Рефат Чубаров: Чим раніше Керченський міст буде знесено, тим скоріше буде звільнений Крим

Минає 40 днів оголошеної у червні Володимиром Зеленським операції зі «спонукання агресора до завершення війни». Численні удари українських Сил оборони припали на безкрайні російські простори, проте окреме місце в цій операції посідає окупований Крим. Захоплений півострів за міжнародним правом залишається територією України, але страждає він від українських атак чи не найбільше за «канонічні» російські регіони. 

Через фактичний статус військової бази та вразливе географічне становище Крим опинився в напівізоляції: порушена логістика спричинила жорсткий дефіцит палива, удари по енергетичній інфраструктурі – блекаути, проблеми з безпекою – зірваний курортний сезон. 

Окупанти перекладають вирішення проблем на цивільне населення та зриваються на кримських татарах, більшість яких не сприйняли окупацію півострова. 22 липня опозиційний рух «Кримська солідарність», який у червні отримав тавро «іноземного агента», оголосив про припинення діяльності. У червні російський Мін'юст зарахував до учасників руху лише 11 осіб. 

Але цього Москві виявилося замало: 27 липня список осіб, яких російська влада вважає дотичними до «Кримської солідарності», розширився до 137. Всі вони отримали статус «іноагента». Як заявила кримська журналістка та правозахисниця Лутфіє Зудієва, до оновленого списку увійшли кримські та російські адвокати, журналісти, правозахисники, художники, підприємці, історики, старійшини кримськотатарського народу, а також дружини та матері кримських політв’язнів. Крім того, у списку опинилися люди, яких вже немає в живих, і ті, кого заарештували багато років тому.

Окрім таких формальних вимог, як необхідність згадувати про свій дискримінаційний ярлик в усіх публічних виступах та публікаціях, «іноагенти» мають значно серйозніші обмеження: їм потрібно регулярно звітувати про свої доходи, витрати й майно, вони не можуть викладати в державних і муніципальних навчальних закладах, балотуватися на виборах будь-якого рівня, організовувати публічні заходи тощо.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров впевнений, що така масова кампанія проти кримських татар має на меті відродити практику колективного покарання, яке добре відоме їм ще з часів сталінських репресій.  

В інтерв’ю «Главкому» Чубаров пояснює, чи готові кримські татари та проукраїнські кримчани миритися з наслідками війни заради деокупації, як живе Крим в умовах напівізоляції і за якого сценарію Кремль буде змушений забрати свої війська з півострова.

«Ми перебуваємо у напівкроці від подій, які вже переживали в своїй історії, – це колективне покарання»

Минулого тижня російський Мін’юст оголосив «іноагентами» більше ста осіб, що нібито мали стосунок до кримськотатарської організації «Кримська солідарність». Ви побачили в цьому «перехід від репресій проти активістів та організацій до переслідування цілих спільнот і родин» та «нищення горизонтальних зв’язків усередині самого народу». Яким був реальний вплив цієї організації на півострові? І як це позначиться на кримськотатарському ком'юніті загалом?

Як тільки росіяни захопили Крим в 2014 році, вони для того, щоб розчавити кримських татар, почали працювати проти тих організацій, навколо яких ті консолідуються, – Меджліс, Духовне управління мусульман Криму. Були різні етапи – намагання спокусити, підкупити шантажувати, залякати. У 2015 році вони заарештували мого заступника Ахтема Чийгоза, почали ізолювати Меджліс, зрештою оголосили його екстремістською організацією і заборонили діяльність. 

Але кримські татари мають великий досвід організації ненасильницької боротьби ще з радянських часів. І коли почалися арешти, позбавлення волі, одразу почали з’являтися різні форми взаємодії та допомоги.

«Кримська Солідарність» не є формалізованою структурою – тобто вона не проходила реєстрацію чи легалізацію за тими правилами, які встановили окупанти. Це об’єднання рідних, близьких політв’язнів, однодумців, громадянських журналістів. І «Кримська солідарність» в цій площині відігравала помітну роль. По-перше, це висвітлювання всього того, що відбувалося з репресіями та переслідуваннями кримських татар. По-друге, це підтримка їхніх родин, адвокація політв'язнів в Україні і за її межами та багато інших напрямків.

Окупанти шукали, як цей рух зупинити, і врешті-решт оголосили «Кримську солідарність» організацією «іноагентом». А згодом оголосили такими 137 людей, причому не всі вони навіть взаємодіяли системно з «Кримською солідарністю».

