Скільки тепла потрібно Києву, або Що треба зробити, аби пережити зиму

Бути чи не бути наступної зими в Києві? Відповідь на це запитання я намагався дати в попередньому матеріалі. Зокрема, дослідити конфлікт між владою міста (Віталієм Кличком) і владою країни (Володимиром Зеленським).

Тема, як-то кажуть, отримала продовження — після публікації статті зателефонували з Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури і повідомили, що, по-перше, наведені в статті цифри не відповідають дійсності, а по-друге, що голова Агентства Сергій Сухомлин може надати правильні цифри.

Перше (між нами кажучи) мене обурило, тому що я аналітик і користуюся лише офіційними джерелами та наведеними там фактами. Друге: поговорити з головою Агентства, через яке проходять десятки мільярдів бюджетних гривень, на тему виживання Києва, та й усієї країни наступної зими, було просто необхідно. Те, що розповів Сергій Сухомлин, викладено нижче. (Розмова відбулася до його відставки з посади голови Агентства.)

Скільки тепла буде на Дарниці

Зруйнована ТЕЦ-4, або Дарницька, на думку Сергія Сухомлина, видавала значно менше теплової енергії (ТЕ), ніж її номінальна потужність (електрики вона вже давно не генерує). За його оцінками на основі споживання газу, теплова потужність станції була реально на рівні близько 400 МВт замість проектних 1256 МВт. Тому ті п’ять теплових станцій (ТС), які зараз швидкими темпами будує Агентство, мають забезпечити 500 МВт (тобто з запасом) для Дарницького та Дніпровського районів у формі тепла та гарячої води. Мінімальне виробництво ТЕ в розмірі 250–280 МВт дасть можливість підтримувати температуру в квартирах у межах 12–14 °С (зрозуміло, це некомфортно, але краще, ніж нічого. — О.С.).

Усі ТС буде забезпечено газовими потужностями (газом), які до цього йшли на ТЕЦ-4. Усі ТС будуть напівзаглибленими й захищеними бетонними шелтерами та антидроновими сітками. Чому не повністю заглибленими? Через вимоги техніки безпеки — мають бути вікна чи отвори і для притоку повітря, і на випадок витоку газу. (Остання вимога, зрозуміло, вступає в суперечність із монолітною конструкцією шелтера, але це завдання вже для проєктантів та інженерів).

Тут Сергій Сухомлин поскаржився на міську владу, точніше, на Київську міську раду, яка затримала надання земельних ділянок під ці ТС майже на два місяці (про це детально нижче). Як пояснив тодішній голова Агентства, для під’єднання до мереж і розрахунку теплової потужності треба мати точну локацію станції. Тому сталася затримка, і введення в експлуатацію 350 МВт має відбутися до 1 грудня, а решти — в січні.

На сьогодні для Агентства виділено з держбюджету 3 млрд грн, а сумарно на виконання своєї частини Плану стійкості Києва (50 на 50) Держагентству потрібно близько 14 млрд грн.

Чи можна скоротити бюрократію під час війни

Як зауважив Сухомлин, уряд зробив усе можливе для цього, і навів приклад — постанова НКРЕКП №980 від 30.06.2026, якою вносяться зміни до Методики визначення розмірів нормативних та виробничо-технологічних втрат/витрат природного газу при здійсненні розподілу природного газу, що є вкрай необхідно при побудові згаданих п’яти ТС.

З твердженням про «все можливе» мені особисто погодитися важко на тлі інформації про те, що Київ повернув до бюджету міста 1,25 млрд грн, які раніше передав до держбюджету, розраховуючи на допомогу держави у виконанні заходів Плану енергостійкості. Це рішення Київради виглядає незрозумілим, тому потребує пояснення.

Передбачалося, що ці 1 млрд 250 млн грн використає Державне агентство відновлення для закупівлі обладнання й створення резервної системи теплопостачання Києва. Сергій Сухомлин пояснив, що Агентство відновлення звернулося до Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України за роз’ясненнями щодо механізму використання вищезгаданого міжбюджетного трансферу (субвенції) з бюджету міста Києва до державного бюджету України (їхні відповіді надано редакції). Передача коштів з одного бюджету до іншого передбачена чинним законодавством, але, як виявилося, є нюанси.

У листі казначейства на чотирьох сторінках із перерахуванням порядків, наказів і форм робиться висновок: рахунки «відкриваються лише на ім’я розпорядників бюджетних коштів, відокремлених підрозділів/відокремлених структурних підрозділів розпорядників бюджетних коштів за ККДБ 41010600». (Зрозуміло чи ні?) Це означає простими словами, що Агентство ніяк не може прийняти гроші міста, спрямовані на створення резервної системи теплопостачання (нема такої бухгалтерської проводки чи Агентство не розпорядник коштів?).

Міністерство фінансів було більш лаконічним і останнім абзацом уже на другій сторінці винесло вердикт: «Оскільки кошти субвенції з місцевого бюджету не є складовою державної бюджетної програми, правові підстави для уповноваження одержувача бюджетних коштів розпорядником коштів державного бюджету на їх використання відсутні». (Вочевидь висновки двох поважних державних інституцій суперечливі, але обидва не на користь киян.)

