Китай проти Тайваню: дипфейки, ракети та морська піхота

Алан Чі світиться як батько, який розповідає про успіхи дітей. Але розповідає він не про уроки та шкільні свята, а про «Морську акулу» – безпілотний надводний апарат, який виробляє компанія Thunder Tiger, де він працює. Я слухаю його розповідь про створення цього морського дрона в штаб-квартирі фірми в місті Тайчунг, куди можна дістатися трохи більш ніж за годину швидкісним потягом за столиці Тайваню Тайбею. Сама «Акула» – великий катер з герметичною надбудовою замість звичної рубки управління – стоїть у дворі. Поряд виставковий зал з півтора десятка зразків надводної, підводної та літаючої продукції Thunder Tiger, де Чі – директор з продажу.

«Уряд Тайваню закуповує в нас близько двох тисяч дронів на рік, – каже він. – Ми експортуємо і в Україну. Щоправда, не самі дрони, а компоненти». За словами Чі, Thunder Tiger готова була б продавати Києву і готові дрони. Однак, зізнається він, «ми просто не впораємося зі швидким виробництвом такої кількості дронів, яка потрібна українцям».

«Рідна гавань» Сі Цзіньпіна

«Морська акула» – один з багатьох елементів підготовки збройних сил Тайваню до майбутнього вторгнення Китайської Народної Республіки. Китайська Республіка (конституційна назва Тайваню) з закінчення громадянської війни, яку генералісимус Чан Кайші та його Національна партія (Гоміньдан) програли Мао Цзедуну і компартії, живе під постійною загрозою нападу з боку КНР. Пекін вважає демократичний Тайвань відколотою провінцією, яку, як президент РФ Володимир Путін Крим, нинішній очільник Китаю Сі Цзіньпін хоче «привести в рідну гавань» – просто захопити.

У тому, що рано чи пізно режим КНР, більш того, саме нинішній її правитель Сі Цзіньпін здійснить спробу вторгнення, більшість співрозмовників DW у Тайбеї не сумнівається. Саме тому політики, розвідники, військові, бізнесмени і навіть піарники на Тайвані пильно спостерігають за опором України агресії РФ. Як, втім, і Пекін. Адже Народно-визвольна армія Китаю (НВАК, так вона офіційно іменується з часів Мао) не брала участі в бойових діях з часу скороминучої війни з В'єтнамом у 1979 році.

Китайський флот регулярно проводить навчання зі стрільбами у водах навколо Тайваню. ВПС НВАК регулярно влаштовують провокаційні обльоти острова, а її спецназ демонстративно вчиться штурмувати макет президентського офісу в Тайбеї.

Однак більшість тайванських експертів і державних чиновників, з якими спілкувався кореспондент DW, не вважають, що Сі віддасть наказ форсувати Тайванську протоку в 2027-2028 році. Для цього у Пекіна поки немає ані достатньої кількості підготовлених морських піхотинців (військові джерела називають смішно малу цифру у 20 тисяч), ані достатньої кількості десантних кораблів чи балістичних ракет – хоча їх виробництво йде повним ходом. Як можливу дату вторгнення частіше називають 2032-2035 роки.

Що ще важливіше, ані в Пекіні, ані в Тайбеї не знають, чи прийде Америка на допомогу Тайваню. Політика президента США Дональда Трампа ці сумніви підживлює. Але підготовку до протистояння вивчення ходу і наслідків нинішньої війни в Європі, причому і в Тайбеї, і в Пекіні, не зупиняє.

«Ми знаємо, що китайські спостерігачі постійно перебувають неподалік лінії фронту в Україні і детально доповідають додому про хід війни, – розповів DW у Тайбеї високопоставлений чиновник, який відповідає за політику безпеки. – Хоча економіка Китаю більша і стійкіша, ніж російська, у Пекіні уважно відстежують західні санкції проти Москви. Режим Сі насамперед цікавлять слабкості санкційної політики. Адже він у разі розв'язання війни проти нас теж вразливий».

Наприклад, КНР помітно залежить від імпорту енергоносіїв (російських, але не тільки). Менш відомою є залежність країни від імпорту продовольства. Ввезені з інших країн зерно, м'ясо, соєві боби становлять до 30 відсотків усіх потреб Китаю.

«Краще п'ять відсотків зараз, ніж 30 під час війни»

За словами співрозмовника DW, один з головних висновків, зроблених тайванським керівництвом з успішного опору України російському вторгненню, такий: сторона, що обороняється, може заздалегідь забезпечити собі вирішальну перевагу. Для цього потрібно твердо проводити політику стримування щодо потенційного агресора. А для такої політики, в свою чергу, потрібні гроші. Прем'єр-міністр Тайваню Чжо Жунтай минулого року оголосив: до 2030 року країна повинна довести оборонні витрати до п'яти відсотків ВВП. Зараз вони становлять 3,32 відсотка.

«Багато громадян незадоволені – мовляв, і три відсотки це багато. Але Україна сьогодні витрачає на оборону до 30 відсотків ВВП! Очевидно, що краще витратити п'ять відсотків зараз, ніж 30 під час війни», – розмірковує чиновник.

