Не лише рейтинг Трампа: що насправді вирішить результат виборів у США

Перші 100 днів другого терміну Дональда Трампа були періодом заздалегідь спланованого «шоку й трепету». Новому старому президенту вдалося деморалізувати опонентів, нав’язати їм свій порядок денний, умови та правила політичної гри, сконцентрувати у своїх руках основні важелі влади в дусі «імперського президенства». За загальним визнанням, жоден із його попередників не піддавав таким жорстким випробуванням на міцність Конституцію країни, її основні інституції та засади функціонування системи державного управління.

За 100 днів до проміжних виборів до Конгресу США політична ситуація не виглядає настільки монохромною, як на початку нинішньої каденції Трампа. Імідж «Дональда Всемогутнього» зазнав ерозії, на його все ще імпозантному фасаді з’явилися помітні тріщини. За результатами листопадових виборів Трамп ризикує достроково перетворитися на «кульгаву качку». За токсичності сучасного політичного клімату здобуття демократами більшості бодай у Палаті представників Конгресу поставить жирний хрест на можливості ухвалення нових законодавчих ініціатив президента і дасть демократам можливість «кошмарити» адміністрацію й Трампа особисто численними слуханнями, розслідуваннями, витребуванням документів, аж до ініціювання процедури чергового імпічменту.

Такою є «ціна» виборчого питання. Попри звичайну браваду, Трамп це усвідомлює. Саме тому він намагається максимально ускладнити життя Демократичній партії, запобігти мобілізації її електорату через створення законодавчих та інституційних перепон на кшталт ускладнення процесу голосування та маніпулювання межами виборчих округів.

Подивімося, як виглядають позиції демократів і республіканців напередодні великих політичних канікул у США (конгресмени вже пішли у літню відпустку), після яких виборча кампанія вийде на фінішну пряму.

Навесні здавалося, що лише якісь екстраординарні події можуть завадити демократам перемогти на виборах до Палати представників. Не виключалося навіть отримання ними контролю над Сенатом. Наразі ситуація виглядає заплутанішою, і матеріалізація так званої блакитної хвилі (за традиційним партійним кольором демократів) є малоймовірною, попри збереження сприятливої для Демократичної партії політичної кон’юнктури.

Триває падіння популярності Трампа: за даними останнього опитування суспільної думки, проведеного журналом The Economist, 60% американців висловлюють невдоволення його діяльністю на посаді президента. Інші дослідження свідчать про зменшення підтримки політики Трампа з ключових питань серед республіканців і навіть його ядерного електорату. В оптиці наступних виборів найбільше значення має наростання невдоволення чинним президентом серед незалежних виборців (51%, за даними опитування на замовлення газети The Washington Post).

Хоча Трамп створив собі репутацію ефективного менеджера економіки, зараз найнижчі оцінки американців отримує саме його робота з подолання інфляції, створення нових робочих місць та в галузі економіки загалом. Ці питання (разом із охороною здоров’я) очолюють перелік пріоритетів мешканців США. Намагання Трампа та його команди перекласти відповідальність за зниження купівельної спроможності на «папєрєдніків» більше не справляють враження на американський загал, навіть на частину його «фанатів». Навпаки, відбулася своєрідна зміна ролей, коли більшість американців вважає, що здійснити зрушення в питаннях боротьби з інфляцією та зростання вартості життя здатні не республіканці, а демократи.

До трійки антидосягнень Трампа належить також його зовнішня політика. Війна в Ірані стала головною причиною падіння популярності президента протягом останніх місяців. За даними опитування CNN, близько двох третин американців вважають, що війна завдала шкоди інтересам США. Головною проблемою для Трампа та Республіканської партії є те, що війна посилила інфляційні тенденції, насамперед через різке підвищення цін на пальне (74% опитуваних повідомили, що потерпають від цього).

Серед тенденцій, сприятливих для демократів, — вищий (порівняно з республіканцями) ступінь мотивації, навіть ентузіазму щодо участі у виборах їхнього традиційного електорату, а також дедалі більше розчарування в політиці Трампа представників тих груп, які традиційно голосують за демократів (зокрема іспаномовні, «кольорова» молодь), але підтримали його 2024 року. Ті, кого він заінтригував, повертаються до табору «обурених Трампом».

Загалом моделювання наступних виборів до Конгресу, коли учасникам опитувань пропонують визначитися з підтримкою тієї чи іншої політичної партії, а не окремих кандидатів, надають перевагу демократам — від 5 до 11%.

Утім, реальні результати народного волевиявлення залежатимуть від того, наскільки Демократичній партії вдасться подолати або принаймні мінімізувати вплив перешкод, якими нашпигований її шлях до омріяної перемоги.

Насамперед з ініціативи Білого дому Республіканська партія здійснила безпрецедентну ревізію меж виборчих округів, спираючись на рішення Верховного суду США та підконтрольних республіканцям законодавчих органів низки штатів. Зазвичай такі зміни вносяться після чергового перепису населення США, який проводять раз на 10 років (наступний — 2030 року). Як наслідок, було створено 10 округів, у яких переважає електорат, прихильний до республіканців. Отже, наразі кандидатам від демократів треба домагатися переобрання у 23 округах, у яких Трамп переміг 2024 року, порівняно з 13 на початку цього виборчого циклу. Це суттєво ускладнює їхнє завдання отримати більшість у Палаті представників, для чого їм потрібно додати щонайменше три депутатські місця до своєї чисельності в палаті нинішнього скликання. Водночас кількість округів, у яких демократи здатні завдати поразки республіканцям, що нині представляють ці округи в Конгресі, є доволі обмеженою.

