Сеута, Європа, мігранти: чому це проблема з римських часів

До іспанського ексклава Сеута на північному узбережжі Африки зараз прикута увага всього світу. Те, що ліберальні медіа називають гуманітарною кризою, експерти дедалі частіше характеризують як нову форму гібридної війни.Тим часом події на кордоні оголили давню проблему: Європа, яка століттями будувала стіни від набігів, виявилася беззахисною перед "беззбройним" вторгненням. Чому Африка знову штурмує європейські рубежі та як це б'є по Україні - розбиралася Gazeta.ua.Сеута є іспанським містом на північному узбережжі Африки, тобто ексклавом - частиною країни, відділеною від її основної території. Це одна з двох ділянок суходольного кордону між європейською країною та африканською державою - Королівством Марокко. Другий ексклав Іспанії - місто Мелілья неподалік Сеути.З одного боку Сеуту омиває Середземне море, з іншого - Атлантичний океан. Хоча Сеута офіційно входить до ЄС, місто не є у Шенгенській зоні. Марокко досі намагається повернути свій суверенітет над Сеутою, яку у 1415 році захопив португальський король Жуан І, а за Лісабонським договором 1665 року місто перейшло до Іспанії.Сеута і Мелілья регулярно переживають нашестя мігрантів, тому що до міст легко дістатися водою. Наприкінці липня у Гібралтарі настає пора туманів, що полегшує перетин кордону.Досі найбільшим проривом іспанського кордону біля Сеути були 8-10 тис. нелегалів із Марокко у травні 2021 року. Війська були застосовані не випадково: у серпні 2018 року понад 1 тис. мігрантів під Сеутою застосували проти іспанських поліцейських і прикордонників саморобні вогнемети та іншу рукодільну зброю, аж до вапна і фекалій.У жовтні 2005 року мігранти штурмували стіни Сеути і Мелільї за допомогою саморобних драбин. Загинуло 13 осіб. Іспанія збільшила стіни з 3 до 6 м.Сеута і Мелілья не унікальні - Європа регулярно переживає прориви зовнішніх кордонів.У вересні 2023 року понад 7 тис. нелегалів на більш ніж сотні човнів за дві доби висадилися на італійський острів Лампедуза у Північній Африці (спільний кордон з Тунісом і Лівією). Їм вдалося відтіснити поліцейських і берегову охорону.У березні 2020 року Туреччина відкрила свої кордони, завдяки чому до 20 тис. мігрантів кілька тижнів штурмували грецький кордон по річці Еврос. Лише завдяки військам і спецназу Афінам вдалося відкинути навалу.У листопаді 2021 року біля кордону Білорусі з Литвою біля КПП "Брузгі - Кузніца" тисячі мігрантів намагалися прорватися на територію країн ЄС - Литви, Латвії, Польщі.Криза мала всі ознаки спланованої. Незадовго до того самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко спростив візовий режим для громадян країн Близького Сходу та Африки. До Білорусі хлинули гості з відповідних країн, особливо з Іраку. "Туристів" заселяли в готелі, а далі з білоруських міст звозили автобусами до околиць КПП, де вони кусачками ламали сітку парканів, осліплювали прикордонників лазерними указками, а також у них були світлошумові гранати.Три країни ЄС стягнули до 15 тис. військових на проблемну ділянку кордону (3 км) та оголосили її особливою зоною. Польща і Литва побудували високі і довгі (186 і 500 км відповідно) стіни від мігрантів. Та напруга не спадала.Врешті-решт європейські авіакомпанії призупинили рейси до Мінська, кілька тисяч своїх громадян організовано вивіз Ірак. Решту білоруська влада розмістила у логістичному таборі у Брузгі.Напруга виникає і всередині Євросоюзу між країнами-членами.У вересні 2015 року мігранти штурмували перший в ЄС паркан на кордоні між Угорщиною і Сербією "Реске - Хоргош". Сербія підтягнула до кордону війська.Того ж року країни "Балканського маршруту" (Австрія, Словенія, Хорватія, Сербія, Македонія) закрили свої кордони, через що у грецькій Ідомені застрягли понад 11 тис. мігрантів і біженців. У лютому та квітні 2016 року вони намагалися прорвати кордон з Македонією. Таранили браму КПП, ворота, обстрілювали поліцейських камінням. Македонські правоохоронці витримали справжній бій, застосували сльозогінний газ, світлошумові гранати і гумові кулі. Їм вдалося загнати мігрантів назад до Греції.