Фактичні військові витрати будуть ще вищими. Наприклад, у тайбейському готелі, де я жив, нещодавно оновили покажчики для проходу в укриття від повітряних нальотів. Тільки в столиці Тайваню їх кількість становить 4600. По всьому острову – 100 тисяч. Гроші на їхнє будівництво і підтримку йдуть не з військового бюджету, а з коштів міністерства внутрішніх справ і муніципалітетів. Ці витрати, найімовірніше, теж зростатимуть, розповів DW заступник голови Ради у справах материкового Китаю (фактично, міністерства у справах КНР) Ю Чжуншунь: «Для нас дуже цікавим є український досвід захисту громадян. Це і обладнання укриттів, і створення запасів продовольства, і забезпечення стійкості систем зв'язку, зокрема інтернету».

Хакери – російські, замовлення – китайське

Але головний виклик, за словами Ю – зміцнення стійкості суспільства до інформаційної війни і прямого втручання Китаю в політичне життя Тайваню.

З цим згоден політолог Лай Ічжун, президент The Prospect Foundation - дослідницького центру, близького до правлячої Демократичної прогресивної партії Тайваню.

«Один з головних висновків, який Сі Цзіньпін, схоже, виніс з російської війни проти України, такий: зламай волю супротивника, і решта буде легко, – розповів він кореспонденту DW. – Тому пекінський режим активно вчиться у Росії методів дезінформації, інформаційних операцій під чужим прапором».

За даними Інституту демократії, суспільства і нових технологій у Тайбеї, після зустрічі Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна китайські кібервійська наводнили тайванські мережі перекладеними з російської пропагандистськими постами. Цей контент покликаний переконати тайванців, що американська адміністрація готова «здати» їхню країну режиму в Пекіні.

Втім, зазначають експерти інституту, російські «партнери» періодично допомагають режиму Сі і більш конкретно. Наприклад, хакерське угруповання «No Name 075» постійно атакує об'єкти напівпровідникової індустрії Тайваню (країна – найбільший у світі виробник напівпровідників) і хизується цим у власному Telegram-каналі.

Кібершпигунство і проникнення у військове командування і державну бюрократію – інший фронт у війні Китаю проти Тайваню. У квітні цього року ICIJ – Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (серед його учасників, наприклад, є портал The Insider, відомий своїми розслідуваннями отруйників з ФСБ) – опублікував матеріал про те, як китайські агенти, що видавали себе за репортерів консорціуму, ініціювали електронне листування з тайванськими чиновниками і політиками. Фейкові журналісти намагалися переконати їх поділитися особистими даними і завантажити шкідливе програмне забезпечення.

Агентуру Сі підвели не дуже хороша англійська, використання штучного інтелекту для створення стилістично недостовірних листів і неможливість використовувати доменне ім'я ICIJ у повідомленнях електронної пошти. Об'єкти уваги пекінських спецслужб швидко запідозрили недобре. Вони попередили своїх контррозвідників і журналістів консорціуму. Операція з виманювання розвідданих провалилася. Але вже плануються нові.

Політолог Лай Ічжун називає втручання у вибори, спроби впливати на політичні партії найважливішими елементами підготовки захоплення острова Китаєм. Більшість експертів і політиків у Тайбеї очікує, що до січня 2028 року, коли на Тайвані пройдуть і президентські, і парламентські вибори, Китай нарощуватиме сили для небаченої за масштабом інформаційної і кібервійни.

Чим Сі схожий на Путіна

В опозиційній Національній партії (Гоміньдан) сприймають загрози Пекіна серйозно. «Китай уже сильний, і його міць буде тільки зростати. Достатньо подивитися на їхню програму будівництва авіаносців і надзвукових балістичних ракет, щоб зрозуміти, який масштаб загрози, – каже колишній заступник міністра закордонних справ Тайваню і колишній глава міжнародного департаменту Гоміньдану Александр Хуанг. – Усі без кінця повторюють, що Китай не воював з 1979 року. А ми не воювали з 1958-го, якщо взагалі не з 1949-го, коли закінчилася громадянська війна!».

Хуанг переконаний, що Тайвань програє війну КНР, або, як мінімум, зазнає катастрофічних військових і економічних втрат. «Діалог без умиротворення» – ось яка політика щодо Китаю нам потрібна, – вважає ексдипломат. – Давайте врахуємо найважливіший урок війни Росії з Україною: попри багаторічні санкції, Росія все ще воює. А китайська економіка незрівнянно міцніша за російську».

Але нинішнє керівництво Тайваню по-своєму оцінює уроки російського вторгнення і вважає за потрібне вести щодо Китаю твердий курс. Його суть підсумував для DW співробітник урядового Інституту досліджень національної оборони і безпеки, який побажав залишитися анонімним.

За його словами, Сі Цзіньпін дивиться на проблеми Путіна в Україні і розуміє: якщо і нападати на Тайвань, то лише зі стовідсотковою впевненістю в перемозі. Будь-який інший варіант катастрофічно послабить політичні позиції Сі всередині КНР. Висновок: потрібно активно проводити політику стримування, щоб у Пекіні розуміли: швидкого тріумфу не буде. Поки це так, Тайвань залишається в безпеці.

Костянтин Еггерт