У більшості своїй вони є рідними, близькими, знайомими, однодумцями політв'язнів, але є в списку і, скажімо, Марк Фейгін (російський опозиціонер, колишній депутат Держдуми, ексвіцемер Самари, оголошений Мін’юстом РФ «іноагентом» ще у 2022 році – «Главком»), Микола Полозов (адвокат, який захищав політв’язнів у Криму й українських військовополонених, оголошений російською владою у розшук у 2025 році – «Главком»), журналіст Антон Наумлюк, правозахисник Абдурешит Джеппаров, який не причетний до «Кримської солідарності», але є помітним кримськотатарським активістом…

Не знаю, чи були в самій Росії такі випадки, щоб масово одним рішенням таку кількість людей оголошували «іноземними агентами». Зрозуміло, що це удар по кримськотатарській спільноті. Ми вважаємо, що росіяни таким чином намагаються криміналізувати такі риси нашої ментальності як солідарність та взаємодопомога. Ми перебуваємо у напівкроці від подій, які вже переживали в своїй історії, – це колективне покарання. Воно вже було застосовано в минулому столітті, коли здійснювався геноцид кримських татар та їх всіх виселяли з Криму. Але ми переживали ще скрутніші часи, і я впевнений, що люди все одно будуть допомагати один одному. Оголошенням «іноземними агентами» їх не налякати. Бо вони не роблять нічого злочинного – просто відстоюють свободу життя та хочуть гідно жити на своїй землі.

Певні наслідки цього рішення вже помітні: журналістка та правозахисниця Лутфіє Зудієва вже почала ставити перед своїми дописами в соцмережах обов’язкову за російським законодавством плашку «цей матеріал створено іноагентом». 

Тут є нюанс: одна справа, коли росіяни, які перебувають в Україні на свободі і у відносній безпеці, ставлять цю плашку, аби не втратити свою власність в Росії, і інша – коли люди з останніх зусиль намагаються жити на своїй землі, у себе вдома, а росіяни роблять все, щоб їх звідти вичавити. 

Ще в часи президентства Януковича в Криму створювалися конформістські провладні кримськотатарські організації. Чи є вони зараз? Яку роботу веде Кремль з кримськими татарами, крім репресій? Спокушає далі якимись «пряниками»? 

Росіяни намагалися створити такі організації, на кшталт паралельного Меджлісу, в 2015-2016 роках, але в них нічого не вийшло. Тобто щось вони склепали, але, коли побачили, що від цього нема жодного ефекту, то стали робити ставку на наближення конкретних людей. Структур вони вже не створюють.

Скільки кримських татар взагалі зараз лишається на півострові? 

Дуже важко сказати точно, але, за даними українських статистичних органів, напередодні окупації в Криму мешкало близько 300 тис. кримських татар. Вважається, що десь 50 тис. за ці 12 років окупації і особливо у зв’язку з примусовою мобілізацією, яка оголошувалася у 2022 році, були вимушені покинути Крим.

Зрозуміло, що був і якийсь природний приріст, тому вважаємо, що їх кількість так і тримається близько 300 тис.

Чи має українська влада якісь контакти з проукраїнськими мешканцями Криму, зокрема, і з кримськими татарами? 

Українська влада не може тримати системний контакт з громадянами України на окупованих територіях. Як вона це буде робити і для чого? Думаю, спецслужби свої контакти мають, ми також маємо, щоб просто знати все, що відбувається в Криму та намагатися, наскільки це можливо, пробувати допомогти ззовні в тому, що стосується життя і безпеки політв'язнів. Але, відверто кажучи, вдається дуже мало. 

«З пальним в Криму стало трошки легше»

Минає 40 днів оголошеної у червні Володимиром Зеленським операції примушення Росії до миру. Окупований Крим чи найбільше постраждав від неї. Зокрема, в липні була одна з наймасштабніших серій атак по ключових електростанціях півострова. Як тепер на півострові зі світлом та водопостачанням? 

Краще не стало. Хоча трошечки легше стало з пальним. Легше – це означає, що якщо в тебе є гроші, ти можеш його купити, просто воно стало набагато дорожче, вже десь $3,5 за літр. Бензин, що продається за більш-менш об’єктивними цінами, є в дуже обмеженій кількості, і його купівля регулюється QR-кодами – не більше 20 літрів і тільки в машину. Тобто внаслідок того, що ціни відпустили, підприємницькі структури бензин якось завозять, але не в тій кількості, щоб закривати всі потреби.