У 2014-2016 роках тисячі мігрантів, котрі скупчувалися у таборі "Джунглі Кале" (Франція), постійно намагалися зламати паркан з колючого дроту, застрибнути на транспортні засоби, котрі прямували у так званий Євротунель до Великої Британії.У 2015 році біженці з країн Африки і Близького Сходу атакували поліцію у французькому містечку Вентімілья на кордоні з Італією та захопили прибережні скелі на КПП "Понте-Сан-Людовіко". Їм вдалося прорватися до містечка Мантон у Франції, де частина нападників була блокована французькою поліцією прямо на пляжі.У вересні 2015 року канцлерка Німеччини Ангела Меркель тимчасово дозволила в'їзд мігрантам з Угорщини та Австрії. За дві доби до ФРН (до Баварії) заїхали понад 20 тис. мігрантів, тому за тиждень офіційний Берлін повернув жорсткий контроль на кордоні, та правоохоронці не наважувалися застосувати силу проти нелегалів, які просто пішки перетинали кордон. Тому ФРН на центральному рівні запровадила центри прийому мігрантів, огляд і розподілення по всіх землях країни.Стіни на кордонах у Європі почали будувати ще давні римляни: Вал Адріана у Великій Британії та Римсько-Германський лімес (лімес - оборонний вал). Проте це був захист від ворожих озброєних набігів. У XXI столітті Європа переживає формально беззбройні навали.Проте мігранти можуть бути озброєні саморобними приладами, котрі можуть використовуватися для нападу. Тому стіни для захисту кордонів знову набули актуальності.Першою стіною для захисту від біженців стала Берлінська у 1945 році. У 1993 році Іспанія почала будувати стіни навколо Сеути і Мелільї. У 2012 році Греція побудувала першу стіну на кордоні з Туреччиною по річці Еврос. Станом на зараз у Європі понад 2 тис. км стін.Проблеми вони не вирішують. Один із небагатьох прикладів - Німеччина кардинально реформувала систему прийняття та розподілу нелегальних мігрантів. Проте слабким місцем будь-якої системи є привабливість кращих умов життя у поєднанні зі складною, тривалою і вартісною легальною міграцією. Відсутність сильної армії робить Євросоюз легкою ціллю для біженців, кількість яких зростатиме з урахуванням можливого поширення військових дій.І тут є пастка. Міграційні потоки всередині ЄС показують, що навіть між ними кордони напівпрозорі. Жорстке закриття кордонів, бодай зовнішніх, потребуватиме більших витрат. А мігранти прискорюють економічне зростання, тож можуть бути вигідні урядам країн більше, ніж "залізні" кордони. Особливо якщо громадяни таких країн теж їдуть туди, де краще. Чим краща економіка, тим привабливіший ЄС для нелегалів. Та чи можуть уряди країн бути впевнені у лояльності мігрантів, якщо Євросоюз спіткає зовнішня загроза? На це питання європейці прагнуть дати заспокійливу відповідь - до такого не дійде.Досвід попередніх мігрантських проривів посилює такі погляди, та "закритість" США збільшує потік нелегалів до Європи. Де межа між корисними мігрантами та мігрантами як загрозою, ніхто в ЄС наразі не знає. А от чи хоче знати, покажуть найближчі тижні.Симптоматично, що саме цими днями у ЗМІ пройшли натяки на розпад "Коаліції добровольців", звідки нібито хоче вийти прем'єр-міністр Великої Британії Енді Бернем. Ситуація вкотре ставить під сумнів єдність Європи щодо України та єдність Євросоюзу - хтось же має зайняти місце Британії в Коаліції. Навіть якщо це чутки, дискусія навколо них показує, наскільки різними можуть бути погляди членів ЄС на російську війну.Мати зовнішню загрозу для Європи зараз вигідно чинному президенту США Дональду Трампу, тому він поки не реагує на словесні нападки Росії на європейців. А Кремлю та президенту РФ Володимиру Путіну не менш вигідно пограти м'язами перед близькосхідними союзниками та натиснути через Іран на Трампа. За такої конфігурації, президент США може розміняти не лише Україну, а й Європу, на Іран і "хорошу розмову" із китайським лідером Сі Цзіньпіном у вересні. А для того потрібно, щоб Європа була бодай "дуже занепокоєна". Саме у такий настрій занурюють її союзники Трампа у Європі.