Епоха Качинського добігає кінця: як розкол у ПіС змінює політичну карту Польщі

У Польщі відбуваються тектонічні зміни політичного ландшафту. На арену виходять нові гравці. Колишні аутсайдери та маргінали перетворюються на впливові фігури й нарощують рейтинги. А раніше безумовний фаворит правого флангу — партія «Право і справедливість» (ПіС) — переживає внутрішній розкол, який може коштувати їй втрати домінантної позиції в польській політиці.

У липні 2026 року в ПіС відбувся один із найбільших розколів за всю її 25-річну історію. З лав політичної сили вийшли (й були фактично виключені) понад 35 депутатів Сейму на чолі з колишнім прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким. Наслідки цієї події ще належить оцінити повною мірою. Утім, вже очевидно: польська політика стає більш фрагментованою, а конкуренція, особливо на правому фланзі, загострюється.

Кілька місяців тому всередині ПіС утворилась асоціація «Розвиток плюс» (Rozwój Plus). До неї приєдналося кілька десятків депутатів. Групу очолив Матеуш Моравецький. Основним завданням асоціації, за словами ексочільника уряду, мало стати розширення електоральної бази партії. Однак така діяльність не сподобалась Ярославу Качинському, який розцінив її як елемент плану з розколу політичної сили. Тому він висунув ідею: до 24 липня всі депутати від ПіС мали підписати декларацію про відсутність членства в інших громадських об’єднаннях, що ведуть політичну діяльність.

Моравецький і група орієнтованих на нього депутатів ультиматум проігнорували. Після цього Качинський оголосив про припинення їхнього членства в партії. Він наголосив: усі непідписанти чудово розуміли наслідки своїх дій і свідомо зробили вибір. Натомість Моравецький запевнив, що його група «до останнього моменту боролася за єдність партії», оскільки хотіла, щоби ПіС дотримувалася «стратегії двох легень», аби мобілізувати молодших правоцентристських виборців і підприємців для покращення своїх електоральних перспектив 2027 року. Але група «змовників» навколо Качинського втягнула партію у кризу. Як наслідок, тепер правий фланг польської політики виглядає роздробленим і без єдиної домінантної сили.

Внутрішні суперечності у партії «Право і справедливість» наростали поступово. Після поразки на парламентських виборах 2023 року на політичну арену вийшли нові, агресивніші й радикальніші гравці — «Конфедерація» та «Конфедерація польської корони». ПіС опинилася на роздоріжжі: намагатися конкурувати за виборців із правими популістами чи спробувати набути статусу помірковано консервативної сили й завоювати додаткові голоси центру. Моравецький уособлював прагматично-технократичний підхід. Він вважав, що партії варто розширити електоральну базу за рахунок підприємців, мешканців великих міст, громадських діячів. Тоді як Ярослав Качинський схилявся до консервативно-радикальних позицій. Ситуація загострилася після того, як у березні лідер ПіС назвав Пшемислава Чарнека кандидатом на посаду прем’єр-міністра Польщі від партії. Моравецький сприйняв це як особистий виклик, оскільки сам плекав прем’єрські амбіції, до того ж підкріплені відчутно кращим рейтингом порівняно з Чарнеком. Зрештою конкурентна боротьба всередині партії вийшла з-під контролю і завершилася розколом.

Відразу ж після виходу групи Моравецького з ПіС аналітики почали заміряти рейтинги нової політичної сили, яка може сформуватися навколо колишнього прем’єр-міністра. Виявилося, що група «Розвиток плюс» має близько 6–7% рейтингу. Це означає, що вона має хороші шанси потрапити до нового парламенту. З іншого боку, після розколу прогнозовано просіли результати ПіС. Раніше партія Качинського мала близько 24–26% підтримки. Але після виходу Моравецького її рейтинги впали до 17%.

