«Санаторій Горького» виходить в український прокат. Як драмі про історію Польщі погодили 18,8 мільйона гривень держпідтримки в конкурсі про історію України

Історичну драму «Санаторій Горького. Поєдинок» (польськ. — Pojedynek) повністю зняли в Польщі, а в міжнародній версії стрічки немає жодної української репліки. Попри це, Держкіно погодило на неї майже 18,8 млн грн у межах конкурсу «про історію України». Де тут стандартна практика міжнародної копродукції, а де запитання щодо прозорості використання бюджетних коштів?

ZN.UA аналізує відкриті документи проєкту.

Працюючи над українським перекладом трейлера та перевіркою субтитрів до історичної драми «Санаторій Горького. Поєдинок», я переглянув міжнародну версію стрічки. У ній переважає польська мова, лунають російська й англійська. Моя робота над субтитрами мала суто перекладацький характер і не передбачала доступу до договорів, кошторисів чи умов розподілу прав між партнерами, однак це спонукало мене перевірити відкриті документи Держкіно.

У конкурсній заявці фільм фігурує як міноритарна копродукція Польщі, України та Ірландії. Оригінальна мова — польська, а всі знімальні дні були заплановані на території Польщі. Попри це, проєкт подали за тематичним напрямом «фільми про історичні постаті в державотворенні України, сучасних героїв українського народу та події, що висвітлюють історію України» і погодили державну підтримку. Після кількох коригувань кошторису актуальний обсяг підтримки становить 18 766 912,27 грн — приблизно 4,6% від загальної вартості виробництва.

Фільм, вартий серйозної розмови

Передусім «Санаторій Горького. Поєдинок» не можна зводити лише до його фінансової документації. Це амбітна історична драма польського режисера Лукаша Палковського, автора хіта Bogowie («Боги»).

Події «Санаторію» розгортаються після радянського вторгнення до Польщі 1939 року. В центрі сюжету — психологічний двобій польського офіцера й піаніста Кароля Грабовського (Якуб Ґєршал) та майора НКВС Васілія Зарубіна. Останнього зіграв Ейдан Ґіллен, добре відомий за роллю Петира Бейліша у «Грі престолів».

Палковський конструює фільм не як батальне видовище, а як камерний трилер про те, як тоталітарна система намагається перетворити культуру на інструмент капітуляції. Талант робить головного героя цінною мішенню. Зламати відомого піаніста означає довести іншим в’язням безглуздість будь-якого спротиву. Саме ця ідея — боротьба не за територію, а за право людини не скоритися мові ката — робить картину зрозумілою і для українського глядача.

Стрічка відзначається виразною постановкою, потужним акторським ансамблем і відмовою від карикатурного спрощення антагоніста. До того ж у ній знялися (у другорядних ролях) українські актори Віктор Жданов, Дар’я Полуніна, Григорій Горобчук та Артем Мануйлов, а костюми створювала вітчизняна художниця Гала Отенко-Гурська.

Тож українська сторона має всі підстави говорити про культурну спорідненість: Катинь, радянські табори, знищення еліт та примусове «перевиховання» — це спільні сторінки історії російського імперського насильства.

Однак художні переваги стрічки не знімають питань щодо моделі її фінансування. Навпаки, серйозне кіно заслуговує на серйозну та прозору розмову про те, як саме Україна стала його партнером.

Що подали до Держкіно

Ключові вихідні дані містяться у заявці ТОВ «Солар Медіа Інтертейнмент» на 19-й конкурсний відбір. Режисер і всі троє сценаристів є громадянами Польщі, мова оригіналу — польська. Знімальний період планували з травня до вересня 2024 року: 42 дні — у Польщі, жодного — в Україні чи Ірландії. Початковий бюджет проєкту становив 334,81 млн грн, із яких у нашої держави просили 17,25 млн грн.

У листопаді 2024 року Рада з державної підтримки кінематографії (далі — Рада) погодила цю суму, а в грудні відповідну закупівлю послуг оприлюднили в Prozorro. Згодом параметри проєкту неодноразово змінювалися.

Згідно з протоколом Ради від 19 листопада 2025 року, загальний кошторис збільшили до 414,14 млн грн, частку Держкіно — до 18,975 млн грн, а хронометраж — зі 100 до 120 хвилин. У квітні 2026-го відбувся черговий перегляд: бюджет зменшили до 409,59 млн грн, державний внесок — до 18,77 млн грн, а тривалість скоротили до 112 хвилин. Водночас строк виробництва офіційно подовжили до 31 грудня 2026 року.

