Північна Корея диктує умови. Чому Сеул більше не вимагає ядерного роззброєння

Південна Корея переглядає політику досягнення повної, перевіреної та незворотної денуклеаризації Північної Кореї на користь концепції «мир передусім». Міністр у справах об'єднання РК Чон Дон Йон, підбиваючи підсумки першого року роботи уряду Лі Чже Мьона, назвав цей перехід одним із ключових досягнень нинішньої адміністрації.

У Сеулі наголошують, що не відмовляються від кінцевої мети — створення без'ядерного Корейського півострова (до речі, уряд країни замінив термін «денуклеаризація Північної Кореї», який використовували раніше на ширше поняття). Однак визнають, що багаторічна стратегія, за якої денуклеаризація була передумовою для початку діалогу з Пхеньяном, не принесла очікуваних результатів. Нинішній підхід південнокорейського уряду передбачає відновлення міжкорейського діалогу та формування стабільного мирного середовища як підґрунтя для поступового руху до ядерного роззброєння.

Президент Лі Чже Мьон просуває триетапну модель урегулювання ядерної проблеми, що передбачає заморожування подальшого розвитку ядерної та ракетної програм КНДР, зокрема припинення виробництва нових ядерних матеріалів, обмеження розвитку міжконтинентальних балістичних ракет і недопущення експорту відповідних технологій. Лише після цього передбачається перехід до наступних етапів — скорочення та подальшого демонтажу ядерного потенціалу. Йдеться про стратегію, орієнтовану насамперед на заморожування ядерної програми, а не на вимогу негайного демонтажу.

У південнокорейському уряді зміну підходу до Північної Кореї пояснюють необхідністю реагувати, з одного боку, на стрімке розширення її ядерного потенціалу за останні кілька років. Так, за даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (SIPRI), КНДР уже, ймовірно, зібрала близько 60 ядерних боєголовок і має достатньо розщеплюваного матеріалу для виробництва щонайменше ще 30, а також прискорює виробництво такого матеріалу. З іншого боку, в Сеулі враховують зміну позицій ключових держав. Росія де-факто визнала ядерний статус КНДР, наголошуючи на необхідності враховувати її «законні безпекові інтереси», тоді як Китай останнім часом уникає публічних заяв про денуклеаризацію, що свідчить про послаблення попереднього міжнародного консенсусу.

Тим часом хоча США,  формально й підтверджують курс на повну денуклеаризацію, сам Дональд Трамп одразу після вступу на другий термін назвав Північну Корею «ядерною державою», що викликало побоювання, чи не допустить американський президент можливого перегляду традиційної політики щодо врегулювання ядерної проблеми КНДР. Трамп також неодноразово висловлював бажання зустрітися з Кім Чен Ином, наголошуючи на добрих відносинах, які склалися між ними під час його першої каденції. Втім, діалог між США та КНДР досі не вдалося відновити.

Після невдалого саміту в Ханої 2019 року Кім Чен Ин обережно ставиться до переговорів, які не гарантують конкретних політичних чи економічних вигод. Водночас нинішня позиція Північної Кореї є значно сильнішою, ніж кілька років тому, зважаючи на нові геополітичні реалії та внутрішньополітичні зміни. І це дає змогу висувати попередні умови для початку діалогу. У своїй промові у вересні 2025 року Кім Чен Ин окреслив їх так: «Якщо США відмовляться від своєї порожньої одержимості денуклеаризацією та захочуть домагатися мирного співіснування з Північною Кореєю на основі визнання реальності, у нас немає причин не сісти за стіл переговорів з ними».

Фактично КНДР прагне домогтися визнання свого ядерного статусу як політичної реальності та вести переговори саме на цій основі. Цю позицію посилюють внутрішньополітичні зміни. Закріплення статусу ядерної держави в Конституції КНДР офіційно кодифікувало її самопроголошений ядерний статус, а ухвалений раніше закон про ядерну політику та подальші конституційні зміни створили довгострокову правову основу для розвитку ядерних сил, суттєво звузивши можливості для добровільних ядерних поступок і повернення до традиційних рамок денуклеаризації.

Водночас така поведінка КНДР  дістала додатковий імпульс із поглибленням військово-технічної співпраці з РФ — фактичним військовим альянсом, заснованим на Договорі КНДР—РФ про всеосяжне стратегічне партнерство, а також стратегічної співпраці з КНР, яка розглядає підтримку Пхеньяна як корисну геополітичну перевагу у регіональному протистоянні зі США. Кім Чен Ин не лише отримав політичні та фінансові вигоди від постачання зброї та відправлення солдатів для участі у війні проти України, а й у дусі політики свого діда Кім Ір Сена вміло максимізує вигоди від співпраці як із Москвою, так і з Пекіном.

За цих умов переговори із Сеулом та його посередницька роль у діалозі зі США для Пхеньяна мають обмежену користь. Переосмислення Північною Кореєю міжкорейських відносин на основі принципу «двох ворожих держав» та затвердження окремих суверенних кордонів із відмовою від об'єднання як довгострокової мети вносять зміни до усталеної архітектури безпеки Корейського півострова та Східної Азії загалом, а також виключають необхідність відновлювати контакти з Південною Кореєю.

