Олександр Мороз про книгу «Армагедон для корупціонерів…» Олени Думи: «Художньо оформлена позовна заява до державної влади»

Відомий політик Олександр Мороз в Facebook написав враження від книги «Армагедон для корупціонерів…» Олени Думи. Публікуємо блог без правок та коментарів.

22 липня 2026 р. Середа. Ясно з хмарами. Вітряно.

Прочитав «Армагедон для корупціонерів…» Олени Думи. Прочитав швидко, до деяких частин є потреба повернутись іще.

Складно визначити жанр. Мемуари? Але матеріал стосується всього близько 2-річного періоду. Художній твір? Скоріше документалістика, хоч в тексті повно художніх знахідок, афоризмів від авторки. Публіцистика? Ні, проте політичних проекцій в ній вистачає. Власне, кожен, хто читає, визначить жанр зможе від того, чим найбільше вразила його книга. Я би скористався видуманим не літературним жанром, – це художньо оформлена ПОЗОВНА ЗАЯВА до державної влади з доказами її кримінальної суті. Отже, до УМОВНО державної влади, оскільки корупція, умови для неї створені якраз системою влади, запровадженої в Україні на перших порах незалежності і, як течія в суспільному процесі, корупція розвинулась, самовдосконалилась, проникла в усі механізми державного життя, ставши ІНСТРУМЕНТОМ держави, способом УПРАВЛІННЯ.

АРМА – державний орган, спроба протидіяти корупції, найперше при зміні відносин власності. Орган створений тоді, коли махінації з власністю стали очевидною перешкодою розвитку держави. Проте створенням органу займалися ті, хто уже був у лабетах корупції і проти себе вони не могли вчиняти якісь перешкоди. Більше того, з’явилась спокуса використати законні (формально законні) можливості розпоряджатися відібраною власністю корупціонерів на користь… інших корупціонерів, що прикриваються державними інтересами.

І раптом на чолі органу з’являється людина, що хоче аби ця державна структура насправді захищала державні, себто суспільні, інтереси. Такий висновок роблю я, читач книги О.Думи, знаючи побіжно причини НЕСЛАВИ АРМА в попередні роки.

Я керуюсь змістом книги, бо моє знайомство з Оленою Думою обмежується кількома годинами інтерв’ю і ніяк не стосується її попередньої роботи. А текст свідчить як непросто, в боротьбі, вдалося створити команду однодумців, підготувати програму реформування державного органу, добитися зміни законів та інших нормативних документів і, основне, діяти в інтересах України, зважаючи і на період здійснення відповідних операцій – час повномасштабної війни. Електронний реєстр лікарняних (скорочення незаконних витрат з бюджету на приблизно 5 млрд. гривень); обрання управителя майна будинку профспілок (понад 13 тис. кв.м нежитлової нерухомості, яке за часів СРСР передавалось в господарське відання, а не у власність профспілкам, як і сотні санаторіїв, профілакторіїв, оздоровниць тощо і які у більшості чомусь стали чиєюсь власністю); відкриття Реєстру арештованих активів; нові правила відбору управителів; правила реалізації активів на Prosorro; ініціювання механізмів повернення активів, незаконно здобутих і виведених за кордон; автоматизовані доступи до реєстрів і т.д. – це напрямки діяльності АРМА під керівництвом нової команди спеціалістів.

О.Дума своєю книгою робить своєрідну відкриту ОПЕРАЦІЮ на системі відносин, де наперед передбачений виграш корупції і цей виграш треба ВИДАЛИТИ задля державного інтересу, задля справедливості і законності. Один з елементів такої системи – використання «ініціативи міжнародних партнерів» нашими ГРАНТОЇДАМИ. (Останнє визначення з’явилось за часів незалежності. Скільки в Україні розвелось «фундацій», «центрів», «фондів», «інститутів» та інших утворень, які не фінансуються з бюджету чи якимись внутрішніми джерелами, але не лише процвітають, а беруть пріоритетну участь у здійсненні реформ (і, частіше, «реформ»). Мені це знайомо більше з політичного життя, коли якась «партія», «група», «платформа»…, кожна з яких НІЯКОГО відношення до політичної діяльності не має, складаючись з кількох пройдисвітів, пролазить до зарубіжної політичної годівнички і роками імітує бурхливу діяльність. Звіт про «роботу», презентація, напрямки діяльності і т.д., за якими НІЧОГО немає. Дивись, окремі «діячі» захищають наукові ступені кандидатів чи докторів «ПОЛІТИЧНИХ» (а яких ще?) наук. Їх запрошують після усього в телеефір, і вони прилизані, припудрені говорять банальні речі про деталі суспільного життя, про війну (а вони здебільше «ухилянти») і це дає їм підстави демонструвати перед грантодавцями власну ефективність. А їхнім кураторам за рубежем – теж виправдання своєї, непотрібної нікому, діяльності.

