Держава без рішення

Примітка редакції. Поки у Польщі президент і прем’єр влаштували політичний двобій, десь поряд падає російська ракета. Ще одна політична криза у Східній Європі.

Російська ракета, що 30 липня вибухнула у Люблінському воєводстві, мала надзвичайно високий ККД. Влучивши у якесь поле, вона уразила польську політичну систему, яка і без того мала проблеми.

Впродовж останнього року ця система дедалі гірше приховує внутрішнє двовладдя. Прем’єр-міністр, президент, урядова коаліція, опозиція та окремі державні інституції вже не просто сперечаються щодо політики.

Вони дедалі частіше виходять із різних уявлень про те, хто саме має право формулювати позицію Польщі та які рішення взагалі можуть вважатися легітимними.

Тому боляче дивитись, як повне ігнорування російських «шахедів» без бойової частини, які вже літали до Польщі, продовжується і після російської ракети з бойовою частиною.

Вдумайтесь, на території країни вибухнула російська ракета Х-101. Вона залетіла мінімум на 80 кілометрів углиб, упала в полі та залишила вирву приблизно десять метрів завширшки. За даними прокуратури, ракета містила значну кількість вибухівки. Це не макет.

Польську територію перетнув і вразив бойовий засіб ураження, запущений Росією під час масованої атаки проти України.

Ніхто не загинув лише тому, що ракета впала у полі, приблизно за два кілометри від найближчих будинків. Польські й союзницькі літаки були підняті в повітря, засоби протиповітряної оборони перебували в готовності, а НАТО заявило, що підтримує контакт із Варшавою та вживатиме необхідних заходів для захисту території Альянсу.

Однак із пояснення прем’єра Дональда Туска випливало, що ракету збиралися збивати лише в тому разі, якби вона продовжила політ углиб країни або почала створювати безпосередню загрозу. Одночасно Туск поспішив заявити, що немає підстав вважати Польщу запланованою ціллю удару.

Може, Туск і не хотів створювати паніку, провокувати автоматичні очікування щодо застосування статті 5 НАТО або перетворювати ще не завершене розслідування на ультиматум Росії. Однак політична обережність дуже швидко перейшла у фактичне виправдання бездіяльності.

Адже навіть якщо Москва не обирала конкретне польське поле як ціль, саме вона запустила бойову ракету. Та пролетіла за заздалегідь спланованим маршрутом, пройшла між точками зосередження української ППО (уявимо, що у нас навіть немає проблем із ракетами), пролетіла десятки кілометрів над територією держави НАТО та вибухнула на ній.

У більш чесні часи це вже було б приводом для введення військового стану. Але цього не сталось.

Міністр закордонних справ Радослав Сікорський сформулював ситуацію інакше. Він визнав, що наразі невідомо, чи йшлося про технічну несправність, чи про свідоме рішення. Це значно точніша дипломатична позиція: не перебільшувати наявні докази, але й не закривати найнебезпечнішу версію раніше за слідчих.

Саме ця розбіжність між словами прем’єра та керівника МЗС демонструє головну проблему. Польща не мала узгодженої політичної відповіді навіть на випадок появи бойової російської ракети глибоко у власному повітряному просторі.

Так само вона її не має, коли ракета вже прилетіла.

Звісно, саме Росія відповідає за це. Порушення повітряного простору є неприпустимим. НАТО поінформоване. Україні необхідно допомагати. Польська армія стежить за ситуацією. Розслідування триває. Якщо хтось чекав заяв — ось вони. Проблема в тому, що за цими заявами поки не видно практичного рішення.

Причиною є не лише страх перед Росією чи залежність від союзників. Саме зараз Польща переживає внутрішній політичний конфлікт, у якому уряд Дональда Туска та президент Кароль Навроцький дедалі більше поводяться як представники двох паралельних держав.

Президент користується правом вето, аби блокувати ключові законопроєкти уряду, зокрема реформу Національної ради судочинства. Уряд, своєю чергою, намагається демонтувати судову систему, перебудовану попередньою владою, але не має достатньої більшості для подолання президентських вето.

Конфлікт поширився на Конституційний трибунал, призначення суддів, соціальну політику, відносини з ЄС та Україною. Погодьтесь, росіяни обрали слушний момент, щоби підлити напалму в це вогнище.

З одного боку, цей конфлікт не паралізував Польщу повністю. З іншого — країна входить у небезпечний стан, коли кожне серйозне рішення спочатку оцінюється з погляду внутрішньої боротьби. Президент не бажає посилювати уряд. Уряд не бажає віддавати президентові роль захисника нації.

Якщо хтось думав, що це поєдинок двох партій, то ні. «Право і справедливість» теж переживає внутрішній розкол між Ярославом Качинським та групою Матеуша Моравецького. Праві сили конкурують між собою за більш радикального виборця.

У такій системі навіть російська ракета стає не підставою для рішення, а ще одним предметом позиціонування.

Туск з усіх сил показує відповідальність і спокій. Навроцький намагається не дозволити уряду одноосібно говорити від імені держави. Можна довго сперечатись, хто був правий, а хто ні. На нашу думку, внутрішньополітичні змагання недоречні, коли у вас уже стріляє абсолютно інша країна.

Росія при цьому отримує саме те, що зазвичай шукає: пошук меж допустимого. Не обов’язково ж казати, що Х-101 навмисно спрямували на Тарнаву-Колонію. Але Москва тепер знає, як реагує Польща, коли російський бойовий засіб ураження вибухає на її території.

На жаль, із точки зору Росії все логічно. У вересні 2025 року польський повітряний простір масово порушили її безпілотники. Серед знайдених апаратів були неозброєні дрони-приманки типу «Гербера», подібні до «шахедів». Частину цілей збили, НАТО посилило присутність на східному фланзі, а європейські посадовці виступили із засудженням Росії. Проте нового постійного правила реагування, яке позбавило б Москву можливості поступово підвищувати ставки, так і не з’явилося.

І якщо після ракети з бойовою частиною знову з’являться лише засудження, наради та обіцянки все ретельно розслідувати, наступний російський тест починатиметься вже з цієї нової межі.