Податки в Україні зростатимуть. Чого чекати бізнесу та громадянам

20 липня 2026 року Виконавча рада МВФ завершила перший перегляд Програми розширеного фінансування для України та затвердила виділення чергового траншу в розмірі 690 млн дол. США. Звіт персоналу, на основі якого Виконавча рада ухвалювала рішення, вказує, що одразу кілька критеріїв і структурних маяків виконання програми не було реалізовано, насамперед через невчасне ухвалення Верховною Радою необхідних законопроєктів у сфері оподаткування.

Причина цих затримок очевидна — зобов'язання, які взяла на себе українська влада в рамках співпраці з МВФ, спрямовані насамперед на розширення податкової бази та вилучення грошей з економіки, а не на розвиток економіки. Головний парадокс полягає у тому, що ці заходи не лише непопулярні серед населення, а й, як показує статистика самого Фонду, не матимуть значного фіскального ефекту.

В умовах продовження збройної агресії РФ складно очікувати на швидкі темпи відновлення української економіки, однак поточна політика української влади, яку було узгоджено з МВФ, призводить лише до подальшої стагнації та збільшення податкового навантаження на українців.

Доказом слугує макроекономічна ситуація, на тлі якої було узгоджено новий пакет зобов'язань. Реальний ВВП у першому кварталі 2026 року скоротився на 0,6% у річному вимірі , що в поєднанні з падінням ВВП у четвертому кварталі 2025-го наближає економіку до стану рецесії. Із початку липня 2026 року Росія суттєво інтенсифікувала удари по портовій інфраструктурі та судноплавству в Чорному морі й на Дунаї: за оцінками Асоціації аграріїв України, країна втратила близько третини потужності морського експорту зерна, а альтернативні маршрути не в змозі компенсувати цю втрату. Якщо додати до цього повітряні атаки РФ на критичну інфраструктуру, а також тривожні ознаки того, що новий уряд не встигне провести належну підготовку до зими, підстав очікувати на покращення ситуації немає.

Саме тому прогноз зростання на весь 2026 рік МВФ переглянув у бік зниження — до 1–1,6%, що суттєво нижче від 2,2%, які ще у червні прогнозував ЄБРР. Інфляційний прогноз на кінець року переглянуто вгору одразу на 3%, до 10,5%, унаслідок зростання цін на паливо та невизначеність через воєнний конфлікт на Близькому Сході. У відповідь Національний банк України призупинив монетарне пом'якшення й дав сигнал про можливе підвищення облікової ставки. Дефіцит бюджету без урахування грантів прогнозується на рівні 2 148 млрд грн, або 21% ВВП, — це на 1,75% вище, ніж закладалося на етапі затвердження програми МВФ для України.

За таких умов український уряд у рамках співпраці з МВФ бере на себе зобов'язання не щодо здійснення економічних реформ, дерегуляції чи стимулювання інвестицій, а щодо подальшого розширення бази оподаткування бізнесу та громадян. Тобто на найближчі роки уряд планує передусім мобілізацію податкових надходжень і посилення адміністративного контролю. Хоча, здавалося б, ще у травні обговорювалася стратегія «Економіка майбутнього» з планами економічного зростання 6% на рік.

Перше зобов'язання української влади, найчутливіше з політичного погляду, стосується спрощеної системи оподаткування. Програма співпраці з МВФ підтверджує відверто шкідливе для української економіки рішення про скасування пільги зі сплати ПДВ для ФОП. Наразі планується перенести його імплементацію на один рік: законодавчі зміни очікуються до квітня 2027 року, набуття чинності — з 1 січня 2028-го. Причина перенесення визнається прямо: парламент не ухвалює законодавчих змін через занепокоєння малого бізнесу високою вартістю адміністрування ПДВ. Дослідження Світового банку, наведене в тому ж звіті МВФ, вказує, що середня вартість адміністрування ПДВ для українського платника становить близько 3300 дол. на рік — це найдорожчий в адмініструванні податок у країні. Три з п'яти головних проблем, які представники малого й середнього бізнесу під час опитувань вказують у взаємодії з державою, стосуються саме податкового адміністрування. Відповідно, скасування звільнення від ПДВ завдасть значного удару по українському малому та середньому бізнесу.

Також до кінця 2026 року очікуються законопроєкти про обмеження штучного дроблення бізнесу, заборону повертатися на спрощену систему після переходу на загальну, обмеження використовувати єдиний податок для розрахунків із теперішніми чи колишніми роботодавцями. 2027 року заплановано виключити частину видів діяльності з другої групи платників єдиного податку з переведенням у третю групу та підвищити ставку для платників третьої групи, що надають послуги, до 10%.

У цьому контексті звіт МВФ справедливо вказує на існуючі проблеми податкового адміністрування. Із понад 30 млн трансакцій, які щомісяця перевіряє система моніторингу податкових накладних, 99,8% проходять автоматично, однак решта — близько 50 тис. накладних щомісяця — блокується для ручної перевірки, зачіпаючи приблизно 8 тисяч платників. Торік у судах перебувало 22,5 тисячі справ про блокування накладних, і зазвичай близько 92% таких справ суди вирішують на користь платника податків. Ще красномовнішими є показники документальних перевірок: 2024 року порушення було зафіксовано під час 93,4% перевірок, за результатами яких донараховано 123,8 млрд грн, але фактично стягнено лише 4,1 млрд грн — близько 3,3% від нарахованої суми. При цьому 44% результатів адміністративного оскарження однаково повторно оскаржуються в судах, і майже половина таких позовів проти податкової служби задовольняється. Наведені показники свідчать про неефективність податкової служби, яка замість сервісних функцій насамперед створює значні витрати часу й коштів для бізнесу та держави за мінімального фіскального результату.

