Анаїт Хоперія: «Гендерно зумовлена дезінформація — це підсилювач російських ворожих кампаній»

Оригінал публікації на сайті «Жінки в медіа» за посиланням

Анаїт Хоперія — заступниця керівника Центру протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України. Центр займається виявленням, аналізом та спростуванням ворожої пропаганди, готує дослідження та звіти, проводить навчання із кібербезпеки, OSINT-інструментів та інших фахових напрямків для представників й представниць профільних організацій. 

Серед тем, з якими працює Центр — гендерно зумовлена дезінформація, наприклад, фейки, що стосуються жіночої мобілізації і жінок у Збройних силах України. 

У інтерв’ю «Жінки в медіа» Анаїт Хоперія розповідає, які наративи найчастіше використовує російська пропаганда сьогодні для дискредитації жінок у публічному просторі, що можуть зробити редакції для захисту працівників і працівниць від атак в онлайні та як змінює характер цих атак штучний інтелект. 

Нещодавно «Жінки в медіа» опублікували дослідження про те, як гендерно зумовлені онлайн-атаки на журналісток стають частиною інформаційної війни Росії проти України. Наскільки поширеним явищем є гендерно зумовлена дезінформація у російських інформаційних операціях?

Скажу так: ми не те щоб фокусуємося виключно на гендерно зумовленій риториці, але фіксуємо її, оскільки різні аспекти постійно випливають у загальному масиві даних. Наприклад, тема мобілізації жінок регулярно з’являється хвилями в російській пропаганді. Вони описують це так, щоб наших жінок певним чином знецінити й підірвати довіру до них.

Мені дуже сподобалося ваше дослідження — воно чітко все це підсвітило. Ми й самі бачили відомих телеведучих, під чиїми іменами в TikTok поширювали дискредитаційні матеріали за допомогою штучного інтелекту. Я розумію системність того, що відбувається. Гендерно зумовлена дезінформація — це підсилювач російських ворожих кампаній.

Тому так, ми це фіксуємо. Ми бачимо різного роду маніпулятивні відео, пов’язані з жінками в цілому як з українками, так і персонально спрямовані, наприклад, на Першу леді або на медійниць і журналісток.

Які найпоширеніші наративи використовує російська пропаганда для дискредитації українських жінок у публічному просторі? Чи бачите ви певні повторювані сценарії?

Загалом ворог шукає кризові точки в нашій країні та використовує жінок і відео з ними для трансляції вигаданих загроз, аби дестабілізувати ситуацію зсередини.

Була історія, пов’язана з жіночим ветеранським рухом на День міжнародної боротьби за права жінок. Лідерка руху закликала збирати кошти для військових і посилювати роль жінок в армії. Російські ресурси перекрутили це так, нібито «готується тотальна мобілізація жінок, чекайте на катастрофу».

Також я пам’ятаю відео з так званими «чорними вдовами», як ми їх називали. Це штучно згенеровані ролики з акторками, які радили українкам шукати чоловіків-військових, щоб після їхньої загибелі отримати великі грошові компенсації. Це повністю штучний контент. Коли ці відео з’явилися, я одразу помітила, що така практика насправді поширена саме в Росії. Вони просто спроєктували власну реальність на Україну, щоб показати, ніби наші жінки низької думки про захисників.

Я б не сказала, що ворожі інформаційні операції спрямовані саме на гендерну тематику. Радше пропагандисти використовують образи українських жінок, зокрема тих, які перебувають за кордоном, щоб дискредитувати як самих жінок, так і важливі процеси всередині країни, наприклад мобілізацію. Тобто гендер для них — це один із інструментів реалізації інформаційних операцій, а не їхня кінцева мета.

Дискредитація України відбувається в кожній країні по-своєму. Ми звертаємо увагу не лише на нові наративи, які там поширюють, але й на культурний контекст.

