Захід прорахувався зі стратегією тиску на Путіна – Foreign Policy

Захід чотири роки розраховував, що військовий тиск на полі бою рано чи пізно змусить Володимира Путіна погодитися на переговори – але ця стратегія від початку була помилковою. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на статтю Foreign Policy.

Чому «дзеркальна» логіка Заходу не працює

За словами авторів матеріалу, західні партнери роками намагалися застосувати до Кремля звичну логіку раціональних міжнародних відносин – мовляв, зростання військових втрат і економічних збитків рано чи пізно приведе Росію до столу переговорів. Але Путін керується не стратегічними розрахунками, а політичною теорією автократії й логікою «виживання режиму», зазначає видання.

Оскільки жодної зі своїх воєнних чи політичних цілей Кремль поки не досяг, Путін не може почати реальні перемовини, не поставивши під загрозу власну владу. Автократичні режими, на відміну від демократичних урядів, здатні витримувати тиск і наслідки, які для звичайного західного уряду стали б руйнівними, підкреслює Foreign Policy. Тому найближчі місяці можуть виявитися не шляхом до миру, а найнебезпечнішим етапом війни.

Паливна криза вперше похитнула ілюзію «далекої війни»

Довгий час і російська еліта, і пересічні громадяни могли сприймати війну як щось віддалене – доки економіка країни продовжувала експортувати нафту у великих обсягах. Однак посилені удари України по нафтопереробних підприємствах РФ змінили ситуацію: від початку року далекобійні дрони атакували НПЗ близько 200 разів, вивівши з ладу вісім із десяти найбільших об'єктів. У більшості регіонів Росії ввели обмеження на продаж пального, а виробництво бензину впало приблизно на третину нижче за попит. Тиск виявився настільки сильним, що навіть Путін публічно визнав наявність дефіциту.

Ескалація замість компромісу

На думку авторів, паливна криза створює тріщини всередині Кремля: вона одночасно підриває фінансову базу лояльності еліт і змушує владу посилювати внутрішній контроль. У ситуації зростаючого тиску будь-який компроміс із Заходом чи Україною силовики РФ можуть сприйняти як ознаку слабкості – а отже, авторитарна логіка вимагає не переговорів, а ескалації.

Оскільки бюджет Росії вже перебуває під серйозним тиском і не здатен фінансувати нову масштабну мобілізацію чи великий прорив на Донбасі, Кремль здебільшого покладається на інструменти демонстрації сили:

• посилення балістичних ударів по Україні;
• масовані атаки на енергетичну інфраструктуру (лише по об'єктах «Нафтогазу» Москва здійснила з початку року 250 ударів);
• гібридний тиск на Європу.

Паралельно Кремль посилює внутрішні репресії: зростає кількість справ про держзраду й шпигунство, розширюються повноваження силових структур, обмежено доступ до Telegram і WhatsApp, а інтернет у регіонах дедалі частіше вимикають.

Коли настане «переломний момент»

Аналізуючи історію автократій, Foreign Policy зазначає: переломний момент для диктатора настає лише тоді, коли кілька гострих криз виникають одночасно. Кампанія проти нафтопереробки нарешті створила такий момент напруги для режиму Путіна, однак Кремль усе ще далекий від реальних перемовин. Тому Заходу варто одночасно закривати дефіцит української протиповітряної оборони й посилювати економічний тиск на РФ – зокрема бити по військовій промисловості, залізницях, портах та інших джерелах доходів Кремля.

«Стратегічне завдання Заходу полягає в тому, щоб створити кризи на кількох напрямах і утримувати їх досить довго, щоб коаліція, яка підтримує Путіна при владі, дійшла висновку, що продовження війни становить велику загрозу для її виживання. Лише тоді переговори стануть політично можливими», – йдеться у статті.