+35 °C без кондиціонерів та холодильників: як кияни в минулому рятувалися від спеки

Україну накрила екстремальна спека, коли стовпчики термометрів впевнено переступають позначку +35 °C. Ми скаржимося на розпечений асфальт, рятуємося під кондиціонерами і постійно шукаємо в холодильнику щось освіжаюче. Але як переживали таку аномальну спеку кияни минулих століть, коли про рятівну побутову техніку ще ніхто навіть не чув?

Про головні побутові секрети та хитрощі старого Києва у боротьбі з літньою спекою - у матеріалі Коротко про.

Льодовики замість холодильників

Холодильників у ті роки ще не було. Перший із них - справжня дивина і вершина прогресу - встановили на Бессарабському ринку в 1912 році, та й то скоріше в рекламних цілях. Масово ж, у форматі для всіх, вони з'явилися лише в 1950-х роках.

На стику XIX та XX століть людей рятували льодовики. Спеціальні льохи або підвальні камери, облаштовані практично при кожному будинку, працювали за простим, але ефективним принципом. Взимку, коли Дніпро замерзав, спеціальні артілі та візники розвозили лід містом. У самому льодовику його укладали щільними шарами, пересипаючи тирсою або перекладаючи соломою. Грамотно влаштоване приміщення зберігало холод до наступної зими.

У приватних будинках льодовик був власним, а у прибуткових - загальним. У кожного мешканця була окрема шафка, що замикалася, де зберігалися в основному м'ясо і молочні продукти. Великих запасів продуктів, що швидко псуються, влітку намагалися не тримати, та й місце в льодовику цінувалося на вагу золота.

У багатих особняках лід іноді вносили просто до кімнат. Його ставили на піддонах або у спеціальних вазах, щоб хоч трохи збити температуру. Щоправда, користі від цього було мало, адже прохолода відчувалася лише поряд із самим льодом. Робилося це скоріше для самозаспокоєння та престижу: дивіться, мовляв, можу собі дозволити витрачати гроші на кригу як на вітер.

Архітектурний кондиціонер та побутова дисципліна

Раніше Київ готувався до спеки вже на рівні міської архітектури. Високі стелі під чотири метри, товсті цегляні стіни будинків та глибокі віконні отвори створювали природну термоізоляцію. Такі будівлі повільно нагрівалися, і в них довше зберігалася прохолода. Допомагала у цьому й заведена у суспільстві строга побутова дисципліна.

З першими променями сонця південні та західні вікна закривали дерев'яними віконницями або щільними шторами. Величезною популярністю користувалися тоді маркізи. Ці полотняні навіси над вікнами та балконами не давали сонячним променям нагрівати скло та рами.

Головний секрет прохолоди полягав у правильному провітрюванні (а більшість квартир було спроєктовано так, щоб вікна виходили на дві сторони). Вікна відчиняли тільки пізно ввечері або на світанку. Щоб підсилити ефект, перед відкритими кватирками вішали вологі простирадла або поливали водою дерев'яні підлоги на балконах.

У спекотні дні простоювали кухні, печі для приготування їжі намагалися зайвий раз не розпалювати. Люди переходили на холодні страви. Популярна була окрошка у різноманітних варіаціях, а королевою столу тоді була «ботвиння» (див. рецепт).

Порятунок біля Дніпра: суворі купальні і перший пляж від нацистів

Хоч би як правильно провітрювали квартири, висидіти в чотирьох стінах весь день було важко. У саму спеку кияни прямували до Дніпра. Однак звичних нам піщаних пляжів із парасольками та шезлонгами тоді у Києві не існувало. Як і купальних костюмів. Публічно роздягатися на піску вважалося верхом непристойності.

Замість пляжів на Дніпрі зводили дерев'яні купальні. Це були плавучі настили на баржах із кабінами для перевдягання та обгороджені «квадрати» прямо у річковій воді. Поділялися вони на чоловічі та жіночі, причому розташовувалися на солідній відстані одна від одної. За спробу заглянути "за паркан" чоловікові загрожував штраф. Доступ до них був платним, тому прості городяни та дітлахи купалися на диких пляжах.

Культура відкритого пляжного відпочинку на піску прийшла до Києва несподівано і за драматичних обставин. У 1918 році місто окупували німецькі війська. Солдати, що звикли до європейських традицій і організованого влаштування побуту, буквально вимагали у командування облаштування першого пляжу. Зробили це у районі Труханова острова. Саме так на Дніпрі зародився перший справжній міський пляж, який згодом став легендарним громадським місцем.