Глибший аналіз соціологів показує: політичні перспективи Моравецького можуть виявитися не такими чудовими, як здається на перший погляд. На правому фланзі польської політики триває жорстка конкурентна боротьба. І залучити нові голоси дуже нелегко. Потенційний електорат Моравецького на 86% сформований із виборців ПіС. За даними видання Rzeczpospolita, 83% виборців Моравецького є прихильниками правих поглядів. І лише 11% ідентифікують себе як центристи, а 6% — як ліві.

Якщо детальніше розглянути електорат окремих партій, то помітно, що деякі з них стійкіші до відтоку виборців, аніж інші. Зокрема 69% респондентів вважають «Право і справедливість» своєю ідеальною партією, тоді як 31% не погоджується з такою думкою. «Громадянська коаліція» Дональда Туска має значно менш відданий електорат. Лише 39% виборців вважають її своєю ідеальною партією, тоді як 55% не погоджуються. Також особливою відданістю прихильників не можуть похвалитися «Конфедерація» Кшиштофа Босака та Славоміра Менцена й «Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна.

Дехто з аналітиків вважає, що вихід із ПіС групи Моравецького може завадити правим силам перемогти на парламентських виборах 2027 року. Та це наразі лише припущення. І воно не узгоджується з даними соціології. Станом на зараз політичні сили, які умовно можна віднести до правого табору, набирають майже 48%. Сюди входить і група Матеуша Моравецького. З іншого боку, партії ліберального та лівого спектру, які гарантовано долають 5-відсотковий бар’єр, у сумі можуть розраховувати лише на 37% підтримки виборців. Навіть якщо припустити, що до Сейму проходить ліворадикальна партія «Разом» (Razem), цього однаково буде недостатньо для більшості. Тому правильніше сказати: без депутатів Сейму від гіпотетичної партії Моравецького сформувати керівну коаліцію правим буде важко. Але теоретично все ще можливо.

Хоча соціологи відзначають надто обмежені шанси ПіС залучити нових виборців, у політичних опонентів з іншого флангу польської політики є свої проблеми. Рейтинг помірковано ліберальної «Громадянської коаліції» Дональда Туска протягом тривалого часу стабілізувався на позначці близько 30%. Цього достатньо, щоби зберігати першість серед інших політичних сил. Але недостатньо, щоби тріумфально перемагати на виборах і здобути одноосібне право на формування нового уряду.

З іншого боку, не надто добрим є стан справ у політичних партнерів «Громадянської коаліції», які входять до складу уряду. «Польща 2050» і Польська селянська партія успішно розгубили свій рейтинг і станом на сьогодні не потрапляють до складу майбутнього парламенту. Інший член коаліції, партія «Лівиця», зберігає підтримку близько 7% виборців і, вочевидь, пройде до майбутнього парламенту. Але її рейтинг занадто низький, аби сформувати нову більшість удвох із партією Дональда Туска. Та й великої дружби між лівими та «Громадянською коаліцією» немає. Партії об’єднались у коаліцію заради влади й через наявність спільних політичних опонентів, а не завдяки ідеологічній близькості.

Польський правий фланг переживає епоху фрагментації. Якщо раніше на цьому полі тотально домінувала «Право і справедливість», то зараз триває жорстке змагання відразу кількох гравців. Поява партії Моравецького лише посилить роздробленість у правому таборі. Але не додасть голосів політичним силам, які репрезентують ліберальний і лівий фланги польської політики. Хоча деякі колишні партійні соратники Моравецького називають його «агентом Туска», це навряд чи відповідає дійсності. Лідер «Громадянської коаліції», який очолює уряд, теж скептично ставиться до таких заяв. Ідеологічні та політичні розбіжності між Туском і Моравецьким очевидні й надто значні. Водночас зараз важко уявити монолітну урядову коаліцію у складі ПіС, «Конфедерації», «Конфедерації польської корони» та спадкоємця асоціації «Розвиток плюс». Це додає польській політиці неабиякої інтриги й посилює чинник невизначеності.