Як новий керівник розвідки США протидіятиме Росії

Сполучені Штати отримують нового керівника розвідувального співтовариства. 28 липня Сенат США затвердив Волтера "Джея" Клейтона III на посаді Директора національної розвідки — Director of National Intelligence, або DNI. За його кандидатуру проголосував 51 сенатор, проти – 47. Передавання повноважень від тимчасового керівника Білла Пулте було заплановане на понеділок, 3 серпня.

Передусім варто уникати поширеної помилки: Клейтон очолює не ЦРУ. Директор національної розвідки координує діяльність усього американського розвідувального співтовариства, до якого входять 18 структур, зокрема ЦРУ, Агентство національної безпеки, військова розвідка, а також розвідувальні компоненти ФБР, Державного департаменту, Міністерства фінансів та видів збройних сил.

Фактично це посадова особа, яка повинна об’єднувати інформацію різних відомств у цілісну картину та забезпечувати президента, військове керівництво і Конгрес своєчасними й об’єктивними оцінками.

Клейтон не визначатиме зовнішню політику Дональда Трампа, але суттєво впливатиме на якість інформації, на підставі якої президент ухвалюватиме рішення.

Саме тут і починається найцікавіше.

Клейтон – не кадровий розвідник. Він юрист, колишній голова Комісії з цінних паперів і бірж США, керівник великої юридичної практики та федеральний прокурор Південного округу Нью-Йорка. У документах, поданих до Сенату, він прямо визнав, що раніше не керував розвідувальною діяльністю.

Водночас Клейтон має досвід у справах, пов’язаних із контррозвідкою, тероризмом, відмиванням коштів, хабарництвом, фінансовими злочинами, іноземним впливом, кібербезпекою та захистом критичної інфраструктури. Про це йдеться у його "письмових відповідях сенатському Комітету з розвідки".

Тому від нового керівника варто очікувати не якоїсь "шпигунської революції", а більш жорсткого управлінського та фінансово-економічного підходу. У своїй заяві Клейтон наголосив на необхідності чітко визначати місію, пріоритети, стратегію, відповідальних виконавців і критерії оцінювання результатів.

Для протидії Росії такий досвід може виявитися корисним.

Сучасна війна тримається не лише на ракетах, танках і живій силі. Вона також залежить від банківських операцій, підставних компаній, криптовалютних схем, закупівлі електронних компонентів, перевезень через "тіньовий флот", страхування, реекспорту та мережі посередників у третіх країнах.

Саме ці механізми Клейтон, імовірно, розуміє значно краще, ніж класичні оперативні питання. Тому можна прогнозувати посилення уваги американської розвідки до фінансових потоків російського військово-промислового комплексу, обходу санкцій, прихованих активів, закупівель технологій, діяльності агентів впливу та взаємодії Москви з Китаєм, Іраном і КНДР.

Але є і зворотний бік.

Клейтона затвердили фактично за партійною лінією. Демократи висловили сумніви щодо його здатності протистояти політичному тиску. Під час слухань він не погодився прямо сказати, що Джо Байден переміг Дональда Трампа на президентських виборах 2020 року, обмежившись формулюванням про офіційну сертифікацію результатів.

Віце-голова сенатського Комітету з розвідки Марк Ворнер після голосування зазначив, що головним випробуванням для Клейтона стане його здатність гарантувати незалежність аналітиків і не дозволити підганяти розвідувальні оцінки під політичні побажання. Відповідну заяву оприлюднив "офіс сенатора Ворнера".

Мабуть, саме це і є ключовим питанням майбутньої роботи Клейтона.

Для України його призначення не є ані однозначною перемогою, ані очевидною загрозою.

У письмових відповідях Сенату Клейтон визнав необхідність забезпечувати Україну інформацією та аналітикою, яка розкриває плани й наміри Росії. Але додав важливе застереження: така підтримка надаватиметься "в обсязі, визначеному президентом".

Інакше кажучи, Клейтон може забезпечити професійне виконання рішення, але не він визначатиме рівень американської розвідувальної допомоги Україні. Остаточне рішення залишатиметься за президентом Трампом.

Він також не дав безумовної відповіді на запитання, чи підтримує законодавче закріплення довготривалої розвідувальної допомоги Україні. Клейтон лише пообіцяв вивчити відповідну ініціативу та працювати з Конгресом над реалізацією її цілей. Це випливає з його "відповідей на додаткові запитання сенаторів".

Це обережна позиція посадовця, який не хоче зв’язувати собі руки ще до повноцінного вступу на посаду.

Окремої уваги заслуговує теза Клейтона про те, що "стійке врегулювання" війни потенційно може відкрити шлях до певного потепління американо-російських відносин і відновлення геостратегічної та комерційної взаємодії.

Для України це сигнал, який не варто ігнорувати.

Частина американської політичної системи й надалі розглядає можливість повернення до обмеженої співпраці з Москвою після укладення певної угоди. Наше завдання — постійно доводити, що проблема полягає не лише у бойових діях і навіть не лише в особі Путіна.

Проблема — у природі російського режиму, який використовує переговори як один з інструментів війни, а будь-яку паузу — для відновлення сил і підготовки наступної агресії.

На мою думку, з приходом Клейтона американська розвідка може стати більш системною, юридично обережною та орієнтованою на економічні й технологічні аспекти безпеки.

Для України це потенційно позитивно, адже саме фінансові, логістичні та промислові механізми дозволяють Росії продовжувати війну.

Однак особисті професійні якості нового керівника не скасовують головного: остаточні рішення щодо обміну розвідувальною інформацією, санкцій, військової допомоги та політики стосовно Росії ухвалюватиме президент Трамп.

Тому ключове випробування для Джея Клейтона полягає не в тому, чи буде він "проукраїнським" або "проросійським".

Питання в іншому: чи матиме він достатньо професійної незалежності, щоб говорити президенту Сполучених Штатів не те, що той хоче почути, а те, що реально підтверджується розвідувальними даними.

Саме така розвідка сьогодні потрібна і США, і всьому цивілізованому світу.

Бо політика може будуватися на ілюзіях, але розвідка не має права їх обслуговувати.