Графини із «сельтерською» та морозиво з дерев'яного відра

На вулицях порятунок від спеки пропонували буквально щокроку. Пройти повз торговців напоями було неможливо.

Головним хітом була «сельтерська» - тобто просто газована вода. На перехрестях стояли дерев'яні кіоски та візки з важкими сифонами. За декілька копійок вам наливали склянку води, куди за бажанням додавали фруктовий сироп: малиновий, вишневий, полуничний і навіть екзотичний оранж. Звичні нам паперові чи пластикові стаканчики ще не винайшли, тому пили зі скляних. Продавці обполіскували їх з окремої ємності з водою.

Справжнім хітом було й морозиво, хоча його продаж виглядав зовсім не так, як сьогодні.

Вулицями ходили рознощики із дерев'яними діжками на головах чи у візках. Усередині такої діжки стояв металевий циліндр із вершковою сумішшю, а весь простір навколо нього засипали льодом із великою сіллю (вона знижувала температуру танення льоду). Продавець спеціальною ложкою формував кульку або затискав порцію пломбіру між двома круглими вафлями. Популярними були вершкове, фісташкове, а також фруктове морозиво з київської вишні та суниці.

У фешенебельних кондитерських, таких як знаменита «Семадені», подавали більш вишукані ласощі: крижані граніто, фруктові сорбети та заморожені парфе. Там же кияни замовляли айс-каву та холодний чай із лимоном.

Спека змінювала графік життя міста

У дні нестерпної денної спеки Київ змінював свій життєвий ритм. З дванадцятої до четвертої дня вулиці помітно пустіли. Магазини прикривали віконниці, державні контори оголошували довгу перерву, і навіть візники роз'їжджалися на денний відстій по стайнях. Зате з настанням сутінків місто знову оживало.

Головним центром вечірнього тяжіння ставали міські парки та сади.

Городяни стікалися в Купецький сад (нині Хрещатий парк), Царський сад (Міський сад) та на Володимирську гірку. Тут запалювалися перші електричні та газові ліхтарі, а серед алей наступало своє вечірньо-нічне життя. У раковинах-естрадах грали духові оркестри, у літніх театрах давали легкі комедії та оперети, а на відкритих майданчиках крутили перше німе кіно. Прогулянки «на людей подивитися і себе показати» затягувалися далеко за північ.

У ресторанах і відкритих кафе просто неба подавали холодні крюшони, лимонади та легкі вечері. Навіть звичайна чашка чаю на літній веранді з видом на нічний Дніпро сприймалася як справжній порятунок після спекотного дня. Зустріти північ на терасі Купецьких зборів, слухаючи музику і розглядаючи вогні пароплавів, що пропливали Дніпром, було схоже на кульмінацію щастя. І так, зараз залишається лише позаздрити предкам, які мали таку можливість.

На тему

Рецепт київської "ботвинні"

Пучок бурякового бадилля та щавлю дрібно порубайте і обдайте окропом на пару хвилин. У глибокій мисці перетріть із сіллю зелену цибулю, додайте нашаткований кріп і свіжі огірки. Змішайте зелень з охолодженим бадиллям і залийте півтора літрами холодного кислого квасу або сироватки. У простому варіанті в миску кидали наламану шматочками солону дніпровську тарань чи ляща. У багатих киян "ботвиння" трансформувалося в розкішну страву: замість сушеної риби подавали відварену осетрину, судака та ракові шийки, а з окремої вази в суп підкладали колотий лід. Дайте страві настоятися в холоді 20 хвилин і подавайте з відвареною картоплею в мундирі (яку варили тоді про запас один раз на тиждень).

До речі

Що в минулому радили лікарі

Рекомендації медиків на початку XX століття майже не відрізняються від сучасних. Лікарі вже тоді рекомендували носити світлий і максимально легкий одяг, прикривати голову солом'яним капелюхом або панамою, уникати тривалого перебування на сонці та пити більше рідини.

Від сонячного удару застерігали особливо: радили не виходити надовго з непокритою головою, не переїдати в спеку і не зловживати алкоголем. По суті, набір правил, який і сьогодні можна почути від будь-якого терапевта, вже тоді вважався абеткою поведінки у сильну спеку.