Жіночий рух у Тернополі. Як це було в кінці ХІХ століття?

Примітка редакції. Пора нагадати, що рубрика Greenlight — це не медійний рупор Дорогої редакції. Ось вам текст не за нашою специфікою, але у форматі «вільного мікрофона».

Сьогодні участь жінок у політиці, бізнесі чи науці здається абсолютною нормою. Та ще століття тому це було питанням наукових доповідей і дискурсів, а жінкам не дозволяли брати участь у багатьох звичних для нас речах.

Здобуття права голосу, вищої освіти чи керівництво власним хором потребувало від тогочасних жінок неабиякої сміливості й мужності.

Жіночий рух на Галичині та Тернопільщині

Жіночий рух у Галичині зародився ще у другій половині XIX століття. Питання жіночого руху на Галичині було не просто вимогою соціальної справедливості, питання емансипації стало невіддільною частиною національного руху. Галицькі жінки швидко зрозуміли: боротьба за власні права — це водночас боротьба за виживання і свободу всього українського народу.

Питання жіноцтва й українства підіймалось одночасно, бо жінка відчувала себе передусім українкою, на чиї плечі випала місія збереження національної ідентичності.

Важливість жіночого питання розуміла уся галицька еліта, Тернопіль не став винятком. Питання жіночої емансипації було актуальним для місцевої інтелігенції. У 1884 році на вечорі «Руської бесіди» Олександр Барвінський виступив із доповіддю про сучасне жіноцтво.

Це був революційний для Тернополя аналіз шляху української жінки до своєї свободи, який збурив й отримав емоційну реакцію у місцевих інтелігентів. Цю його доповідь навіть опублікували у львівському журналі. Українські діячі руху постійно порушували питання участі у ньому жінок, розуміючи їхню важливість у діяльності.

У 1895 році на загальних зборах Руського товариства педагогічного — одної з українських організацій, у Тернополі підняли питання участі жінок у його діяльності, а на одному із засідань Товариства Марія Солтис виступила з ідеєю заснування в Тернополі «руського дівочого інституту».

Опікувались цим інститутом чернече згромадження Сестер-служебниць і члени РТП. Черниці й церква загалом відігравали важливу роль у жіночому русі на Галичині. Вони не стояли осторонь, а діячки українського жіночого руху часто походили із родин священиків.

Євгенія Барвінська — натхненниця тернопільського жіноцтва

Тернопільський рух мав прекрасні жіночі обличчя. Справжньою душею жіночого товариства стала Євгенія Барвінська. Вона була дружиною громадського діяча Олександра Барвінського, але не була тінню чоловіка. І сама відігравала активну роль у суспільному житті Тернополя, була освіченою й талановитою жінкою.

Вона заснувала в Тернополі жіноче товариство «Сестринство». Діяльність товариства зосереджувалася на церковному житті і благодійності. Вони організовували допомогу для бідних і нужденних тернополян. Також вона заснувала жіночий хор, котрий виступав на вечорах, присвячених пам’яті видатних українців, наприклад, Тараса Шевченка.

Цей хор став важливою частиною мистецького життя міста. Учасницями хору були сестри Крушельницькі — Соломія, Емілія та Олена. Окрім цього, Барвінська навчала їх музиці. Саме так ця жінка доклалася до величного майбутнього Соломії Крушельницької. А її син став відомим українським композитором.

Окрім власних дітей, Євгенія виховала чоловіка від першого шлюбу із Зонею Шумпетер, Ольгу. Дівчинка рано осиротіла, й мачуха стала для неї натхненницею. Ольга Барвінська, після шлюбу Бачинська, пішла її стопами — була активною діячкою благодійного руху Галичини.

Вона була співзасновницею організації «Українська захоронка» — прототипу дитячих садків, і головою Товариства вакаційних осель, яке діяло під патронатом Андрея Шептицького. Ця організація займалась відпочинком дітей із бідних сімей та давала їм можливість відпочити й оздоровитися.

Також Ольга Бачинська відзначилася при створенні «Маріїнської дружини пань» — ще однієї жіночої організації Галичини, яка займалась благодійністю та підтримкою населення.

Жінки входять у всі сфери життя Галичини

Жінки постійно боролися за можливість активно працювати в науці й мистецтві. З околиць Тернополя походить Софія Окуневська — перша лікарка Австро-Угорщини. Вона стала першою лікаркою в Австро-Угорській імперії та першою українкою Галичини, котра здобула медичну освіту.

Родичка Наталії Кобринської дебютувала в альманасі «Перший вінок» як літераторка під псевдонімом Єрина і була частиною жіночого руху регіону. Одним із можливостей для самореалізації жінок стала театральна діяльність. Тернопіль пов'язаний з іменами Марії та Теофілії Романович — активних діячок «руської театральної сцени».

Саме в Тернополі вони дебютували у складі трупи Омеляна Бачинського, хоча пізніше Теофілія створила власну, уже в Кам’янці-Подільському. Теофілія Романович була директоркою першого на Галичині українського професійного театру товариства «Руська бесіда» у Львові.