В енергетиці, електропостачанні – ситуація катастрофічна. Дві потужні ТЕС – Таврійська та Балаклавська – працюють, генерують електроенергію, але наслідки ударів даються взнаки. І відсутність електроенергії обвалила дуже багато секторів економіки. Страждають туристичний сектор, аграрне виробництво.

Найбільш складна ситуація в північних степових районах Криму – Джанкойському, Первомайському, Роздольненському, Красноперекопському. Великі проблеми з електрикою в Ялті, Алушті.  Повного блекауту немає, але абсолютна більшість людей електроенергією користуватися не можуть, її не вистачає.

Колосальна проблема з водою – особливо для північної і західної частини Криму (Саки, Євпаторія). Я б не назвав загалом ситуацію з водою та електропостачанням гуманітарною кризою, але вона до неї близька. Якщо так далі піде, росіяни можуть спробувати спекулювати на цій темі. Вони і зараз намагаються показати: мовляв, страждають невинні люди.

Їхні так звані волонтерські ініціативи є дуже цинічними: беруть якийсь бусік з бутильованою водою, каністрами бензину, гучно оголошують, що везуть їх до Первомайського чи ще кудись в Криму і закликають підключатися та допомагати. 

Що таке 100 л бензину чи тисяча пляшок води для селища чи великого села, куди вони приїхали? Ба більше, людям треба з’ясовувати чинники цієї кризи, але ж окупанти про це не говорять. Натомість розповідають про «нацистський режим», який знищує кримчан.

«Знесення Керченського мосту стало б для росіян сигналом тікати»

За твердженням українських Сил оборони, на середину липня було виведено з ладу 75% спроможності Керченської поромної переправи. Як це відбивається на логістиці і військовій, і цивільній – зокрема, забезпеченні Криму товарами першої необхідності? 

За ці майже два місяці (доки триває операція «з примусу Росії до миру» – «Главком») частина суден, які використовували цю переправу, уражені і вже не можуть використовуватись. Пороми перевозили цистерни з бензином, вантажівки. Тобто ними перекидувалися вантажі, які були потрібні військовим та різним виробництвам. У свою чергу легкові машини користувалися Керченським мостом.

Зменшення можливостей поромної переправи дійсно дуже б’є по логістиці, бо вантажівки по мосту не пускають. І тому той же бензин ним возити не можна. Плюс час від часу дуже обмежують переміщення по так званій трасі «Новоросія» по суходолу. Ця дільниця з Мелітополя до Чонгара значною мірою контролюється українськими безпілотниками, і стало небезпечно перевозити нею той же бензин. 

Щодо інших товарів, то зрозуміло: коли територія стала вже майже фронтовою, постачання будь-чого ускладнюється. Щось подібне можна бачити у Києві – майже все є, але пішли вгору ціни, особливо на якісь немасові товари, привозити які коштує не тільки більших зусиль, а й витрат. Те саме в Криму – ціни через логістику виросли в рази.

Чи можна казати, що за таких умов Кримський міст вже не є цікавим як військова ціль? Бо зараз практично не чути активних розмов щодо можливих ударів по ньому. 

Не думаю, що він припинив бути цікавим. На мою і не тільки мою думку, Керченський міст зберігає ментальне значення не стільки для росіян, скільки для російських очільників і взагалі для російсько-української війни. Оці сотні тисяч громадян Росії, які зараз незаконно поселилися в окупованому Криму, зараз перебувають у великій тривозі. Вони в очікуванні: ще не втікають, а очікують на якийсь поштовх. І я переконаний, що таким поштовхом буде знесення або помітні пошкодження Керченського мосту. Це стало б для цих росіян сигналом тікати. Тому чим раніше міст буде знесений, тим скоріше буде звільнений Крим. 

Дехто питає: а як ви його звільните, бо без мосту люди опиняться в «мішку» і їм нема буде куди тікати? Тут не треба клеїти з себе дурнів. Як тільки міст буде знесений, ці сотні тисяч людей так будуть намагатися вискочити з Криму, що це дестабілізує все управління. Не думаю, що російське управління загалом, але дуже багато чого. І тоді хай росіяни просять у України гуманітарний коридор, ми їм його дамо, вони прийдуть на своїх іржавих суднах, завантажать туди людей і вивезуть в Новоросійськ.

Ви вже згадували про фактично зірваний курортний сезон в Криму, але хтось навіть за таких умов їздить туди відпочивати. Які масштаби падіння туризму порівняно з умовно мирними часами окупації? 

