Путін не бачить сенсу в переговорах – аналіз Foreign Affairs

Наприкінці червня Володимир Путін дав інтерв'ю, у якому вкотре заявив, що Росія переможе у війні проти України: армія нібито наступає й щодня захоплює дедалі більше української території. Він визнав, що удари українських дронів по нафтопереробних заводах та іншій критичній інфраструктурі в тилу «створюють проблеми», але росіяни, за його словами, пристосуються і не здадуться. Про це йдеться у спільній статті для Foreign Affairs директора Центру Карнегі по Росії та Євразії Олександра Габуєва, старшої наукової співробітниці цього ж центру Олександри Прокопенко та гендиректорки R.Politik Тетяни Станової, пише «Главком».

Три сценарії, які не спрацювали

Ще 20 місяців тому впевненість Путіна мала б підстави. Тоді щойно обраний президент США Дональд Трамп хвалив Москву й критикував Київ, а російські війська повільно, але неухильно просувалися на фронті. Автори нагадують, що ще в березні 2025 року в статті для Foreign Affairs вони описували три можливі стратегії Кремля.

План А передбачав, що Кремль домовиться з Білим домом і змусить Київ прийняти складену в Москві угоду. План B – що Путін просто перечекає, поки Трамп не припинить підтримку України, і російська армія переможе сама. Якщо ж і це не спрацює, залишався план C – продовжувати бойові дії й зрештою здобути перемогу на полі бою.

Сьогодні становище Росії погіршилося. План А провалився – у своєму останньому інтерв'ю Путін навіть не згадав Трампа. Не спрацював і план B: хоча Білий дім скоротив частину допомоги, США продовжують ділитися з Києвом розвідданими й тримають санкції проти Росії, а Україна компенсувала втрачену підтримку за рахунок європейських партнерів. Фактично зараз Україна перебуває у кращому військовому становищі, ніж рік тому, тож і план C, за яким Росія мала перемогти, просто пересидівши Україну, теж не реалізувався.

Чому Путін не готовий до поступок

Здавалося б, після провалу всіх трьох сценаріїв західні уряди могли б розраховувати, що Путін піде на конструктивне врегулювання. Але, як пишуть автори, підстав для цього мало: в усіх останніх виступах російський президент дає зрозуміти, що його воєнні цілі не змінилися. І, на жаль, у нього досі є ресурс підкріпити ці слова діями – російська економіка переживає труднощі, але не перебуває на межі колапсу.

Кремль може й надалі фінансувати війну, перекладаючи витрати, пов'язані з атаками дронів, на самі підприємства – замість того, щоб вкладатися в системи протидії дронам чи компенсації постраждалим компаніям. Так само можна змусити регіони покривати зростаючі оборонні видатки за рахунок скорочення інших статей бюджету, а домогосподарства – нести військові витрати через вищу інфляцію. Наразі Росія витрачає на оборону 8% ВВП – багато, але значно менше, ніж витрачали СРСР і США під час Другої світової війни, чи ніж витрачає зараз сама Україна – майже 40%.

Репресії та «згуртування навколо прапора»

Такі заходи зроблять росіян біднішими й роздратованими, однак режим захищений розгалуженим апаратом репресій – законами про тотальну цензуру, засобами стеження на основі штучного інтелекту та дедалі численнішими лавами силовиків, здатних придушити будь-які прояви незгоди.

Невдоволення економікою може компенсувати й ефект «згуртування навколо прапора»: що більше українських ударів торкається пересічних росіян, то легше їм повірити тезі Путіна про те, що війна проти Києва – це війна за національне виживання. За даними опитування незалежного «Левада-Центру», дії російської армії підтримують понад 65% населення країни, а проти виступають менш ніж 25%. У регіонах, що межують з Україною й раніше за інших почали відчувати удари у відповідь, підтримка війни ще вища.

Бомби, ракети та можлива мобілізація

Москва зберігає й переваги на полі бою: нарощує виробництво керованих авіабомб, які загрожують українським позиціям і тероризують прифронтові міста, а виробництво балістичних ракет подвоїла порівняно з довоєнним рівнем – саме тоді, коли в України закінчуються якісні ракети-перехоплювачі. Якщо самої лише кампанії бомбардувань виявиться недостатньо, щоб змусити Київ прийняти умови Путіна, Кремль може посилити тиск новою мобілізацією.

Автори припускають, що вона майже напевно викличе нову хвилю невдоволення, але процес буде значно менш публічним, ніж у 2022 році, коли Путін оголошував мобілізацію в ефірі національного телебачення, – а отже, привертатиме менше уваги. Кремль, імовірно, подбає, щоб мобілізаційні заходи здебільшого оминули Москву та інші великі міста, зосередившись на бідніших регіонах. Не виключено й посилення тиску на Європу через гібридні атаки чи операції в «сірій зоні».

Не всі в Кремлі хочуть ескалації

Автори зазначають, що не всі представники російського істеблішменту прагнуть продовження чи тим більше ескалації війни – серед еліти лунають голоси на користь реальних переговорів. Однак наразі цей варіант самого Путіна не цікавить. Він спокійно сприймає обережні заклики до миру й час від часу подає сигнали про зацікавленість у врегулюванні, але його дії свідчать, що вибиратися з ями, у якій він опинився, президент РФ не готовий – навпаки, складається враження, що він хоче копати далі.

«Ми знаємо, що Захід продовжує прагнути стратегічної поразки Росії», – сказав Путін в інтерв'ю 28 червня, коментуючи заклики американців і європейців до переговорів чи припинення вогню, які він сприймає як спробу виграти для України час.

Висновок авторів

Поки Путін переконаний, що має перевагу над Україною завдяки руйнівній силі своїх балістичних ракет, а Київ вразливий через нестачу перехоплювачів, він, найімовірніше, продовжуватиме намагатися виснажити Україну – незалежно від шкоди для власної країни. Києву та його союзникам, підсумовують автори, варто готуватися до довгого й тернистого шляху: Україна, можливо, перебуває у найкращому становищі з кінця 2022 року, але Кремль розраховує цієї зими зламати волю і України, і її партнерів. Росія може мати серйозні проблеми, однак Путін ще не вичерпав усіх своїх можливостей і хоче воювати якомога довше.