«Проклятий серпень» Путіна: чому саме цей місяць може стати для Кремля найнебезпечнішим

Серпень, який у Росії називають «чорним» або «проклятим», традиційно приносить країні потрясіння: від спроби путчу у 1991 році до загибелі атомного підводного човна «Курськ» у 2000-му, першому році президентства Владіміра Путіна, пише The Times.

Наступні серпні також приносили трагедії: смертоносні повені та лісові пожежі, теракти, авіакатастрофи, а також аварію на Саяно-Шушенській ГЕС у 2009 році, яка забрала життя 75 людей. Зовсім недавно, у серпні 2024 року, українські війська прорвалися через кордон до Курської області, вперше перенісши війну Кремля безпосередньо на територію Росії.

У Путіна є всі підстави побоюватися і цього серпня. Впродовж багатьох років кремлівська пропаганда представляла його єдиним політиком, здатним гарантувати національну безпеку. Однак рішення вторгнутися в Україну у 2022 році призвело до того, що майже щодня російська територія зазнає ударів.

У вогні опинялися нафтові об'єкти, а також величезні склади найбільшого російського онлайн-ритейлера Wildberries, які стали мішенню атак із метою підірвати роботу банківської системи.

Поки Росія палає, режим Путіна переживає найсерйозніше поєднання військового, економічного та політичного тиску за весь час його перебування при владі — понад чверть століття.

Катастрофічні зовнішні війни відіграли ключову роль у падінні як царського, так і радянського режимів, тому порівняння з нинішньою ситуацією в Росії неминучі. Додаткове занепокоєння серед росіян викликають поширені сумніви щодо психічного стану Путіна.

«Він завжди був цілком притомним, не відірваним від реальності. А тепер — не знаю», — сказало The Times джерело в Москві, близьке до Кремля.

Минулого тижня президент України Володимир Зеленський заявив, що представники найближчого оточення Путіна повідомили Києву та його західним союзникам: саме російський президент одноосібно несе відповідальність за війну.

Російська політологиня Тетяна Станова, яка перебуває у вигнанні та спеціалізується на дослідженні Кремля, вважає, що російська еліта поступово втрачає віру у здатність режиму впоратися з викликами, які постали перед країною.

«Якщо раніше в Росії були впевнені, що країна принаймні не програє війну і ще довго зможе рухатися за інерцією, то тепер еліти охоплені жахом через безсилля системи перед дедалі більшими проблемами», — сказала вона.

Попри це, Станова вважає, що економічні та соціальні труднощі навряд чи змусять Путіна припинити вторгнення в Україну. Водночас, на її думку, існує ризик того, що режим почне руйнуватися просто навколо нього.

«Ситуація нагадує заіржавілий болт, який намертво заклинило: скільки сили не прикладай, він не зрушить із місця, натомість усе навколо зазнає дедалі більшого навантаження. Тиск не змінює позицію Путіна, але збільшує ризик деформації та появи тріщин у системі, яка його оточує», — написала вона у статті, опублікованій американським аналітичним центром Carnegie.

Водночас, якщо Росія страждає, те саме можна сказати й про Україну. Немає підстав вважати, що російська армія перебуває на межі повної поразки. Російські війська й надалі контролюють приблизно п'яту частину території України, а російські ракети щодня завдають ударів по українських містах.

Незадовго до свого звільнення з посади Головнокомандувача Збройних сил України генерал Олександр Сирський попереджав, що до переломного моменту у війні ще «дуже далеко».

Насправді ніхто не знає, що саме — якщо взагалі щось — може стати останньою краплею для режиму Путіна. Якщо він і впаде, це може статися через подію на кшталт «чорного лебедя», подібну до заколоту очільника ПВК «Вагнер» Євгєнія Прігожина у 2023 році.

У 2014 році покійний кремлівський політтехнолог Глєб Павловський, який свого часу допоміг Путіну прийти до влади, але згодом став його критиком, коли зрозумів, що той прагне правити довічно, заявив, що неможливо передбачити, як довго режим ще протримається. Але його кінець, на думку Павловського, настане блискавично.

«Коли він упаде, це станеться за один день», — сказав він тоді виданню The New Republic.

Попри те, що українські удари по території Росії дедалі сильніше впливають на настрої населення та створюють додатковий тиск на економіку, навряд чи саме вони є головною причиною зміни суспільних настроїв. Таку думку висловив Ніколай Рибаков, голова партії «Яблуко» — єдиної антивоєнної політичної сили в Росії, яку Кремль досі не заборонив.

«Усі кажуть, що це погано, але кожен робить із цього свої висновки. Одні дедалі більше схиляються до миру, інші — навпаки, вважають, що потрібно ще сильніше підтримувати Путіна. Вони стають більш агресивними», — сказав він.

Втім,невдоволення Путіним, схоже, все ж зростає. За даними пов'язаного з російською владою Фонду «Громадська думка» (ФОМ), цього місяця навіть офіційний рейтинг схвалення президента за один тиждень знизився одразу на п'ять відсоткових пунктів — до 66%. Це найнижчий показник від початку повномасштабної війни.

Політичний аналітик Аббас Галлямов, який свого часу працював спічрайтером російського уряду, стверджує, що це опитування є частиною кремлівської стратегії, покликаної приховати ще більш різке падіння реальної підтримки Путіна.

«Цифра у 66% приблизно вдвічі перевищує справжній рівень підтримки», — впевнений він.

«І завдяки цьому опитуванню, про яке всі пишуть, увесь світ переконаний, що більшість росіян підтримує Путіна. А коли настане потрібний момент, ФОМ просто оголосить, що рейтинг знову почав зростати», — сказав Галлямов, якого Кремль визнав «іноагентом».

На тлі безперервних українських ударів частина російських прихильників жорсткої лінії, схоже, дедалі більше звертається до культу Іосіфа Сталіна — радянського диктатора, чий авторитет за часів правління Путіна суттєво зріс.

За даними Комуністичної партії, від початку війни в Росії та на окупованих українських територіях встановили щонайменше 24 нові пам'ятники або бюсти Сталіна. Понад половину з них відкрили торік.

Минулого тижня в місті Череповець відкрили новий пам'ятник Сталіну. Він став уже четвертим у Вологодській області за останні два роки.

Губернатор регіону Гєоргій Філімонов, який представляє партію влади «Єдина Росія», заявив, що сталінські чистки були «необхідним інструментом консолідації влади». Це є цілком прозорим натяком на власну кампанію політичного терору, яку проводить Путін.

Якщо цей серпень стане для Путіна найчорнішим за весь час його правління, його усунення від влади навряд чи відкриє для Росії нову епоху демократії та поваги до прав людини.

Оскільки лідери ліберальної опозиції або загинули, або перебувають у вигнанні, найімовірніше, наступником Путіна стане один із представників нинішньої силової чи політичної еліти.

У цьому сенсі мало що змінилося з часу, коли понад десять років тому Глєба Павловського запитали, який режим успадкує владу після раптового краху довготривалого правління Путіна.

Його відповідь була короткою: «Копія цього».