європейські цінності.

Значною мірою через початок переговорів про вступ до Євросоюзу.

Адже першим було відкрито кластер "Основи" – саме в ньому зашито критерії щодо верховенства права та прав людини.

Водночас із сусідньої держави ЄС, Польщі, одна за одною приходять шокуючі новини, які також стосуються критеріїв кластера "Основи".

Вже буденністю стали напади у Польщі на українців.

Останній – у Вроцлаві, де троє поляків напали на хлопця та дівчину через їхній український акцент.

Потужна хвиля спрямованої на українців ксенофобії відчутно псує, серед іншого, уявлення про ЄС як про простір спільних європейських цінностей.

Чогось подібного ніколи не було в Україні – хоча Польща є членом Євросоюзу, а ми процедурно далекі від вступу.

180 звернень про напади, зареєстровані польською поліцією лише за пів року, обіцяють рекорд за підсумками всього 2026-го.

Наразі є зростання аж на 30% порівняно з першим півріччям минулого року.

При тому що, звісно ж, до поліції звертаються далеко не всі українці, що стикаються там з агресією.

За ксенофобію відповідає польська держава.

Боротися з ксенофобією має насамперед держава.

Це її обов’язок.

Тим більше, що польська держава – член Європейського Союзу, а у статті 2 Договору про ЄС йдеться: "Союз заснований на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, включаючи права осіб, що належать до меншин".

З одного боку, польська держава в особі правоохоронних органів реагує на прояви українофобії та агресії проти українських біженців.

Особливо в резонансних випадках, які потрапляють в медіа чи соцмережі.

Інколи поліція досить швидко затримує нападників, як-от вчора у Вроцлаві чи у Познані, коли напали на літнього поляка, який заступився за українського хлопця.

Днями перед судом постала 26-річна полька, яка побила українських дівчат лише за те, що вони розмовляли українською.

Є й судові вироки – як у Тарнові, де чоловік напав на українських підлітків, також через українську мову.

Однак все ж кількість вироків та тяжкість покарань поки що неспівставна з масштабом проблеми, яка вочевидь лише зростає.

І головне: саме польська держава десь своїми діями, а десь недостатньою протидією винна у цьому підйомі антиукраїнської та, по суті, антиєвропейської ксенофобії.

Один з "батьків-засновників" цієї проблеми – президент Польщі Кароль Навроцький.

Найвища посадова особа держави.

Саме він використав надання президентом Зеленським імені героїв УПА військовому підрозділу для авантюрної, спрямованої на отримання політичних вигод кампанії, яка в результаті критично посилила демонізацію українців.

На практиці це призвело до різкого зростання агресії проти тих, що перебувають у Польщі.

Бажаючих долучитися до цієї кампанії не забракло: від політичних партій до державних інституцій, таких як Інститут національної пам'яті.

Треба також розуміти, що антиукраїнські настрої поступово посилювалися задовго до "спецоперації" Навроцького з відбирання в Зеленського нагороди.

І рішення про орден Білого орла впало на добре підготовлений, удобрюваний кілька років ґрунт – і це тло, що виникло через бездіяльність чи недостатні дії чинного польського уряду.

Антиукраїнські настрої почали відчутно зростати у 2023 році.

Стартовою точкою тоді стала блокада українського кордону.

Реакція уряду Дональда Туска на ту вакханалію із зупинкою українських фур із зерном та висипанням українського збіжжя з вагонів як її апогею була політично млявою, якщо не самоусуненням.

Електоральні міркування, обережність, загравання з фермерами – така тактика завжди лише заохочує радикалів до подальших дій.

Як наслідок, польська держава як така привела антиукраїнську радикалізацію близько до точки неповернення.

Фізичні напади частішають, масова українофобія створює потужний психологічний тиск на українців у Польщі та відчуття перебування у ворожому середовищі.

Євросоюз не має відмовчуватися.

Те, що відбувається в Польщі, суперечить не лише згаданій вище статті 2 Договору про ЄС, а також його директиві, що регламентує перебування в Польщі українських біженців.

"Держави-члени застосовують тимчасовий захист із належною повагою до прав людини та основних свобод…" – йдеться в ній.

Але сотні тисяч українців не можуть безпечно почуватися в Польщі через розгорнуту проти них дискримінаційну кампанію – яка дуже нагадує ту, що її роками практикує путінська Росія.

Ця спрямована проти українців ксенофобія однозначно потребує уваги Брюсселя.

У будь-якій формі.

Хоча б як класична глибока чи просто стурбованість Єврокомісії.

Висловлена Брюсселем політична позиція була б надзвичайно важливою в теперішній ситуації.

Виглядає, що одних лише закликів від уряду Дональда Туска чи реагування правоохоронних органів вже недостатньо.

Та й цього також бракує.

Більше того, міністр оборони в уряді Туска Косіняк-Камиш докладається до українофобії не менше за опозицію.

Позиція Єврокомісії була б важливою і як сигнал підтримки українців у Польщі, багато з яких вочевидь почуваються залишеними наодинці зі свавіллям.

А також аргументом для тих у Польщі, хто виступає проти антиукраїнської ксенофобії та ворожнечі.

Звісно, Єврокомісія не може залучити в цьому випадкові важку артилерію – звернення до Суду ЄС чи блокування доступу Польщі до європейських фондів – як це було під час минулого врядування "Права і справедливості" через проблеми з верховенством права.

Адже в цьому випадку йдеться про політичні дії чи бездіяльність польських державних посадовців та органів.

Однак і відмовчуватися Брюсселю далі не можна – ксенофобія є одним із найтяжчих злочинів проти самих основ Європейського Союзу.

Єврокомісія мала б засудити регулярні напади на українських громадян, які в Польщі здійснюють винятково на підставі національності, а також політичну риторику, що розпалює ненависть та провокує такі напади.

Наголосити, що все це несумісне з цінностями ЄС та верховенством права як основою Євросоюзу.

Своє слово міг би сказати і Європарламент.

Але не так, як це було в червні, коли ЄП ухвалив резолюцію з польськими наративами щодо ситуації з наданням Володимиром Зеленським імені героїв УПА підрозділу Сил оборони.

Тобто – лише підлив у вогонь бензину.

Адже саме безапеляційне покладання вини на Україну й стало відправною точкою останньої антиукраїнської кампанії, яка з історичних тем Волині та УПА перейшла до дедалі відкритішого та масового фізичного насилля проти українців.

Українська влада теж має апелювати до Брюсселя, адже йдеться про безпеку громадян України, які перебувають під тимчасовим захистом ЄС.

А також звертатися до Європейської комісії проти расизму та нетерпимості – структури Ради Європи, яка вивчає проблеми ксенофобії.

Сама по собі теперішня ненависть у Польщі не зникне.

Протягом останніх місяців у третини поляків погіршилося ставлення до українців.

Польська держава вочевидь не здатна впоратися з проблемою зростання ворожнечі щодо українців, які там проживають.

А часом лише сприяє цьому.

Покарання за злочини якщо й бувають, то стосуються власне нападників, а не політиків та посадовців, які розпалюють ненависть.

Тож міжнародний резонанс є необхідним.

І Євросоюз може сказати найвагоміше слово.