Нещодавно ми опублікували спільний звіт із Європейською службою зовнішніх зв’язків — це, фактично, дипломатична служба Європейського Союзу. У цьому звіті ми проаналізували, як росіяни дискредитують тему вступу України до ЄС у нас та в європейських країнах. Ми вирішили підготувати цей звіт, оскільки помітили дуже схожі наративи та ідентичну структуру розповсюдження дезінформації.

Наприклад, мережа сайтів Pravda, яка таргетує європейські країни різними мовами. В одній із таких мереж контент генерується штучним інтелектом кожні дві хвилини. Ми виявили схожу мережу, що входить до так званої кампанії Portal Combat під назвою ZOV, яка працює безпосередньо проти нас. Усе це контролюється з єдиного центру.

Щодо інших регіонів — усе залежить від рівня підтримки. Наприклад, в Африці понад 50 країн, і в кожній працюють по-своєму. Україна зі свого боку відкрила там близько десяти нових посольств для посилення нашої присутності. Росіяни ж одразу почали атакувати нас у цих країнах, просуваючи заїжджену тезу, що українці — корупціонери.

Загалом ключові гранд-наративи ворога скрізь однакові: що України як держави не існує, що вона історично є частиною Росії, що в Україні панує нацизм та тотальна корупція. Ці гранд-наративи розгалужуються на менші, створюючи негативний образ нашої країни. Мовляв, ми не гідні бути незалежними, а наш європейський вибір зроблений під чиїмось зовнішнім тиском.

Також в Африці активно просувають міф про те, що Росія там насправді воює з НАТО. В Європі цього наративу менше, адже європейські країни краще розуміють реальність і підтримують нас. Ми періодично проводимо такий аналіз спільно з партнерами, щоб вони могли показувати своїм суспільствам: весь цей негатив про Україну — штучно створена історія.

Чому, на вашу думку, саме жінки — журналістки, військовослужбовиці, політикині чи громадські діячки — так часто стають окремою мішенню інформаційних атак?

Якщо говорити про жінок, які залишаються в Україні, вони активно споживають інформаційний контент. Особливо все, що стосується мобілізації, оскільки вони стежать за долею своїх рідних і близьких у соцмережах. Інколи кажуть, що жінки більш емоційні, але особисто я в це не вірю.

Важливо також розуміти специфіку платформ: у деяких соцмережах аудиторія переважно жіноча, як-от, наприклад, у Instagram, про що свідчать дослідження по Україні. Тому націлювати дезінформацію на жінок на таких майданчиках простіше через їхню кількісну перевагу.

Час від часу з’являються абсурдні фейки. Наприклад, поширювали брехню, що жінок-біологів та хіміків будуть примусово мобілізувати до війська. Тут пропагандисти спробували поєднати тему мобілізації жінок зі своїм давнім наративом про «секретну біологічну зброю». Що складніший та емоційніший контекст вони конструюють, то яскравіше їм вдається реалізувати свої інформаційні атаки.

Ця синхронність, монотонність і масштабування через кремлівські телеграм-канали свідчать про те, що Росія готова повторювати одну й ту саму брехню десятки разів. Це їхня тактика. Ми це розуміємо, але маємо постійно про це говорити. Мені дуже сподобалося, що у своєму дослідженні ви зібрали ці кейси й наочно показали їхній патерн та тактику дій. Нам потрібно аналізувати весь процес розробки таких атак, щоб ефективно їм протидіяти.

Наскільки часто Центр протидії дезінформації фіксує скоординовані кампанії, спрямовані саме проти українських журналісток або медіа?

Наразі ми напрацьовуємо механізми співпраці з платформою TikTok, аби повністю видаляти подібні дискредитаційні відео. Якщо матимемо успішні результати, обов’язково про це повідомимо. Матеріали, які зафіксувала організація «Жінки в медіа», дуже нам допомогли. Ми взяли їх у роботу.

