Трамп посилює розгубленість у світі, прискорюючи зміну глобальних альянсів — Bloomberg

Довіра до США у світі знизилася через політику та поведінку американського президента Дональда Трампа. Дійсно, багато країн роблять усе можливе, щоб переорієнтуватися з огляду на цю нову реальність. Опитування показують, що саме Китай вважається більш передбачуваним і, отже, надійнішим партнером, ніж Америка. У Європі, Азії, на Близькому Сході та в Латинській Америці відбувається стрімка зміна міжнародних альянсів, пише у статті для Bloomberg оглядач Макс Гейстінгс.

За словами високопоставленого військового, який минулого тижня повернувся з Перської затоки, хоч би якими стриманими були більшість регіональних лідерів на публіці, у приватному порядку вони висловлюють обурення через незграбність розробки та реалізації американської стратегії, насамперед через нездатність належним чином захистити їх від Ірану та від наслідків військових дій США й Ізраїлю.

З Вашингтона ллється потік необережних або відверто безрозсудних слів. Найсвіжішим прикладом є заява Трампа про те, що він підтримає саудівську програму цивільного використання ядерної енергії та збагачення урану. Пізніше Трамп уточнив цю обіцянку, додавши певні нюанси, як він це часто робить. Наразі ніхто не має уявлення, чи справді США виконають таку безвідповідальну обіцянку, яка може мати величезні наслідки.

Подібно до цього, після десятиліть, протягом яких підтримка незалежності Тайваню була невід’ємною частиною зовнішньої політики США, сьогодні ніхто не ризикнув би зробити ставку на те чи інше щодо ймовірної реакції Трампа на агресію з боку Китаю.

У новій книзі Ейка Фреймана “Захист Тайваню: стратегія запобігання війні з Китаєм” підкреслюється посилення військового тиску з боку Пекіна, зокрема, грудневі військові навчання у прибережній зоні та зупинка суден, що проходять біля Тайваню. Фрейман стверджує, що США повинні протистояти такій тактиці залякування в “сірій зоні”, але немає жодних ознак готовності Вашингтона це робити, так само як і немає волі стримувати експансіонізм Пекіна в Південнокитайському морі.

Вражає контраст між позиціями Європи та Азії щодо адміністрації Трампа. Європейці дедалі голосніше реагують на образи та мита з боку президента США, що особливо проявилося цього тижня, коли Франція в ООН розкритикувала його провали у сфері прав людини, що змусило американську делегацію покинути залу засідань. Водночас європейці, попри всі свої гучні заяви про незалежність у сфері безпеки, не поспішають скорочувати соціальні програми, щоб виділити більше фінансування, необхідне для посилення оборони.

Тим часом в Азії країни, які в приватному порядку висловлюють незадоволення Трампом, поводяться більш поступливо. Прикладом цього є обіцяні інвестиції Південної Кореї та Японії в США. Панує думка, що лише Америка може забезпечити надійний військовий захист проти Китаю. Демократичні країни регіону відкидають як порожні погрози риторику канадського прем’єр-міністра Марка Карні, спрямовану проти Трампа. Проте вони настільки стурбовані, що Південна Корея серйозно розглядає можливість створення власного ядерного стримувального потенціалу — перспектива, яка ще десять років тому була немислимою.

На Близькому Сході також відбуваються зміни в лояльності, частково підігріті політикою Трампа. Протягом багатьох років саудівський наслідний принц Мохаммед бін Салман та президент ОАЕ Мухаммад бін Заїд Аль Нагаян тісно співпрацювали. Першими ознаками розладу стали розбіжності в економічних стратегіях та підтримка протилежних сторін у громадянських війнах у Судані та Ємені.

Потім, у вересні 2025 року, Ізраїль завдав повітряного удару по Катару, внаслідок якого загинули п’ятеро членів ХАМАС, які зібралися, щоб обговорити пропозицію США щодо припинення війни в Газі. Це було обурливе порушення суверенітету держави, що входить до Ради співробітництва країн Перської затоки. Однак американці відмовилися висловити Ізраїлю “догану”. У регіоні це сприйняли як те, що Трамп надав ізраїльському прем'єру Беньяміну Нетаньягу карт-бланш діяти на власний розсуд, попри наслідки для стабільності та міжнародного права.