Сума 18,77 млн грн — це погоджений обсяг підтримки Держкіно, а не вся «українська частка» у стрічці чи підтверджений обсяг фактичних виплат. Із відкритих рішень неможливо дізнатися, коли та які саме суми були реально перераховані, що саме ними оплачували і яку частку майнових прав у підсумку отримав український копродюсер.

Як Катинь опинилась у напрямі про історію України

Найбільш дискусійний епізод стосується самої конкурсної категорії. 2024 року Держкіно запровадило окремий тематичний напрям для фільмів про історичні постаті державотворення, сучасних героїв і події, які висвітлюють історію України. Саме в межах цього напряму існувала підкатегорія міноритарної міжнародної копродукції. У заявці «Санаторію Горького» навпроти пункту про відповідність цій темі стоїть позначка «так».

Однак у сюжеті немає суто українського героя чи окремої вітчизняної історичної лінії. Це польська історія про польських офіцерів, радянський полон і переддень Катинської трагедії. Таку невідповідність помітили й експерти. На першому етапі оцінювання двоє із семи фахівців зазначили, що проєкт не відповідає заявленому напряму. Один аргументував це тим, що конфлікт «не має стосунку до українських історичних постатей», інший додав, що тема «не є нагальною» для сучасного суспільства.

Решта експертів побачила актуальність у спільному джерелі загрози: радянська Росія нищила польську еліту тими самими методами, якими сучасна РФ намагається знищити українську суб’єктність. Попри розбіжності в оцінках, проєкт посів перше місце у своїй категорії на першому етапі (12,14 бала), а після другого етапу його рейтинг зріс до 13,71 бала. В одному з фінальних висновків стрічці взагалі прогнозували статус «визначної віхи» польського та світового кіно.

Оцінки мали лише рекомендаційний характер, а долю проєкту вирішували середній бал і підсумкове рішення Ради. Проте управлінська дилема залишається. Якщо будь-яка розповідь про злочини СРСР автоматично зараховується до історії України, то тематичний критерій втрачає межі. За такою логікою польська, чеська, угорська чи грузинська національна пам’ять може легко пройти тим самим маршрутом лише за наявності спільного агресора.

Це не є аргументом проти підтримки «Поєдинку». Це заклик до чеснішого формулювання умов конкурсів. Держава цілком могла б створити окремий напрям для міжнародних історичних копродукцій про тоталітаризм, спільну пам’ять або російський імперіалізм. Натомість польську історію довелося штучно втиснути в категорію, яка обіцяла глядачеві історію України.

Зйомки завершилися до погодження української підтримки

Згідно з виробничим планом, основні зйомки тривали з травня до вересня 2024 року. Рішення про надання державної підтримки ухвалили 19 листопада, а закупівлю оприлюднили 20 грудня. Відповідно, на момент погодження українських коштів заявлений знімальний період уже завершився.

У практиці міжнародного кіно кошти міноритарного партнера часто покривають постпродакшн, роботу зі звуком, візуальні ефекти, локалізацію, оформлення прав або промоцію. Законодавство також не вимагає, аби кожну бюджетну гривню витрачали виключно на знімальному майданчику в Україні.

Окремої перевірки потребує розмежування джерел фінансування. В офіційному липневому анонсі 2024 року від Польського інституту кіномистецтва (PISF) фігурують Bow and Axe Entertainment, Samson Films (Ірландія), Польський аудіовізуальний інститут FINA, Міністерство культури Польщі, сам PISF та фонд Media Virtuosa. Жодної згадки про Україну, Solar Media чи Держкіно в цій публікації немає. Це можна пояснити специфікою раннього етапу виробництва або внутрішнім фокусом польської комунікації, але це показує: реальну структуру копродукції можна зрозуміти лише з договорів, яких немає у відкритому доступі.

Для порівняння, в Ірландії проєкт підтримали не в тематичному напрямі про національну історію, а в межах програми Fiction: Creative Co-Production, призначеної для повнометражних фільмів, що походять з-поза меж Ірландії та створюються як офіційні копродукції за творчої участі ірландського міноритарного продюсера. У річному звіті Screen Ireland за 2024 рік для проєкту «Санаторій Горького», ірландським копродюсером якого є Samson Films, зафіксовано контрактне зобов’язання на суму 250 тис. євро.

Готовий для Польщі, але досі «у виробництві» для України

На початку 2026 року фільм уже презентували на Дублінському міжнародному кінофестивалі, а навесні він увійшов до конкурсної програми OFF CAMERA у Кракові. Польський прокат офіційно стартував 27 лютого. Попри це, 21 квітня Рада подовжила строк «виробництва (створення)» стрічки до кінця поточного року.