Про такі атаки потрібно говорити значно більше, паралельно з блокуванням та модерацією контенту. Аудиторія довіряє авторитетним медійникам. І коли люди бачать змонтоване ШІ-відео з відомим обличчям, вони думають: «Ну, Соломія Вітвіцька точно не стала б говорити неправду». Ми часто заплющуємо на це очі, але суспільство потрібно вчити розпізнавати такі загрози.

«Жінки в медіа» регулярно документують онлайн-атаки на українських медійниць у Telegram, Facebook, Instagram та інших соцмережах. Які механізми реагування на такі кампанії сьогодні реально існують, якщо платформи не завжди оперативно видаляють шкідливий контент?

Паралельно триває законодавчий процес адаптації європейських актів, зокрема Digital Services Act, які відкриють для нас нові можливості регулювання. Проте ми й зараз показуємо непогані результати завдяки прямому контакту з адміністраціями платформ, таких як TikTok та Google. Наш Центр має офіційний статус довіреного партнера, Trusted Partner, на цих майданчиках. Через Міністерство цифрової трансформації України ми також активно взаємодіємо з Meta.

Тут не йдеться про тиск. Тиск — це не наш метод. Наше завдання — надавати чіткі, верифіковані дані на основі моніторингу інформпростору. Платформам важливо показати системність атак та їхні реальні наслідки.

Наприклад, коли відбувалися масові ШІ-атаки на наших військових, тобто поширювалися відео, де бійці нібито плачуть чи закликають військо здатися ворогові, ми передали платформі TikTok великий дата-сет. Це дозволило їм не просто точково блокувати окремі акаунти, а налаштувати алгоритми штучного інтелекту для автоматичного виявлення та видалення такого контенту ще до моменту його публікації. Це дуже кропітка робота.

З YouTube алгоритми взаємодії трохи інші, але ми знаходимо спільну мову з кожним майданчиком. Ми поважаємо їхні внутрішні правила та політики, проте чітко вказуємо на порушення: де є мова ворожнечі, де дискредитація особи чи використання повністю згенерованого дипфейку. Сподіваюся, найближчим часом, можливо наступного року, ми також матимемо ухвалені відповідні українські законодавчі акти.

Наскільки часто буває так, що платформи після розгляду ваших звернень доходять висновку, що порушень немає?

Насправді потрібно досконало знати їхні правила, які прописані дуже детально. Наприклад, для Google часто потрібні додаткові юридичні підстави, зокрема, перебування суб’єкта під санкціями, інакше блокування не відбудеться.

Відмови трапляються, коли платформи не бачать формальних порушень своїх стандартів спільноти. Тоді ми збираємо додаткові факти, які можуть вплинути на рішення. Щодо військових кейсів нам спочатку теж відмовляли, але коли ми наочно продемонстрували їм масштабний скоординований паттерн систематичних атак, ставлення змінилося. Сподіваємося, такий самий підхід спрацює і з ШІ-генеруванням образів журналістів.

Однією з нових загроз стали дипфейки та інший контент, створений за допомогою штучного інтелекту. Наскільки активно Росія вже використовує ці технології для дискредитації українських жінок?

Ми стали свідками унікального технологічного процесу. На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ми бачили дуже низькоякісне ШІ-відео з президентом України Володимиром Зеленським про капітуляцію, де навіть дитина могла би розпізнати підробку.

Сьогодні ж технології розвинулися настільки, що згенеровані персонажі говорять українською мовою з правильними акцентами, з автентичними голосами та природною мімікою.

Наприклад, ми фіксували інформаційні кампанії з дискредитації України в Африці, побудовані у формі псевдожурналістських розслідувань. В одному з таких роликів фігурувала нібито журналістка з Німеччини. Відео було виконано дуже професійно, хіба що очі персонажа кліпали дещо неприродно. Сьогодні рівень персоналізації такий, що під час швидкого гортання стрічки новин підробку легко можна не помітити.

Чи має Центр протидії дезінформації інструменти або методики, які дозволяють швидко виявляти й спростовувати такі матеріали?

