Атака на Международный уголовный суд: на чьей стороне должна быть Украина

Міжнародну кримінальну юстицію часто сприймають як усталену частину світового порядку: існують міжнародні суди, прокурори розслідують злочини, судді видають ордери на арешт, а держави мають співпрацювати у виконанні їхніх рішень.

Проте ця система не виникла сама собою і ніколи не була гарантованою.

Правосуддя не було і не є бездоганним.

Міжнародне кримінальне правосуддя – тим більше.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) критикували за повільність, вибірковість, нерівномірну увагу до різних конфліктів, залежність від співпраці держав і нездатність самостійно забезпечувати виконання власних рішень.

Частина цих претензій цілком обґрунтована.

Суд потребує більшої ефективності, прозорості та послідовності.

Він має краще пояснювати свої рішення, швидше реагувати на потреби потерпілих і доводити, що здатний працювати не лише символічно, а й результативно.

Однак сьогодні проблема значно глибша.

Предметом суперечки дедалі частіше стає не якість роботи окремої інституції, а саме право незалежного міжнародного суду розслідувати найтяжчі міжнародні злочини.

Політичний тиск окремих держав на незалежний міжнародний суд створює небезпечний прецедент.

Якщо одна держава може карати суддів за рішення, які не відповідають її політичним інтересам, чому завтра так само не діятиме інша? Якщо міжнародна юрисдикція визнається лише доти, доки вона спрямована проти противників – то це вже не правосуддя, а система вибіркового схвалення.

Сила інституції – в реакції на кризи.

Міжнародна кримінальна юстиція виникла саме тому, що національні системи правосуддя не могли дати відповідь на злочини, масштаби яких виходили за межі однієї держави.

Від Нюрнберзького і Токійського трибуналів до трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди міжнародна спільнота щоразу створювала нові механізми після трагедій, які вимагали міжнародної реакції.

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною інституцією, створеною, щоб відповідальність за найтяжчі міжнародні злочини більше не залежала від необхідності щоразу створювати новий суд.

В основі Римського статуту закладено простий, але надзвичайно важливий принцип: за геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії мають відповідати конкретні особи.

Висока посада, генеральські погони чи ядерний статус держави не повинні автоматично гарантувати безкарність.

Водночас МКС не створювали для того, щоб замінити національні інституції чи перебрати на себе їхні функції.

Основний обов’язок розслідувати та переслідувати міжнародні злочини покладається саме на держави.

Міжнародний кримінальний суд втручається лише тоді, коли держава не може або не бажає здійснювати справжнє розслідування чи судове переслідування.

Саме тому МКС є не альтернативою національному правосуддю, а його доповненням і своєрідною гарантією того, що найтяжчі міжнародні злочини не залишаться безкарними навіть тоді, коли національна система виявляється неспроможною виконати своє завдання.

Цей принцип сьогодні проходить одне з найважчих випробувань.

Водночас зовнішній політичний тиск – не єдиний виклик, з яким останнім часом зіткнувся Суд.

Не менш серйозним стала внутрішня криза, пов’язана з тепер уже колишнім прокурором Карімом Ханом.

Нещодавно Асамблея держав-учасниць ухвалила рішення про припинення його повноважень через серйозне порушення службових обов’язків.

Безперечно, цей епізод використовуватимуть ті, хто давно прагне дискредитувати Суд.

Його подаватимуть як доказ моральної кризи інституції та її неспроможності оцінювати поведінку інших.

Проте ситуація з Карімом Ханом свідчить і про інше.

Сила інституцій проявляється не у відсутності криз.

Жодна система не може гарантувати, що всі її представники завжди діятимуть бездоганно.

Справжнє випробування починається тоді, коли порушення стосується людини, наділеної владою, впливом і високою міжнародною посадою.

Ситуацію не замовчали.

Вона пройшла розгляд і завершилася рішенням.

Це не аргумент на користь демонтажу МКС.

Навпаки, це свідчення того, що система здатна застосовувати принцип підзвітності і до власних посадових осіб.

Підтримувати міжнародну кримінальну юстицію не означає захищати конкретного посадовця за будь-яких обставин.

Суд, створений для притягнення до відповідальності інших, не може вимагати довіри, якщо не здатний забезпечити відповідальність усередині власної системи.

