Що не так зі стратегією Світового банку для енергетики України

Презентація Світового банку Ukraine Energy of the Future без перебільшення є однією з найґрунтовніших міжнародних праць, присвячених післявоєнному розвитку української енергетики. Вона пропонує комплексне бачення відновлення галузі, аналізує можливі сценарії її розвитку, визначає пріоритетні напрями інвестування та пропонує механізми їхньої фінансової реалізації.

Для України поява такого документа має особливе значення. Сьогодні саме подібні стратегічні праці значною мірою визначають майбутні державні рішення, формують пріоритети міжнародної фінансової підтримки та створюють орієнтири для приватних інвесторів. Саме тому їхній вплив виходить далеко за межі експертної дискусії.

Безумовною перевагою презентації є спроба перейти від окремих проєктів відновлення до системного бачення розвитку галузі. Це саме той рівень стратегічної розмови, якого українська енергетика давно потребувала.

Разом із тим поява такого документа відкриває ще одну важливу можливість — професійно обговорити, наскільки запропонована стратегія відповідає не лише завданням післявоєнної відбудови, а й довгостроковим стратегічним цілям України.

Саме це питання, на наш погляд, сьогодні є ключовим.

Запропонована модель достатньо переконливо відповідає на питання, як відновити українську енергетику. Проте вона майже не відповідає на інше не менш важливе питання: Якою має стати Об'єднана енергетична система України після завершення цієї відбудови?

Саме відповідь на це запитання визначатиме не лише ефективність майбутніх інвестицій, а й конкурентоспроможність української енергетики у наступні десятиліття, адже сьогодні вже недостатньо просто відновити пошкоджені електростанції, підстанції та лінії електропередачі. Необхідно вже зараз будувати енергосистему, яка залишатиметься сучасною і конкурентоспроможною протягом наступних десятиліть і відповідатиме тому технологічному переходу, який уже відбувається в європейській і світовій електроенергетиці.

Світ уже переходить до нової моделі енергетики

Дискусія про майбутню архітектуру енергосистеми вже давно перестала бути академічною. У більшості розвинених країн вона стала практичним питанням розвитку електроенергетики.

Стрімко зростає кількість активних споживачів, розподіленої генерації, накопичувачів енергії, електромобілів та інших розподілених енергетичних ресурсів (DER). Вони поступово змінюють традиційну модель функціонування енергосистем, яка десятиліттями будувалася навколо великих електростанцій, прогнозованого попиту та централізованого диспетчерського управління.

Сьогодні споживач дедалі частіше одночасно стає виробником, власником накопичувача та потенційним постачальником гнучкості й системних послуг — самостійно або через агрегатора. На ринку зростають обсяги розподіленої генерації, яка поки що значною мірою залишається неспостережуваною або некерованою для системних операторів, змінюється структура попиту, виникають нові вимоги до гнучкості, керованості та цифрової координації роботи мільйонів розподілених енергетичних ресурсів.

Отже, головним викликом стає вже не будівництво окремих електростанцій чи мережевих об'єктів. Головним викликом стає здатність енергосистеми ефективно інтегрувати всі ці ресурси та використовувати їх як єдиний керований комплекс.

Фактично світова електроенергетика вже увійшла в новий етап розвитку — формування кіберфізичних енергосистем, у яких фізична інфраструктура, технології та ринкові механізми функціонують як єдина інтегрована система.

Україна також уже стала частиною цього процесу. Розподілена генерація, домашні накопичувачі енергії, електромобілі, активні споживачі та цифрові технології швидко змінюють український енергетичний сектор. Це підтверджується не лише статистикою останніх років, а й оцінками професійного середовища, яке дедалі більше звертає увагу на наслідки стрімкого зростання розподілених ресурсів, появу нових моделей споживання та необхідність принципово нових підходів до управління енергосистемою.

Отже, питання полягає вже не в тому, чи відбудеться ця трансформація. Питання полягає в іншому: чи буде вона керованою?

Саме від відповіді на це запитання залежить, чи перетвориться післявоєнне відновлення на фундамент енергосистеми XXI століття або ж лише на черговий етап модернізації традиційної моделі, яка вже сьогодні швидко втрачає свою ефективність.

Стратегія відбудови потребує ще одного стратегічного виміру

Саме на цьому етапі виникає головне питання до презентації Ukraine Energy of the Future.

