Прогрес України у війні дає Європі рідкісний шанс збільшити тиск на Путіна, головне ним скористатися — Atlantic Council

Президент України Володимир Зеленський заявляв про те, що РФ більше не має ініціативи у війні, і численні європейські лідери, схоже поділяють його оптимістичну думку. Прогрес України пропонує рідкісну можливість посилити тиск на главу Кремля Владіміра Путіна та створити умови для переговорного завершення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової, пише Atlantic Council. 

Однак ця можливість, ймовірно, виявиться тимчасовою. Тому європейські партнери України повинні скористатися моментом і продемонструвати, що вони здатні рішуче діяти на міжнародній арені, збільшуючи підтримку Києва.

Останній реальний шанс для України завершити війну виник в останні тижні 2022 року. Успіх українського контрнаступу у Харківській області та звільнення Херсона дозволили Києву отримати ініціативу на полі бою, залишивши військових Путіна у стані деморалізованого безладу. Здавалося, що війна вступає у вирішальну фазу, і Україна готова відбити вторгнення Росії. У цей критичний момент західні партнери Києва втратили самовладання. Їхній страх перед ескалацією дав Путіну рятівне коло.

Завдяки обережності Заходу Росія змогла перегрупуватися, мобілізувати додаткові ресурси живої сили, розширити оборонне виробництво та побудувати великі укріплення. На той час, коли Україна розпочала великий наступ наступного літа, Росія оговталася, і шанс був втрачений. Оскільки хід війни знову повертається на користь України, європейські лідери повинні уникати повторення помилок 2022 року.

З початку 2026 року з'являється все більше ознак того, що ініціатива перейшла від Росії до України. На передовій війни російська армія протягом року намагалася просуватися вперед, зазнаючи рекордних втрат. Хоча Москва все ще може використовувати значні резерви людських ресурсів, вважається, що Путін наразі втрачає в Україні більше солдатів, ніж він реально може завербувати без оголошення політично ризикованої масової мобілізації.

Позиції України також помітно покращуються поза полем бою. Швидко розвивається вітчизняна індустрія безпілотників, що дозволило розпочати високоефективну кампанію ударів середньої дальності проти російської логістики. Це зриває вторгнення та ізолює окупований Крим.

Паралельно, розширення далекобійних ударів українських безпілотників по військових та промислових цілях глибоко всередині Росії спричинило паливну кризу та донесло інформацію про вторгнення до російської громадськості. Повідомлення про нові атаки та зображення палаючих російських нафтопереробних заводів стали звичним явищем у російських соціальних мережах. Україна також дедалі успішніше атакує російське судноплавство, намагаючись позбавити Кремль життєво важливих експортних доходів.

Разом із кумулятивним ефектом міжнародних санкцій, ці українські удари створюють дедалі більші труднощі для військових зусиль Кремля, а також загрожують дестабілізацією внутрішньої ситуації в Росії. Це призвело до дедалі оптимістичніших оцінок перспектив України. Однак, щоб повною мірою скористатися нинішнім скрутним становищем Путіна, Україні знадобиться більше підтримки з боку союзників.

США за президента Дональда Трампа залишаються незамінним партнером, особливо з точки зору обміну розвідданими та передової технологічної підтримки. Однак, з початку минулого року стало зрозуміло, що нинішня адміністрація США більше не готова нести основний тягар підтримки воєнних зусиль України. Натомість Європа повинна продовжувати збільшувати підтримку.

Пріоритети включають вирішення проблеми обмеженості людських ресурсів в Україні. Європейські уряди повинні переглянути давні обмеження на фінансування витрат на військовий персонал. З огляду на надзвичайне навантаження на державний бюджет України, суттєві реформи, спрямовані на покращення набору, утримання та мобілізації військових, потребують значних додаткових ресурсів для фінансування конкурентоспроможних заробітних плат та стимулів за службу.

Підтримку цих витрат слід розглядати як інвестицію в європейську безпеку, а не як бюджетну допомогу лише Україні. Додаткове фінансування розширених навчальних місій, спеціалізованих програм для операторів безпілотників та фахівців з радіоелектронної боротьби, реабілітаційних ініціатив та медичної підтримки на полі бою ще більше зміцнить військові позиції України.

Ще одним важливим елементом є підтримка українського оборонного сектору. Замість того, щоб покладатися переважно на передачу зброї з арсеналів, які вже існують, європейські уряди повинні розширити використання механізмів ЄС для забезпечення передбачуваного, довгострокового фінансування українського оборонного виробництва. Україна вже продемонструвала свою здатність до інновацій та швидкого виробництва. Однак країна все ще не має достатніх ресурсів для збільшення обсягів виробництва.

Європа також повинна надати Україні привілейований доступ до критично важливих технологій, зокрема до передової електроніки, інфраструктури хмарних обчислень, інструментів штучного інтелекту та систем зв'язку. У багатьох випадках перешкодою є не технологічна нестача, а регуляторні бар'єри та режими експортного контролю, розроблені для мирних умов, а не для великої європейської війни.

Промислова інтеграція не менш важлива. Українські оборонні компанії необхідно включити до європейських систем закупівель, спільних підприємств, дослідницьких програм та ланцюгів поставок. Перевірені в бойових умовах українські системи повинні отримати прискорений доступ до європейських ринків завдяки спрощеним процедурам сертифікації. Європа та Україна мають, що запропонувати одна одній.

Психологічна стійкість також має стати частиною європейської стратегії підтримки. Після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни бойовий стрес, травми та посттравматичний стресовий розлад вже не є індивідуальними викликами. Сьогодні це вже стратегічне питання. Європа має світовий досвід у сфері психічного здоров'я та реабілітації. Інтеграція цих можливостей у систему військового відновлення України зміцнить довгострокову стійкість країни так само, як і постачання боєприпасів чи обладнання.

Зрештою, Європа повинна зберегти політичну єдність, водночас збільшуючи ціну агресії для Москви. Це означає посилення виконання чинних санкцій, жорсткіший контроль над мережами обходу санкцій та більш скоординовані зусилля щодо протидії російським операціям впливу за кордоном.

Це також вимагає серйозної інформаційної стратегії. Європа володіє величезними аналітичними, медійними та технологічними ресурсами, проте російська дезінформація продовжує підривати громадську підтримку України. Європа має не лише захищатися від ворожих наративів, а й активно оскаржувати легітимність російської агресії та наративів, які її підтримують, як всередині, так і за межами РФ.

Разом ці заходи становитимуть щось більш суттєве, ніж підтримка України. Вони представлятимуть європейську стратегічну агентивність. Роками європейські лідери говорили про стратегічну автономію та перетворення Європи на серйозного гравця у сфері безпеки. Найближчі місяці можуть стати найчіткішою перевіркою реалістичності цих амбіцій.

Водночас як писав The Telegraph, залишення Кіром Стармером посади прем’єр-міністра Британії та неможливість для Емманюеля Макрона балотуватися на наступних виборах президента Франції викликають побоювання виникнення вакууму лідерства у «коаліції охочих». Це може призвестидо послаблення підтримки Україниз боку Європи.

Тоді як внутрішня стабільність кандидатів, які могли б заповнити цю порожнечу, таких як канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, залишається під сумнівом. Тим часом претенденти на лідерство, які більше симпатизують Росії, такі як Марін Ле Пен, чекають свого часу і можуть вже наступного року змінити підтримку України з боку Європи.