Тернопільські жіночі організації

У Тернополі протягом кінця XIX — початку XX ст. функціонували безліч жіночих організацій. Жіночий гурток при філії Руського товариства педагогічного у Тернополі був заснований у 1889 році і був першим таким осередком на Галичині. Пізніше організували філію «Жіночої громади».

Жіночі організації не перестали діяти в місті й у міжвоєнні часи. Наприклад, станом на 1926 рік існував філіал «Марійської дружини пань». Ця організація об’єднувала жінок-інтелігенток. Загалом жіночі організації зосереджувалися на двох сферах. Першою була освіта, другою — благодійна діяльність.

Жіночий гурток у Тернополі при РТП активно виступав за залучення жінок до освітніх процесів краю і функціонування «руських захоронок» для дітей. У період Першої світової війни до благодійної діяльності краю активно долучаються жінки із тернопільського Червоного Хреста.

Також діє «Жіноча громада», яка опікується сиротами, бідними й людьми, що постраждали від війни. У військовий час жіночі організації здебільшого були орієнтовані саме на благодійну діяльність і підтримку бідних. З плином часу в жіночих організаціях починається політизація й активне долучення жінок до політичної діяльності в регіоні.

Тернополянки входять у політику

«Союз українок» став наступником «Жіночої громади». Саме «Союз» стане жіночою організацією, яка активно діятиме не лише у культурній і благодійній площині. Він стане політичною силою жінок Тернопільщини.

У міжвоєнний період у місті активно діє його філія. Тривалий час «Союз українок» очолювала тернополянка Марія Білецька. У 1926 році жіночий осередок УНДО провів у Тернополі перше жіноче політичне віче. У ньому взяли участь важлива діячка жіночого руху Іванна Блажкевич і голова тернопільської філії «Союзу українок» Антоніна Конрад. Серед присутніх також були Бланка Баран і Олена Кисілевська — активні діячки жіночого руху. Загальне жіноче віче організувало УНДО у 1927 році у Львові. Це показало важливу тенденцію — жінки активно входять у політику. А жіночі організації — це тепер не лише допомога дітям й участь у мистецтві регіону.

Разом із тим, «Союз українок» займався опікою над дітьми і продовжував традицію вакаційних осель. Це залишалося важливою справою через велику кількість потребуючих. У 1929 році у вакаційних оселях у Тернополі проживали близько 60 дітей. Крім того, «Союз українок» підтримував жіночу підприємницьку діяльність, наприклад, участь жінок у кооперативних рухах. Кооперативи були особливою формою тихого економічного опору українського народу, де через гасла «купуй своє» жінки здобували не лише фінансову самостійність, а й розбудовували український бізнес.

Особливо доклалася до збільшення частки жінок у кооперативному русі Іванна Блажкевич, яка відіграла важливу роль у міжвоєнному громадському житті Тернопільщини. Здобувши освіту в Тернополі, вона розпочала у ньому свою громадську роботу, а також організувала в рідному селі Денисів діяльність місцевого осередку «Просвіти» й очолила жіночу організацію «Кружка українських дівчат». Активно займалася жіночим рухом і вихованням самоусвідомлення селянок протягом всієї своєї діяльності.

Основою її роботи була освітня і просвітницька діяльність, а під час національно-визвольних змагань галичан після Першої світової війни Іванна Блажкевич брала активну участь і в них. Уже в міжвоєнний період вона зазнала переслідувань польською владою через свою позицію й участь у процесі піднесення національної свідомості селян. Через її діяльність польські шовіністи убили двійко її доньок.

Надзвичайно важливою політичною діячкою міжвоєнної Польщі була ще одна уродженка Тернопільщини — Мілена Рудницька. Вона була головою кількох українських жіночих організацій міжвоєнного періоду. За її керівництва «Союз українок» став національною жіночою організацією. Мілена Рудницька була втіленням образу «нової жінки», а під час її діяльності жіночі рухи набули більш політичного характеру. Жінки перестали зосереджуватися на благодійності й допомозі, ставши повноцінними політиками.

Як бачимо, жіночий рух на Тернопільщині пройшов колосальний шлях — від наукових доповідей й організацій, що здебільшого були зосереджені на допомозі, до політичного руху, який був настільки сильним, що відкривав проблеми українців світові.

Те, що починалося як благодійність, опіка над сиротами й організація церковних хорів, дуже швидко переросло у глобальний політичний рух, що став основою для участі жінок у національно-визвольній боротьбі українців.

Завдяки сміливості галичанок роль жінки кардинально змінилася. Вони довели, що можуть бути лікарками, власницями театрів і політичними діячками. І найголовніше: саме ці столітні традиції, де жіноча сила поєднується з глибокою національною свідомістю, формують образ сучасної української жінки.

Жінка, яка зараз займається волонтерством, керує бізнесом чи захищає свою країну, продовжує шлях, який колись розпочали жінки, що вирішили стати більш ніж дружиною чи матір’ю.