У червні рівень відмови від вже заброньованих путівок становив 30-40%. Днями в Крим надійшов урядовий транш для туристичних компаній, щоб вони змогли повернути гроші тим, хто своєчасно відмовився від відпочинку.

Зараз я дивлюся деяких кримських блогерів не стільки для аналітики, бо цим займаються інші люди, скільки щоб самому бачити, що відбувається на півострові. І от ці блогери показують щодня західний та східний Крим – Судак, Феодосію, Чорноморське, Євпаторію. Вони далекі від політики і просто знімають там, де живуть. Ходять на ринки, на море і все це показують. Зокрема, ціни на те ж м’ясо, які зараз є низькими. А чому? Тому що люди вимушені різати худобу. І можна зробити висновок, що фермери чи господарі змушені продавати її за безцінь, бо нема бензину, нема електроенергії. 

Потім блогери йдуть на пляж і кажуть: «Дивіться, яке море. Скільки б людей тут могло відпочити. Мабуть, будуть ще кращі часи».

Раніше Росія оплачувала путівки в Крим «вимушеним» туристам – бюджетникам. 

Відправка бюджетників в Крим – це ж була не допомога людям. Таким чином намагалися підтримати ті пансіонати та інших рекреаційні об'єкти, які окупанти тоді перегруповували, бо мінялися власники і таке інше. Зараз на те, щоб масово роздавати путівки, немає коштів. І навіть якби гроші в бюджеті були, як організувати ці поїздки, коли потяги ходять лише до Керчі, а не як раніше – до Євпаторії, Феодосії, Сімферополя… Коли тривогу оголошують, ці потяги стоять годинами. А літаків нема.

Згорнуті всі дитячі табори, хоча плани щодо них на цей рік були космічні. Проте обіцяють, що восени, можливо, щось відкриють, подивимось. 

Як загалом реагують окупаційні місцеві адміністрації на нинішню ситуацію на півострові? Що намагаються зробити чи просто чекають на вказівки з Москви? 

Реагують по-різному. Ми відслідковуємо деякі адміністрації через їхню публічну діяльність – соціальні мережі, кримські медіа. Є серед управлінців і відморожені, які продовжують вважати, що звільнять всіх «настоящих русских», що проживають на території України. 

Але в цілому їхня поведінка помітно змінилася. Вже немає пафосу, і це помічають абсолютно всі. З’явилася обережність в словах – складається враження, що представники адміністрацій продумують, як ці слова можуть повернутися до них в різних ситуаціях. Люди ж бачать, наскільки Росія виявилася неспроможною, щоб навіть не виконувати обіцяне, а просто себе захищати. Тому вже немає такої зверхності, яка була ще десь до 2024 року. Вже практично немає серед публічних людей тих, хто колись писав мені на різних пабліках «да ми вам то, да ми вам се», «голови звернемо» і таке інше. 

«Люди, які очікують на звільнення Криму, не хотіли б ще раз розчаруватися. Як це було в 2023 році»

Які, на ваш погляд, ще є можливості для подальшого посилення тиску на Крим: такі, що Україна поки з різних причин не використовує?

Треба виходити з того, що там живуть наші люди. І я маю на увазі не тільки кримських татар. Наші – це ті люди, які в межах своїх можливостей намагалися зупинити російську агресію, але їм цього не вдалося. Бо держава тоді була дуже слабка.

За 12 років ці люди так і не сприйняли окупацію та здійснюють ментальний спротив. Це сотні тисяч людей, які очікують на звільнення Криму. Звісно, ми хотіли б, щоб не було для цих наших людей якихось втрат, болю, які переживають мільйони людей на материковій Україні. Врешті-решт Україна ж звільнятиме не лише територію, а тих людей в Криму, які очікують на неї. Тому не має бути пошуку таких рішень, які б змушували їх більше страждати. Але наразі дійсно ЗСУ та ті, хто думають про те, як звільняти наші території, знайшли найбільш вразливі місця Криму – це логістика та енергетика. Крим може стати абсолютно повністю ізольованим. 

Якщо повністю перекрити логістику та не давати можливості відновлювати генерацію електроенергії, окупаційна влада не зможе утримувати свої структури, якими забезпечується контроль над Кримом. І в першу чергу йдеться про військове угрупування, яке налічує понад 30 тис. осіб.

Звісно, зараз Україна опинилася перед складною дилемою. З одного боку, в Криму живуть наші люди, з іншого – ми зараз вимушені їм спричиняти, м’яко кажучи, труднощі. З якими меседжами наша держава мала б виходити до мешканців півострова в цій ситуації? 