З іншого боку, чиїсь порушення не повинні перетворюватися на вирок самій ідеї міжнародного правосуддя.

Недоліки інституції є підставою для її вдосконалення, а не для її руйнування.

Як має діяти Україна.

Україна сьогодні є однією з держав, від досвіду яких значною мірою залежить подальший розвиток міжнародної кримінальної юстиції.

Наш голос у дискусії про майбутнє МКС має особливу вагу.

І він має бути гучним.

Для України захист МКС і міжнародної кримінальної юстиції – питання, яке має не лише принципове, а й практичне значення.

Адже саме українські постраждалі першими відчують наслідки їх ослаблення.

Ще після початку російської агресії у 2014 році Україна двічі скористалася механізмом статті 12(3) Римського статуту, визнавши юрисдикцію Суду щодо злочинів, учинених на її території.

Саме тому розслідування міжнародних злочинів почалося задовго до повномасштабного вторгнення і стало результатом багаторічної роботи українських правоохоронців, правозахисних організацій, журналістів, потерпілих і міжнародних партнерів.

З набранням чинності Римським статутом для України 1 січня 2025 року наша держава стала повноправною учасницею системи МКС.

Це означає не лише більше можливостей, а й більшу відповідальність.

Україна вже не може підтримувати міжнародне кримінальне правосуддя лише тоді, коли йдеться про російських посадовців.

Вона має послідовно захищати сам принцип незалежності міжнародних судів.

Ми маємо право критикувати рішення МКС, не погоджуватися з його юридичним обґрунтуванням, темпами розслідувань, процесуальними підходами чи пріоритетами прокурора.

Але така критика повинна залишатися конструктивною.

Неможливо відстоювати авторитет Суду в одних справах і водночас підривати його в інших.

На власному прикладі ми знаємо, що головний виклик для МКС полягає не лише в якості його рішень, а й у здатності забезпечити їх виконання.

Саме виконання залишається найслабшим місцем міжнародної кримінальної юстиції.

Суд не має власної поліції.

Він не може самостійно затримати підозрюваного або доправити його до Гааги.

Для цього потрібна співпраця держав.

Ордер на арешт Владіміра Путіна став важливим рішенням Суду.

Візит Путіна до Монголії у вересні 2024 року, а згодом і до Таджикистану в жовтні 2025-го показали, наскільки вразливою залишається система, якщо держави відмовляються виконувати свої міжнародні зобов’язання.

Ордер, який можна ігнорувати без негайних практичних наслідків, поступово втрачає свій стримувальний ефект.

Ще небезпечнішим є сигнал, який це надсилає майбутнім підозрюваним: політичний вплив, система союзів або військова сила можуть виявитися надійнішим захистом, ніж міжнародне право.

Тому Україні недостатньо закликати Суд видавати нові ордери.

Не менш важливо порушувати питання про наслідки їх невиконання, роль Асамблеї держав-учасниць і механізми колективної підтримки Суду.

Без цього міжнародне кримінальне правосуддя ризикує перетворитися на систему практично обмежених рішень.

Ми вже не можемо залишатися державою, яка звертається до міжнародного правосуддя виключно за захистом.

Як повноправна учасниця Римського статуту, Україна має бути серед тих, хто формує майбутнє цієї системи, відстоює її незалежність і наполягає на виконанні її рішень.

Адже альтернативою міжнародному правосуддю є безкарність.

Захищаючи незалежність міжнародної кримінальної юстиції, Україна захищає власне право на справедливість, право потерпілих бути почутими та право називати злочин злочином незалежно від того, хто його вчинив.

По суті, ми є державою, на прикладі якої перевіряється життєздатність усієї системи.

Якщо вона виявиться нездатною забезпечити незалежне розслідування найтяжчих міжнародних злочинів у найбільшому збройному конфлікті в Європі після Другої світової війни, це неминуче поставить під сумнів її здатність виконувати цю місію і в майбутньому.

Саме тому захист незалежності міжнародної кримінальної юстиції – питання збереження міжнародного правопорядку, побудованого на принципі відповідальності.

Якщо цей принцип буде зруйнований сьогодні, завтра його буде значно складніше відновити.

І саме тому український голос у дискусії про майбутнє МКС сьогодні має значення далеко за межами самої України.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.