Ми постійно навчаємося та освоюємо нові OSINT-інструменти для аналізу метаданих та програмного аналізу контенту. Інколи російські пропагандисти через лінощі навіть залишають на відео водяні знаки програм генерації штучного інтелекту.

Ми завжди проводимо комплексну перевірку на різних платформах, адже проблема не обмежується лише самим відеофайлом. Наприклад, було запущено фейк про те, що Перша леді Олена Зеленська нібито придбала дорогий автомобіль Bugatti у Франції. Окрім аналізу самого відео з «продавцем», ми дослідили першоджерело новини. Ним виявився французький сайт-одноденка, створений буквально за два дні до запуску фейку, що є чітким маркером маніпуляції.

В іншому фейку стверджувалося, що Зеленська купила прикраси в Нью-Йорку на 2 мільйони доларів, і про це нібито розповіла працівниця бутика Cartier. За допомогою OSINT-інструментів ми встановили особу цієї «продавчині» — нею виявилася реальна дівчина, яка насправді проживає в Санкт-Петербурзі. Універсального алгоритму перевірки не існує. Кожен кейс потребує індивідуального розслідування.

Сфера інформаційної безпеки, кібербезпеки та OSINT традиційно вважається технічною. Як, на вашу думку, змінюється роль жінок у цих професіях? Чи стає їх більше?

Ми регулярно проводимо тренінги з протидії інформаційним загрозам для різних відомств. Щодо OSINT-напряму, то ми наразі детально прораховуємо, як краще побудувати освітній процес, і самі постійно вчимося, аби відстежувати нові технологічні тренди. Щороку за підтримки партнерів ми залучаємо міжнародних експертів для навчання наших державних службовців, які відповідають за інформаційну безпеку.

У нашому Центрі близько 50% співробітників — жінки. Причому вони виконують не допоміжні функції, а безпосередньо займаються OSINT-дослідженнями, аналітикою, моніторингом та стратегічними комунікаціями. У нас немає гендерних преференцій, головне — це професійні знання та прагнення розвиватися.

Проте на вищому рівні представництво жінок усе ще недостатнє. Мені доводилося бути на нарадах з інформаційної безпеки, де серед десятків чоловіків були присутні лише дві жінки. На стратегічному рівні прийняття рішень досі домінують чоловіки.

Але все в наших руках. Потрібно залучати дівчат до цієї спеціалізації. Мене часто запрошують виступати перед молоддю, наприклад на змаганнях типу CTF — Capture the Flag або на спеціальних заходах для дівчат у сфері кібербезпеки. Я завжди агітую їх іти в нашу професію, адже наші аналітикині нічим не поступаються аналітикам.

Яких помилок найчастіше припускаються самі користувачі, коли стикаються з дезінформацією або стають її мішенню?

По-перше, люди реагують надто емоційно. Треба видихнути, заземлитися і критично оцінити ситуацію. Великою помилкою є репост фейку журналісткою на своїй сторінці з метою обурення — цим вона лише допомагає його поширенню. Натомість краще публічно розкрити сам механізм та патерн маніпуляції.

По-друге, користувачі часто не зберігають доказів. Для подальшої співпраці з правоохоронцями чи адміністраціями платформ атаку необхідно ретельно зафіксувати, тобто зробити скріншоти, зберегти посилання, завантажити відео, адже першоджерело може бути оперативно видалене. В TikTok це велика проблема — провокаційні відео зникають дуже швидко після того, як зроблять свою справу.

По-третє, це нехтування базовою цифровою безпекою. Я не буду вкотре повторювати про необхідність двофакторної автентифікації — це очевидно. Ігнорувати правила гігієни в мережі під час війни, коли ворог атакує нас не лише на фронті, а й у кіберпросторі, неприпустимо.

Алгоритм дій має бути чітким: зафіксувати атаку, проаналізувати її, за потреби звернутися до профільних органів за допомогою й лише після цього виходити з виваженою комунікацією.

Що можуть зробити самі редакції та медіаорганізації, аби краще захищати своїх співробітниць від скоординованих онлайн-атак?