Подібне є і в сфері, що стосується профілю АРМА. З тією лиш різницею, що тут «вічно молоді грантоїди» (слова О.Д.) наносять фінансові збитки нашій державі, сприяють зміцненню корупції. Таке видно на історії з Реєстром арештованих активів, який, виявляється, був ніби запроваджений, але не заповнювався, ця справа ніким не контролювалась, в т.ч. профільним комітетом ВР і новий склад АРМА вручну мусив устаткувати тисячі сторінок документів, судових рішень і т.інш., які за 9 років до того не були навіть інвентаризованими.

На день відкриття Реєстру в 2023 році там з’явилося 53 тисячі записів про кримінальні провадження (сьогодні – 405 тисяч), де вартість державних активів більш як на 200 млрд грн, переданих АРМА, та понад 100 млрд $, які ще треба повернути з-за кордону.

Це верхівка айсбергу корупції, в глибину якої ще ніхто не заглядав. А там – суть нашої кримінальної країни, де корупція – головний інструмент управління, паразит, що проник в діяльність судів, прокуратури, відомств, правоохоронних структур, рад і т.д. Хочемо мати країну, з якої люди не виїджатимуть і країну взагалі, із цією заразною хворобою доведеться справитися. Для того методи, розроблені (і частково випробувані) в АРМА стануть безперечно корисними.

Це стосується, зокрема, порядку реалізації активів, вивезених злочинцями за кордон та повернення в бюджет активів, привласнених злочинним шляхом на території України. Порядок і методи розроблені, а рух в цьому напрямку ледь помітний. В чому причина? Гадаю, в тому, що ті, хто мав би користуватися зробленим порядком (як у Європі), самі причетні до злочинств. Хотів би помилятись, але не сподіваюсь. Якщо, наприклад, депутати парламенту активно агітують за потребу відібрати корпоративні права російських власників на українські підприємства, а за розроблений законопроект не голосують, то як це можна оцінювати?

Яскравий приклад такої ситуації приведений щодо майна В.Медведчука, зокрема яхти, коштом 200 млн $. Зусиллями АРМА закордонні суди ухвалили справедливі рішення, але щоб нарешті їх легалізувати у нас АРМА мусила звернутися до Генпракуратури 14 (!) разів. Півроку мовчанка. Просто ніколи. Люди зайняті. «Земство обідає», пам’ятаєте картину? Мовчав і журналіст- «розслідувач», що інформаційно супроводжував процес вилучення активів. (Процес, як я розумію, ще так і не завершено).

Я читав обурливі речі в книзі щодо відсутності єдності в діях державних органів при потребі швидко і синхронно діяти, захищаючи інтереси держави, тим паче, вимушеної воювати, мимоволі сумнівався, – невже вона не знає, що так є в усьому, що це віддзеркалення корупційної складової нашої держави. Так, мені прикро це визнавати, але це – ПРАКТИКА, її доведеться виправляти, можливо і з допомогою захисників, що після перемоги повернуться до проблем внутрішнього життя країни. І не варто дивуватись, що рецидиви цієї практики проникли навіть (!) в структури парламенту. А як інакше, – парламент представляє зріз суспільства, а в ньому корупціонери грають не останню роль.

Що відстоювати інтереси держави складно, але можливо завдяки системній роботі, авторка підтверджує прикладами щодо Сахалінського газового родовища (Харківська обл.), щодо повернення у власність України (від росіян!) артезіанських вод і інш. Це не просто боротьба за права держави і народу (див. ст.13 Конституції України). Це ВІЙНА.

Важка війна. Я відповідаю на запитання О.Думи. І думаю, тепер, прочитавши книгу, а чому вона займається інтерв’ю, а не керує державним органом? Що сталось на її війні в час, коли воює держава?

Мені поки-що невідомо. А вам?

… Ворог продовжує терор в Херсоні, Запоріжжі, Одесі, Сумах, Київщині. Багато жертв і постраждалих.

Путін із своїм Дугіним не вчили історії. Імперії (Римська, Візантійська, Оттоманська, Французька…) розпалися, але ніколи не відновлювалися!