Друге зобов'язання у рамках співпраці з МВФ стосується оподаткування банківського сектора. 2027 року податок на надприбутки банків стягуватиметься четвертий рік поспіль, за ставкою 50% податку на прибуток. Показово, що звіт персоналу Фонду прямо характеризує цей інструмент як проблемний: його повторне застосування закріплює економічні викривлення, стимулює поведінку банків, спрямовану на мінімізацію бази оподаткування, і обмежує їхню здатність нарощувати капітал, необхідний для кредитування та майбутньої повоєнної відбудови. Іншими словами, МВФ визнає шкідливість інструменту, але водночас включає очікуваний дохід від нього до розрахунку бюджету на наступний рік.

Нарешті, українська влада вивчає можливості зберегти військовий збір навіть після завершення дії воєнного стану. Наразі передбачається, що надбавка у 5% до податку на доходи фізичних осіб має припинити дію через три роки після завершення бойових дій. Але вже зараз українська влада розглядає варіант заміни цього збору на «податок на відновлення», параметри якого визначатимуться уже після завершення війни. Остаточного рішення на цей момент не ухвалено, однак про зниження навантаження на фонд оплати праці можна забути. Практичний наслідок для мільйонів працівників полягає в тому, що підвищене воєнне оподаткування заробітних плат стане постійною складовою повоєнної податкової системи.

Далі цікавіше. За підрахунками МВФ, сукупний фіскальний ефект нового податкового пакета на 2027 рік, згідно з Бюджетною декларацією на 2027–2029 роки, у звіті оцінено лише в 1,1% ВВП: 0,3% — від банківського податку, 0,1 — від оподаткування доходів цифрових платформ, 0,1 — від скасування пільги на посилки, що ввозяться поштою, 0,3 — від подальшого вирівнювання акцизів на паливо й тютюн зі стандартами ЄС, 0,1 — від заходів із підвищення комплаєнсу та ще 0,3% — «повоєнний ефект», тобто завершення дії окремих пільг воєнного стану.

Натомість практичні наслідки для економіки матимуть мультиплікативний характер. Бізнес відчує посилення податкового адміністрування саме в той момент, коли Національний банк уже сигналізує про можливе підвищення облікової ставки через інфляцію, тобто вартість кредитування найближчим часом лише зростатиме. Відповідно, банківський сектор обмежуватиме кредитування економіки через податок на прибуток, компенсуючи це можливістю заробляти через схему з «депозитними сертифікатами». Експортноорієнтовані сектори економіки, передусім аграрний, тим часом втрачатимуть спроможність продати продукцію через російську блокаду портів та обстріли інфраструктури. Додатковий ризик формується з боку видатків: щоб уникнути дефіциту фінансування, влада взяла на себе постійне зобов'язання компенсувати будь-які нові видаткові потреби, зокрема пенсійні, офсетними заходами — економією на капітальних видатках, внутрішніми запозиченнями або мобілізацією додаткових короткострокових доходів. За умов, коли основним джерелом таких «додаткових доходів» слугує саме посилення тиску на працюючий бізнес, імовірність підвищення податків вже цієї осені може стати реальністю.

Другий істотний ризик пов'язаний із підготовкою до зими. Плани забезпечення стійкості енергосистеми на опалювальний сезон спираються переважно на двосторонню донорську допомогу. Якщо відповідні кошти не буде залучено або освоєно із затримкою до початку зими, існує великий ризик повернення дефіциту електроенергії з відповідними наслідками для промислового виробництва.

Третій ризик має репутаційний характер і, на жаль, циклічну природу. Затримки з ухваленням законодавства вже призвели до перенесення виконання структурних маяків МВФ. Подальше відставання від графіка може уповільнити виділення траншів не лише від МВФ, а й у межах позики на 90 млрд євро від Європейського Союзу, що звузить фіскальний простір. Формується замкнене коло: недовиконання реформ провокує поспішні фіскальні рішення, а ті своєю чергою ще більше ускладнюють виконання структурних реформ, погіршуючи бізнес-клімат.

Об'єктивної альтернативи співпраці з МВФ у України немає: вона залишається критично важливою опорою фінансової стабільності в умовах війни. Тож питання не стоїть у площині «продовжувати цю співпрацю чи ні», а полягає в тому, яку економічну модель Україна вибудує в її рамках найближчими роками. Якщо під «реформами» й надалі розумітимуть передусім посилення адміністрування та нарощування фіскального навантаження, а не зниження регуляторних бар'єрів для бізнесу та прискорення зростання, то Україна ризикує увійти в повоєнний період із податковою системою, яка не стимулюватиме, а гальмуватиме відновлення. Проблема полягає в тому, що відновлювати країну будуть не податкові інспектори, а той самий бізнес, якому зараз так активно закручують гайки.