У Сонячній системі виявили унікальний астероїд із власним супутником

Як вдалося розгледіти форму астероїда?

Як повідомляє видання Space.com з посиланням на офіційний пресреліз Обсерваторії Ловелла, міжнародна група астрономів зробила революційне відкриття в головному поясі астероїдів між Марсом та Юпітером. Вчені вперше в історії спостережень ідентифікували трилопатевий астероїд 44 Nysa, який до того ж має власний крихітний супутник, що отримав тимчасову назву S/2026 (44) 1.

Астероїд 44 Nysa був відкритий ще у 1857 році, проте понад півтора століття залишався для науковців лише яскравою крапкою на нічному небі. Попередні спроби визначити його форму за допомогою космічного телескопа "Габбл", радара обсерваторії Аресібо та методу зоряних покриттів не давали точних результатів. Дослідники припускали, що об'єкт може складатися з двох частин, подібно до багатьох інших астероїдів та комет, таких як 52246 Donaldjohanson, повз який у 2025 році пролетів апарат NASA Lucy.

Справжній прорив став можливим завдяки спільним спостереженням двох потужних наземних комплексів. Знімки були отримані за допомогою Великого бінокулярного телескопа (LBT) на горі Грем в Аризоні та Дуже великого телескопа (VLT) Європейської південної обсерваторії на горі Параналь у Чилі.

Отримані зображення демонструють дуже незвичайний об'єкт,
– зазначила провідна авторка дослідження Кейт Мінкер з Обсерваторії Ловелла.

За її словами, найбільш імовірним поясненням є те, що Nysa являє собою контактну потрійну систему з трьох з'єднаних в одну структуру компонентів або ж вкрай неправильне цілісне тіло, не схоже на жодне з раніше бачених.

Цей скриншот демонструє форму астероїда Nysa / Фото Кейт Мінкер

Отримати такі детальні кадри було вкрай складно. Спостереження на LBT проводилися 15 лютого та 21 березня 2026 року за допомогою італійського інструменту SHARK-VIS, а на VLT – протягом десяти окремих епох з 9 березня по 5 квітня 2026 року з використанням приладу SPHERE та його поляриметра ZIMPOL.

Ключову роль відіграла адаптивна оптика, що компенсує атмосферні спотворення, а також метод "lucky imaging" та чисельна суперроздільна здатність.

Ці спостереження довелося поєднати зі спеціально розробленими методами обробки зображень, щоб додатково підвищити чіткість і видалити яскраве гало навколо астероїда, яке могло приховувати тьмяних компаньйонів,
– пояснив Антоні Берде з Європейської південної обсерваторії.

Для цього команда застосувала інноваційний алгоритм сліпої деконволюції.

Що показала 3D-модель і де знайшли супутник?

Створена 3D-модель показала тіло неправильної форми завширшки 75 кілометрів у найширшій точці. На поверхні виявили п'ять великих ударних кратерів та дві помітні долини, які команда Мінкер інтерпретує як "шиї", що з'єднують різні лопаті. Період обертання об'єкта становить трохи більше ніж 6,4 години.

Крім того, алгоритми, зокрема метод PCA-ADI, дозволили виявити супутник діаметром 1 кілометр, що обертається навколо астероїда на відстані щонайменше 170 кілометрів.

Ми запозичили спеціалізований метод з іншої галузі астрономії, відомий як висококонтрастне зображення, щоб виявити маленький місяць, чиє слабке світло перекривалося інтенсивною яскравістю головного астероїда,
– розповів Джанлука Лі Каузі з команди SHARK-VIS Національного інституту астрофізики Італії (INAF).

Різниця у яскравості між тілами колосальна – супутник приблизно у 4000 разів тьмяніший за Nysa.

Чому Nysa така незвична?

Свою назву астероїд отримав на честь міфічного краю Ніса, де німфи виховали давньогрецького бога Діоніса. Дослідник Ал Конрад з обсерваторії LBT вважає це ім'я дуже влучним, адже Діоніс був богом театру, що передбачало носіння масок і приховування справжньої особистості.

Ми нарешті знімаємо маску зі справжньої природи астероїда через багато часу після його відкриття,
– підкреслив Конрад.

Механізм формування такого химерного об'єкта залишається предметом дискусій. Основна гіпотеза полягає в тому, що це контактна потрійна система, де три тіла слабо утримуються гравітацією. Альтернативна версія припускає, що Nysa зазнала зіткнення з набагато більшим астероїдом. Гравітаційні припливні сили могли деформувати мантію, розірвавши тіло на фрагменти у вигляді "низки перлів", які згодом злилися. Відстеження орбітальної швидкості та періоду супутника дозволить астрономам точно визначити масу і густину Nysa, щоб підтвердити одну з моделей.

Вивчення таких об'єктів має критичне значення для розуміння еволюції нашої планети. Nysa є найбільшим і найяскравішим представником рідкісного класу астероїдів типу E. Їхня висока відбивальна здатність зумовлена наявністю беззалізистого силікатного мінералу енстатиту. Вважається, що такі тіла формувалися близько до Сонця і могли бути будівельними блоками внутрішніх планет. Якщо Nysa є реліктом тієї епохи, вона може розповісти багато нового про умови у внутрішній частині Сонячної системи 4,5 мільярда років тому.