Вже за кілька тижнів Саудівська Аравія підписала оборонний пакт із Пакистаном — задекларованим ворогом Ізраїлю. Мохаммед бін Салман оцінює можливості налагодження тісніших відносин із Туреччиною та Єгиптом. Існують припущення, що формується нова регіональна коаліція, над якою Вашингтон не матиме значного контролю.

На Близькому Сході спостерігається розбіжність між політикою урядів та думкою їхніх громадян щодо поведінки Ізраїлю стосовно палестинців та в регіоні Перської затоки. Люди відвертаються від тих надмірностей, які, на їхню думку, демонструє Нетаньягу. Проте більшість арабських урядів ведуть або не ведуть справи з Ізраїлем виключно виходячи з власних інтересів. ОАЕ тісно співпрацюють. Єгипет співпрацює в енергетичних питаннях.

Керівництво ОАЕ вважає, що незалежно від того, що США робитимуть чи не робитимуть надалі на Близькому Сході, Ізраїль залишиться панівною військовою силою. Тому Абу-Дабі не дозволяє собі “ненавидіти” ізраїльтян. Керівництво ОАЕ залишається прагматичним, передбачаючи, що адміністрація Трампа цілком може спробувати дистанціюватися від регіону, коли припиняться бойові дії. Вони також вважають, що військова міць Ізраїлю залишається найкращим підґрунтям для довгострокової коаліції, спрямованої на стримування Ірану.

Надзвичайне розмаїття суперечливих інтересів вкотре проявилося цього тижня, коли вперше саудівські винищувачі приєдналися до американських літаків в операції проти іранських союзників в Іраку.

В інших частинах світу також розгорнулися багато з тих самих дестабілізаційних сил, хоча їхні наслідки не викликають такого негайного занепокоєння. У Латинській Америці союзники Трампа перемогли на виборах у Перу, Чилі та Колумбії, але країни, які колись розглядали США як свій захисний щит, зараз шукають альтернативні варіанти, зокрема, налагоджують зв'язки з Китаєм. Пекін не виявляє жодного інтересу до того, щоб взяти на себе традиційну роль США як гаранта стабільності, але прагне впливу — насамперед економічного, разом із владою, яку забезпечують його фінансові ресурси та присутність.

Існує чимало суперечностей щодо політики Вашингтона стосовно Латинської Америки та її наслідків. Президент Аргентини Хав’єр Мілей є найкращим другом Трампа на цьому континенті. Пакет допомоги від Білого дому на $20 мільярдів, наданий минулого року, ймовірно, врятував економіку його країни. Проте нещодавно Мілей назвав китайців “чудовими” партнерами. Багато латиноамериканців, особливо бразильців, з гіркотою сприймають жорстке втручання США. Результат майбутніх торговельних переговорів команди Трампа з Мексикою матиме вирішальне значення для визначення відносин між цими двома країнами.

У всьому світі панує загальна розгубленість щодо того, які кроки зроблять США далі. Це очікувано, адже американський президент приймає найважливіші зовнішньополітичні рішення під впливом миттєвих примх. Стримування ворогів і суперників може бути ефективною стратегією. Політика умиротворення також має свої переваги. Але нічого з цього не працює, якщо немає послідовності в досягненні мети та віри — як союзників, так і противників — у надійність обіцянок і погроз. Сьогодні бракує і першого, і другого, зазначає оглядач.

Раніше оглядач Мартін Вольф зазначав, що США та створений Вашингтоном світовий порядок переживають кризу. Оглядач Едвард Люс писав, що стрімкому падінню довіри до Америки у світі приділяється, можливо, недостатньо уваги. Однак, на його думку, не весь спад у довірі до США пов’язаний із президентством Трампа. Річ не лише в тому, що США втрачають позиції — Китай працює над зміцненням своїх.  Втішною думкою є те, що світ не підтримує цінності Трампа. Це викликає припущення, що коли США оберуть більш гідного поваги президента, авторитет Америки покращиться. Такий заспокійливий погляд, за словами Люса, не враховує одну важливу річ: не все зводиться до цінностей. Більшість країн ставлять США вище за Китай, коли йдеться про свободу, проте все одно дедалі менше довіряють Вашингтону. 

Доктор економічних наук Андрій Длігач у статті для ZN.UA писав, що світ входить у фазу, де жоден центр сили не має повного контролю, а стара система правил уже не працює. Економічні союзи дробляться, безпекові гарантії переглядаються, технології стають зброєю. У матеріалі “Світ у точці нестійкої рівноваги” Длігач пояснював, чому нинішній стан — не пауза, а нова норма.