На перший погляд це парадокс: готове кіно вже продає квитки, а за українськими документами його ще створюють. Проте міжнародний мастер-файл може бути повністю готовим, тоді як українська команда ще допрацьовує локалізацію, передає технічні матеріали, закриває юридичні питання або готує звітність за державним контрактом. Реліз в Україні призначено на 10 вересня 2026 року.

Мій досвід роботи над перекладом трейлера та субтитрами підтверджує, що етап локалізації справді був. Але це не дає відповідей на інші запитання: які саме роботи тривали після польського релізу, чому після нього змінювали хронометраж і бюджет, яку версію прийматиме Держкіно і чи пов’язане подовження строків із творчими процесами, чи це суто адміністративне закриття проєкту?

За даними Польської асоціації кінематографістів, у Польщі за перший вікенд стрічку переглянули 26 711 глядачів: вона вийшла на 271 екран і посіла 9-те місце в польському бокс-офісі. Вже після прем’єрних днів Rzeczpospolita констатувала: результати першого вікенду не віщували фільму статусу хіта.

Надалі картина дещо надолужила відставання, однак перелому не сталося. Згідно з підсумковою таблицею польського кінопрокату, станом на кінець березня у Польщі  було реалізовано 123 617 квитків на фільм «Поєдинок», касові збори становили близько 2,51 млн злотих. Для порівняння, молодіжна комедія Pieprzyć Mickiewicza 3 («До дідька Міцкевича 3») на той момент уже мала понад 847 тисяч глядачів.

Польські критики прийняли картину неоднозначно. Частина оглядачів відзначала її стриманість, акторські роботи Якуба Ґєршала й Ейдана Ґіллена та відмову від звичної історичної патетики. Інші вважали, що саме ця стриманість послабила драматургію: герой від початку здається незламним, тому психологічному двобою з офіцером НКВС бракує справжньої непередбачуваності.

Національний статус та мова

У протоколах Ради «Санаторій Горького» послідовно називають національним ігровим повнометражним фільмом. Саме це формулювання спричиняє найбільше непорозумінь: як фільм, знятий у Польщі польською мовою та про польську історію, може отримати статус «національного»?

Відповідь може мати два складники. По-перше, міжнародна копродукція — це стандартний механізм європейського кіновиробництва. Згідно з Європейською конвенцією про спільне кінематографічне виробництво, офіційні копродукції можуть користуватися перевагами національного кіно в кожній із країн-партнерів. Тому польські локації, іноземний режисер і сюжет, не пов’язаний безпосередньо з історією України, самі собою не позбавляють стрічку цього статусу.

По-друге, Закон України «Про кінематографію» висуває чітку мовну вимогу. Національним вважається фільм, виробництво якого повністю або частково здійснено в Україні, а основну (базову) версію створено українською або кримськотатарською мовою. У базовій україномовній версії використання інших мов допускається в межах, визначених законом, а для граничного обсягу іншомовних реплік потрібне мотивоване рішення Ради.

У заявці мовою оригіналу зазначено польську. Водночас у листопаді 2025 року компанія Solar Media просила Раду погодити використання інших мов саме в межах граничних 10%. Рада тоді затвердила збільшення бюджету та хронометражу, але мовне питання відклала. Згодом його знову винесли на засідання 3 грудня, однак в оприлюднених документах не вдалося знайти фінального рішення з цього питання.

Наразі відкриті дані не дають змоги встановити, чи видано постійне свідоцтво, якою мовою зафіксовано базову версію та як саме рахували частку іноземних реплік.

Що саме має отримати Україна

Вигода України в таких випадках не обов’язково вимірюється кількістю знімальних днів у Києві чи Львові. Вона може полягати в отриманні частки майнових прав, доходах від дистрибуції, доступі до міжнародних ринків, залученні українських фахівців, фестивальній присутності та зміцненні індустрійних зв’язків із Польщею.

Проте жодного із цих бонусів не гарантовано автоматично. Показовий штрих: в офіційному польському анонсі виробництва Україну не згадують, тоді як наше Держкіно у червні 2026 року вже називає картину копродукцією Польщі, України та Ірландії. Гала-прем’єра відбудеться на Одеському міжнародному кінофестивалі.

Історія «Санаторію Горького» перебуває у зоні, де юридично допустимі речі не завжди є суспільно зрозумілими. Міноритарна копродукція може стати національним фільмом. Її можуть повністю зняти за кордоном. Іноземна прокатна версія може з’явитися раніше за українську. Бюджет, хронометраж і строки можуть змінюватися за рішеннями Ради.

Кожен із цих фактів окремо може мати пояснення. Але їхня сукупність ставить запитання, на яке відкриті документи наразі не відповідають: що саме Україна отримує за вкладені 18,8 млн грн — частку прав і доходів, роботу для українських фахівців, міжнародну видимість чи лише формальний статус копродюсера?