Коли здійснюється онлайн-атака на конкретного журналіста, її кінцевою метою є не просто дискредитація особи, а підрив довіри до всього медіа. Тому кожна редакція повинна мати чіткий внутрішній протокол реагування на такі кризи.

Цей протокол має містити правила цифрової безпеки та покроковий алгоритм антикризових комунікацій, хоча кожен кейс потребує індивідуального підходу.

Вкрай важливою є підтримка всередині колективу. Будь-яка атака — це сильний психологічний удар по людині. Потрібно вислухати колегу, проаналізувати ситуацію та разом випрацювати стратегію протидії. Також дуже дієвою є консолідована публічна солідарність медіаспільноти. Наші люди вміють чудово об’єднуватися перед обличчям загрози.

Але публічна реакція редакції та підтримка колеги мають бути виваженими. Іноді краще взагалі не виходити в публічне поле, якщо атака сама згасає за кілька годин. А інколи, наприклад у випадку з поширенням дипфейків із ведучими, вихід у публічну площину є обов’язковим, аби роз’яснити аудиторії правду.

Хто мав би займатися підвищенням обізнаності суспільства на цю тему? Державний сектор, громадські організації?

Це комплексна робота. Держава однозначно має відігравати провідну роль. Громадяни повинні знати про існування та роботу Центру протидії дезінформації, Міністерства культури та інших профільних інституцій.

Проте роль громадянського суспільства є не менш важливою. В Україні є чудові фактчекерські організації, які роблять якісні дослідження та готують зрозумілі аналітичні матеріали для широкої аудиторії.

Нам потрібно шукати креативні формати навчання. До цієї роботи варто залучати вітчизняних OSINT-фахівців, чий унікальний досвід приїздять переймати навіть західні колеги. Я переконана, що медіаграмотність та інформаційна гігієна мають стати обов’язковою частиною навчальних програм у закладах освіти.

Яких законодавчих або політичних змін сьогодні найбільше потребує Україна для ефективнішої протидії гендерно зумовленому онлайн-насильству та інформаційним атакам?

У рекомендаціях Ради Європи окрема увага приділяється посиленню інституційної спроможності для протидії онлайн-насильству проти жінок та дівчат. Нам необхідно адаптувати наше законодавство до нових інформаційних реалій.

Ще п’ять років тому термін «штучний інтелект» майже не використовувався в публічному полі, а в нашому правовому полі досі немає чітких визначень понять «дезінформація», «фейк» чи «доксинг». Потрібно почати з термінології та її належної правової кваліфікації.

Щодо відповідальності, то я у жодному разі не закликаю до обмежень свободи слова. Проте мають бути чіткі правові наслідки за такі протиправні дії, як доксинг, із відповідним внесенням змін до Адміністративного та Кримінального кодексів України.

Для всіх державних органів підвищення рівня медіаграмотності має стати пріоритетним завданням із відповідним фінансуванням для проведення регулярних навчань. Імплементація європейського законодавства також суттєво допоможе нам у цьому процесі.

Якщо говорити про перспективу найближчих років, якою, на вашу думку, буде головна загроза для українського інформаційного простору?

Ми перебуваємо на передовій інформаційної війни і першими стикаємося з технологіями, які інші країни побачать лише згодом. Оскільки гендерні атаки є підсилювачами ширших кампаній ворога, спрямованих на розкол суспільства через наші вразливі місця, головною загрозою майбутнього стане ще глибша персоналізація дезінформації за допомогою ШІ. Вона буде націлена на конкретні групи та особистості значно точніше, ніж ми бачимо сьогодні. 

Цей матеріал став можливим завдяки International Media Support (IMS) в рамках проєкту ГО «Жінки в медіа» «Об’єднані заради рівності в медіа: сприяння гендерній рівності через співпрацю громадських організацій, медіа та органів влади». Будь-які висловлені тут погляди належать авторам і не обов’язково відображають погляди IMS.