Документ ґрунтовно аналізує сценарії розвитку генерації, мережевої інфраструктури, накопичувачів енергії, міждержавних інтерконекторів, ринкових механізмів і необхідних інвестицій. Він фактично відповідає на питання, що потрібно побудувати і відновити.

Водночас документ майже не визначає, як у процесі реалізації цих інвестицій має змінитися архітектура ОЕС України.

Це принципова відмінність.

Будівництво нових енергетичних об'єктів саме по собі ще не формує енергосистеми нового покоління. Так само встановлення мільйонів смартлічильників, впровадження цифрових підстанцій, систем ADMS, DERMS, сучасних телекомунікацій, платформ обміну даними чи засобів кібербезпеки не є самодостатніми проєктами цифровізації.

Усі ці компоненти мають цінність лише тоді, коли вони стають частиною єдиної архітектури керування, здатної забезпечити інтегровану роботу генерації, мереж, активних споживачів, накопичувачів енергії, агрегаторів, віртуальних електростанцій та інших розподілених ресурсів.

Тому перехід до кіберфізичної енергосистеми не слід розглядати як іще один напрям інвестування поряд із розвитком генерації чи мереж. Це інший рівень стратегічного планування. Він визначає принцип, за яким реалізується решта інвестиційних програм.

Для України це питання має особливе значення. Держава вже визначила стратегічний курс на впровадження «розумних мереж», цифровізацію енергетики, інтеграцію до європейського енергетичного простору та розвиток сучасних ринкових механізмів. Отже, стратегічна мета вже сформульована. Предметом професійної дискусії має бути не її доцільність, а механізм її практичної реалізації.

На нашу думку, саме таким механізмом має стати керована трансформація.

Не як окремий проєкт, а як принцип реалізації всієї післявоєнної відбудови, за якого кожне інвестиційне рішення одночасно працює і на відновлення пошкодженої інфраструктури, і на формування кіберфізичної енергосистеми України.

Саме цього стратегічного виміру, на нашу думку, сьогодні бракує запропонованій Світовим банком моделі.

Стратегічний орієнтир має відповідати майбутньому

Презентація Ukraine Energy of the Future має всі передумови стати важливим орієнтиром для державної політики, міжнародного фінансування та приватних інвестицій. За такого підходу її стратегічна постановка завдання має відповідати не лише потребам відновлення, а й цільовій моделі розвитку української енергетики на десятиліття наперед.

Запропонована Світовим банком стратегія створює міцну основу для відновлення генеруючих потужностей, мережевої інфраструктури та забезпечення енергетичного балансу країни. Водночас Україна вже визначила значно амбітнішу державну мету — інтеграцію до європейського енергетичного простору та побудову сучасної кіберфізичної енергосистеми, здатної працювати в умовах масового розвитку розподіленої генерації, активних споживачів, накопичувачів енергії, агрегаторів, цифрових платформ і нових ринкових механізмів.

Представлена Світовим банком фінансова модель Restore→De-risk→Scale→Sustain дає змогу реалізувати такий перехід без створення паралельної системи фінансування. Потребує перегляду не фінансова архітектура, а стратегічна постановка завдання, складу інвестиційних програм і критеріїв оцінки результатів: фінансувати слід не лише відновлення окремих об’єктів, а й формування нової архітектури ОЕС України.

Стратегічні документи такого рівня формуються у взаємодії міжнародних фінансових організацій, уряду України, Верховної Ради, регулятора, системного оператора, учасників ринку та експертного середовища. Сьогодні ще існує можливість спільно уточнити стратегічні орієнтири цієї роботи відповідно до вже визначеного Україною курсу розвитку.

Якщо цю можливість буде використано, післявоєнна відбудова стане не лише відновленням зруйнованої інфраструктури, а початком формування однієї з найсучасніших і конкурентоспроможних енергосистем Європи.

Якщо ж ні, існує ризик, що Україні доведеться вже найближчими роками повернутися до масштабної модернізації значної частини того, що створюється сьогодні, втрачаючи час, кошти та конкурентні переваги, які дає унікальне вікно післявоєнної відбудови.

Сьогодні Україна має рідкісну можливість поєднати післявоєнне відновлення із технологічним стрибком, на який за звичайних умов знадобилися б десятиліття. Саме тому рішення, що ухвалюються зараз, визначатимуть не лише темпи відбудови, а й місце української енергетики в європейській енергосистемі середини XXI століття.