Від початку свого президентства Лі Чже Мьон зробив низку кроків, спрямованих на налагодження міжкорейського діалогу, запропонувавши «політику мирного співіснування на Корейському півострові», яка передбачає: інституалізацію міжкорейського мирного співіснування, заснованого на спільному процвітанні та вільному від війни і ядерної зброї Корейському півострові; повагу до північнокорейської політичної системи, відмову від об'єднання шляхом поглинання та від ворожих дій. Утім, політичні та практичні кроки південнокорейського президента не знайшли відгуку на Півночі.

Це створює непросту дилему для південнокорейського уряду. З одного боку, Пхеньян не демонструє готовності відмовитися від ядерної зброї, що обмежує можливості для просування традиційної політики денуклеаризації. З іншого — запропонована президентом формула «мирного співіснування двох держав» породжує серйозні дискусії всередині південнокорейського суспільства через побоювання, що вона фактично закріплює сприйняття двох Корей як окремих держав, що суперечить конституційній меті національного возз’єднання та ризикує легітимізувати постійний поділ Корейського півострова.

Тим часом реактивна позиція Сеула значно поступається стратегічній ініціативі Пхеньяна. Поки Південна Корея намагається знайти новий формат взаємодії, Північна Корея не лише змінює інституційну основу міжкорейських відносин, а й продовжує вдосконалювати ядерні боєголовки, системи доставки, командування та управління, а також підвищувати можливості ядерного арсеналу. За таких умов баланс сил поступово зміщується на користь Пхеньяна.

Від початку каденції Лі Чже Мьон докладає значних дипломатичних зусиль для сприяння відновленню діалогу між США та КНДР, вбачаючи в ньому один із небагатьох доступних механізмів впливу на подальшу поведінку Пхеньяна. У кулуарах нещодавнього саміту G7 у Франції Лі Чже Мьон обговорив із Дональдом Трампом підхід до врегулювання ядерної проблеми КНДР. Він заявив, що американський президент готовий розглянути його пропозицію надати пріоритет зупинці ядерної і ракетної програм Північної Кореї в короткостроковій перспективі, водночас зберігаючи денуклеаризацію як довгострокову мету. За словами Лі, Трамп зазначив, що такий підхід «може бути одним із варіантів», який він готовий розглянути, а також висловив зацікавленість у відновленні діалогу з Кім Чен Ином.

Прихід Дональда Трампа до влади створює певні можливості для дипломатії з Північною Кореєю, особливо зважаючи на його прихильність до контактів з авторитарними лідерами та бажання здобувати швидкі перемоги над складними проблемами. Однак ситуація ускладнюється зосередженістю американського президента на війні з Іраном, урегулюванні російсько-української війни, знятті напруги у відносинах із КНР, проблемах навколо Тайваню, вирішення яких вимагає чималих зусиль, і наближенні проміжних виборів до Конгресу США восени цього року.

Втім, проблема полягає також у тому, що без чіткого сигналу про готовність Вашингтона відмовитися від рамкової програми денуклеаризації Пхеньян не готовий відновлювати переговори заради надання Трампу політичних дивідендів від проведення гучного саміту. Однак будь-який можливий відхід від традиційної політики з боку Трампа впирається в неготовність американського політичного істеблішменту здійснити радикальний поворот, якого вимагає Кім Чен Ин. Саме ця розбіжність у підходах, вочевидь, унеможливила відновлення контактів між Дональдом Трампом і Кім Чен Ином під час саміту АТЕС у Південній Кореї та подальшого візиту американського президента до Пекіна.

Наступне питання полягає в тому, що навіть умовне визнання ядерного статусу КНДР не гарантує мирного співіснування на Корейському півострові. Масштабна військова підтримка Росії стала основою для поглиблення її відносин із Пхеньяном, перетворивши війну в Європі на частину ширшого геополітичного протистояння з наслідками для Корейського півострова та Індо-Тихоокеанського регіону загалом. Приєднання Північної Кореї до Росії та Китаю в стратегічному протистоянні зі США, їхні спільні зусилля з послаблення нинішнього міжнародного порядку та поглиблення стратегічної координації між цими країнами суттєво ускладнюють перспективи довгострокового врегулювання на Корейському півострові.

Отже майбутнє Корейського півострова дедалі більше визначатиметься не міжкорейською динамікою, а ширшими геополітичними процесами. Перебіг і результати російсько-української війни, подальше поглиблення військово-політичної співпраці між Росією, Китаєм і КНДР, а також здатність США та їхніх союзників виробити ефективну відповідь на ці виклики матимуть вирішальний вплив на безпекову ситуацію в регіоні. Від того, наскільки Захід зможе адаптуватися до нової стратегічної реальності, залежатимуть не лише перспективи стабільності на Корейському півострові, а й баланс сил у Індо-Тихоокеанському регіоні загалом.

P.S. Президент України Володимир Зеленський нещодавно заявив, що Росія готується залучити ще 30 тисяч північнокорейських військових для війни проти України. За його словами, з червня цього року у Воронезькій області готуються тренувальні табори для їх прийому. Також КНДР планує передати РФ додаткові пускові установки для балістичних ракет. Зеленський наголосив, що це загроза не лише для України, а й інших азійських країн у межах досяжності північнокорейських ракет. Адже Росія допомагає Північній Кореї отримувати практичні навички ведення війни, вдосконалювати зброю та набувати бойового досвіду в її використанні.