Задля отримання більшості в Сенаті демократам треба зберегти всі 13 мандатів, якими вони володіють в округах, де проводиться голосування (за Конституцією, переобранню підлягає весь склад Палати представників і третина Сенату) та відвоювати у республіканців чотири додаткові місця. В цьому контексті їхня увага сконцентрована зараз на таких штатах, як Мічиган, Нью-Гемпшир та Джорджія (утримання), Північна Кароліна, Мейн, Огайо, Аляска, Айова й Техас (відвоювання). Демократів не влаштовує навіть досягнення паритету в Сенаті, оскільки республіканці й далі матимуть додатковий голос віцепрезидента США як конституційного голови Сенату.

Республіканська партія значно переважає політичних конкурентів за обсягом коштів на ведення виборчої кампанії. Позитивне для республіканців сальдо становить приблизно 600 млн дол., які можуть бути спрямовані на підтримку партійних кандидатів відповідно до недавнього рішення Верховного Суду США. Внески республіканських мегадонорів майже втричі більші за надходження від аналогічних симпатиків демократів.

Серйозною проблемою для демократів у цьому політичному циклі є внутрішня криза в партії, яка набуває дедалі більшої гостроти. Йдеться про помітне посилення позицій лівого і крайнього лівого флангів партії, частина яких позиціонує себе як демократичних соціалістів. Позиції кандидатів-«соціалістів» не є однорідними, але загалом вони виступають за фактичну націоналізацію системи охорони здоров’я, радикальне підвищення оподаткування американців із високими доходами та корпорацій, передачу під контроль держави або місцевого самоврядування ключових комунальних та інших соціальних послуг, суспільний контроль над житловим фондом, суттєве зменшення військових витрат. Озвучено думки щодо граничного скорочення видатків на поліцію і навіть скасування в’язниць та служби з контролю над імміграцією (сумнозвісної ICE), максимальної лібералізації режиму допуску іммігрантів у США. Демократичні соціалісти обстоюють антиізраїльські, пропалестинські позиції.

Найбільшим досягненням демократичних соціалістів стало обрання Зохрана Мамдані мером Нью-Йорка. Їхні представники також перемогли в низці праймеріз і представлятимуть Демократичну партію на проміжних виборах. Ця політична течія виникла як відповідь «зліва» на реальні соціально-економічні проблеми в американському суспільстві, що негативно позначаються на становищі насамперед малозабезпечених верств населення.

Посилення впливу лівих є також реакцією на ексцеси «імперського президенства» Трампа (зокрема на жорстку репресивну лінію щодо іммігрантів) і незадоволення їхніх прихильників «кволою», неефективною протидією трампістам із боку демократичного істеблішменту. Своєю чергою його представники висловлюють занепокоєння тим, що радикальні вимоги прогресистів можуть відштовхнути від демократів поміркованих незалежних виборців та «ліберальних» мешканців передмість. Показовою є думка одного з найвпливовіших демократів Рама Емануеля: «Це дуже важливі вибори, де ми можемо оголосити Дональду Трампу «шах і мат», але ми ризикуємо втратити цю можливість через витівки демократичних соціалістів Америки». Республіканці вже активно взяли на озброєння тезу про нову «комуністичну загрозу», яка начебто походить від демократів. Трамп активно залякує нею американський загал.

Очевидно, що в оптиці цьогорічних проміжних і «великих» виборів 2028 року Демократична партія має вийти за межі критики Трампа й трампізму, запропонувавши альтернативні рецепти для вирішення серйозних проблем Сполучених Штатів, причому такі, які б сприйняла більшість мешканців країни, а не лише партійна «база». Неприємна для демократів реальність полягає в тому, що три чверті дорослих громадян США висловлюють невдоволення діяльністю партії. Приблизно такий самий показник характеризує і ставлення американців до Республіканської партії. Це свідчить про кризу двопартійної системи США, яка, на мою думку, в не надто віддаленому майбутньому може зазнати серйозних трансформацій.

Станом на сьогодні, перед фінішним ривком, більшість американських експертів — попри наявні складнощі — прогнозує перемогу демократів на виборах до Палати представників Конгресу США. Втім, їхнє переважання над республіканцями, ймовірно, буде незначним. Здобуття демократами більшості в Сенаті виглядає теоретично можливим, але дуже складним у реалізації.

Часу до проведення виборів достатньо для того, щоби в розкладі політичних сил відбулися зміни. Насамперед це залежатиме від характеру розвитку економіки, особливо від чинників, які безпосередньо впливають на вартість життя пересічних виборців. Питання зовнішньої політики традиційно розташовані на нижчих щаблях їхніх пріоритетів. Мабуть, за винятком війни в Ірані з огляду на те, що вона негативно впливає на рівень цін, уже спричинила великі фінансові витрати та ризикує перетворитися на чергову «вічну» війну на Близькому Сході, втома від яких в американському суспільстві стала хронічною.

На тлі подій у секторі Газа та південному Лівані у США також розпочалась активна дискусія щодо підтримки Ізраїлю й надто співробітництва з урядом Беньяміна Нетаньягу. Найбільше це позначилося на Демократичній партії, у якій фактично відбувся розкол стосовно цього питання.

Навряд чи ми побачимо війну в Україні як помітний елемент американських передвиборчих баталій. Вочевидь, зусилля всіх політичних гравців, включно з президентом Трампом, буде зосереджено на тій проблематиці, що здатна суттєво вплинути — позитивно чи негативно — на перебіг конгресових перегонів. Водночас нам і нашим симпатикам у США треба докласти максимум зусиль для того, щоб американські та українські політичні вітри не прибили до землі ті ламкі паростки позитивних змін у ставленні до України, які ми спостерігаємо останнім часом у президента США й «трампосфери», оскільки за будь-якого результату проміжних виборів його вплив на українському напрямку буде вирішальним до січня 2029 року.