Коли Меджліс ще два-три місяці тому бачив, до чого все йде, ми людей публічно попереджували – що треба робити запаси їжі, води, ліків, намагатися перебувати якомога далі від військових об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури. І закликали їх потерпіти, бо іншого шляху звільнення Криму немає.

І ті люди, з якими ми комунікуємо (а їх не десятки, і не сотні, а набагато більше), це розуміють та усвідомлюють. Однак люди, які очікують на звільнення, не хотіли б ще раз розчаруватися, як це було в 2023 році, коли всі говорили про контрнаступ. Тоді звільнення Криму не сталося. І випробування не можуть бути безкінечними і такими, що люди не зможуть їх витримати.

Українська влада також робила відповідні попередження – зокрема, була інформація від представництва президента України в Криму. 

Як ви оцінюєте з інформації, що до вас доходить, настрої серед кримчан? Чи зростає кількість прихильників якомога скорішого завершення війни? Чи навпаки багато хто ще більше радикалізувався?

Населення дуже різне. Ті, хто очікує на звільнення, хотіли б, щоб це скоріше сталося. Одночасно вони перебувають у стресі, бо умови, в яких вони живуть, не дають приводу для спокійного життя – тривоги щоночі, кружляють безпілотники…

Я спілкувався з кримськими татарами, що живуть поруч з Таврійською ТЕС, яку наші Сили оборони намагаються сильно пошкодити.

Ці люди мені розповідали, як з дітьми спускаються у підвали, або, якщо підвалів немає, йдуть до сусідів… Не хочу щось стверджувати, бо це чиїсь біди та страхи, але люди, які очікують на звільнення, повірте, готові перетерпіти нинішню ситуацію. Але вони не знають, як довго доведеться терпіти.

Є велика група тих, хто боїться звільнення. Це ті, хто переїхав до Криму і живе там незаконно: вони купили житло чи переселилися, бо чоловіка чи жінку направили туди на роботу. Це не тільки родини військових, а й вчителі, медики, яких Росія заманювала різними програмами на окуповані території. Багато людей вирішили, що Крим тепер – російський, вони тепер – в тривозі і готові терпіти, аби тільки Україна і українські війська не увійшли в Крим. 

Є «болото» – ті хто, чекає, чим все завершиться, і готові будуть прийняти будь-який розвиток подій. Тобто всі живуть в тривозі, але з протилежними очікуваннями.

Після окупації Криму російське керівництво хотіло зробити його своєрідною «вітриною «русского міра». Яким є зараз, на тлі численних інших проблем, ставлення у Кремля до Криму, що дедалі більше нагадує валізу без ручки?

Дійсно, якби в них не було інших проблем, вони б щодня намагалися щось таке імітувати. Але тепер у них вони є. Все те, що обіцялося Кремлем і не лише мешканцям Криму, а взагалі всім росіянам, абсолютно не виправдалося. І тепер у Кремля одне завдання – пробувати далі мобілізовувати людей на вже абсолютно інших гаслах. Не на тому, що ми тут все виправимо і відбудуємо, що Україна за 23 роки занапастила, а на тому, що «маємо вистояти», бо воюємо з НАТО та західною цивілізацією. 

По величезній території всієї Росії завдаються удари, і аргументи щодо повернення Криму вже не працюють. Якщо зараз хтось в Росії скаже, що ми «повернули Крим в рідну гавань», йому будуть плювати в обличчя. Простий приклад: коли на півострові зник бензин, і люди, аби вижити, почали їздити за ним в Краснодарський край, то на автозаправках Краснодару почалися бійки. Їм прямо казали: «Ви із Криму – от і їдьте додому».

Кінцева мета України – деокупація Криму. Ви бачите цей сценарій в середньостроковій перспективі з урахуванням нинішніх «реалій на землі»?

Не виключаю, що найбільш ефективними можуть бути засоби, які можуть призвести до внутрішньої дестабілізації в самій Росії, до якогось колапсу. І мені здається, саме в розрахунку на це відбуваються оці масові ураження і НПЗ, і тих секторів, удари по яких можуть призвести до дестабілізації банківської сфери. 

Якщо у самій Росії виникатимуть такі контраверсійні ситуації, колапс в тих чи інших сферах управління буде розширюватися. І тоді російські очільники, аби врятувати ситуацію, будуть вимушені перегруповувати свої війська і забирати їх з наших територій.

Якщо такий колапс Росії стане можливим, територією, звідки в першу чергу прибиратимуть російські війська, буде Крим. 

Павло Вуєць, «Главком»