У результаті 1,25 млрд грн кілька місяців «гуляли» десь по казначейських рахунках (відсотки де?), а Віталій Кличко, Петро Пантелеєв і депутати Київради наївно сподівалися, що вони підуть на «систему, від якої безпосередньо залежить проходження опалювального сезону та забезпечення теплом киян у зимовий період». (Що називається, приїхали!)

У поле мислення міністрів і чиновників і Мінфіну, і Держказначейства, й інших міністерств якось не потрапляє думка, що вони (разом із дітьми та батьками) теж мерзнутимуть чи тікатимуть з міста, якщо опалення в Києві не буде.

Методика контролю — сприяти чи поганяти

Однак влада міста не втрачає надії, за словами того ж Петра Пантелеєва: «Зараз ми продовжуємо перемовини з державою і вкотре звертаємося з проханням передбачити фінансування цього напряму. Йдеться про систему, від якої безпосередньо залежить проходження опалювального сезону та забезпечення теплом киян у зимовий період». Будемо сподіватися, що тут мерія знайде спільну мову з наступником пана Сухомлина на посаді голови Агентства та новим міністром з відновлення, інфраструктури та транспорту України Миколою Калашником.

Новоспечений міністр, до речі, круто взявся за віжки — 23 липня він викликав на килим міську владу та Агентство відновлення і заявив: «Жодних перенесень термінів чи невиконаних рішень. За кожен напрям роботи — персональна відповідальність. Міністерство забезпечить необхідну підтримку для виконання всіх визначених завдань».

Тут слід зауважити, що виконавчий орган Київради хоч і має назву КМДА, але все ж таки є органом міської ради і не підпорядкований міністру з відновлення, а от щодо підтримки, то тут для пана Калашника роботи непочатий край. З обіцяних Кабінетом міністрів 14 млрд грн до столичної скарбниці прийшло ледь 3 млрд грн, тому перш ніж казати про виконання рішень, треба забезпечити Київ ресурсом — фінансовим, матеріальним і, що вкрай важливо (в світлі ледь не загублених 1,25 млрд грн), антибюрократичним.

Крім наведених вище директив, міністр з відновлення поставив наглядачів за виконанням Планів стійкості: «Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України доручено забезпечити щоденний моніторинг виконання робіт на всіх об'єктах Комплексного плану стійкості, оперативно інформувати міністерство про будь-які відхилення від затверджених графіків та невідкладно реагувати на ризики, що можуть вплинути на строки реалізації проєктів».

Даруйте, але мені видається, що щоденний моніторинг виглядає абсолютно нереалістично (фантастично!), — у Держспецзв’язку просто немає стільки спеціалістів, та ще й у галузі не зв’язку, а будівництва та теплопостачання, аби щоденно контролювати десятки об’єктів у Києві та сотні в Україні. (Не треба, все-таки так сильно намагатися сподобатися керівництву. Виглядає несерйозно.)

Щодо відповідальності. Тут між міністром і міським головою як інституціями є принципова відмінність — перший відповідає лише перед Верховною Радою, яка де-юре його призначила (але де-факто лише перед однією відомою усім персоною), а другий — перед громадою міста, мільйонами людей, які оцінюють результати його роботи: обирають на другий термін чи ні. І будь-яке піар-шулерство тут не допоможе, ні мультики, ні серіали не врятують.

Про захист критичних об’єктів

Завершуючи тему теплопостачання, Сергій Сухомлин звинуватив владу Києва, що вона досі не подала необхідної для виділення коштів технічної документації для зони ТЕЦ-5. За коментарем я звернувся до першого заступника міського голови Києва Петра Пантелеєва, і з’ясувалося, що підпорядкована Агентству Служба відновлення направила запит на отримання інформації із затримкою — лише 22.07.2026, тобто через місяць після виходу відповідного наказу Агентства. Тому так і сталося.

Як приклад справної системи розподіленої теплогенерації Сухомлин навів Харків і сказав, що після знищення головної міської ТЕЦ минулої зими тепловики вже за три години подали теплоносій із резервних джерел — і запасні ТС, і перемички були готові.

Харків’яни, звісно, молодці, нічого не скажеш, однак не забуваймо, що між Харковом і Києвом є принципова відмінність у системі теплопостачання. В столиці усі районні і промислові ТС розташовані на правому березі Дніпра, їх було збудовано ще за радянських часів. Натомість лівий берег планувався і будувався від початку 1960-х років як велика міська спальня — там розташовано лише 20% робочих місць міста, а проживає третина населення. Для них і було споруджено дві велетенські ТЕЦ — Дарницьку та ТЕЦ-6, остання ще гнала тепло й на правий берег, на Поділ і Оболонь. У Харкові такого перекосу немає, тому завчасна підготовка середніх і малих ТС (треба віддати належне міській владі Харкова) дозволила уникнути «зливу води» (в переносному та прямому сенсі).

Тож будемо сподіватися, що зону теплопостачання Дарницької ТЕЦ буде забезпечено зусиллями Агентства відновлення, а зону ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 — спільними зусиллями міста і Агентства, принаймні пан Сухомлін висловив із цього приводу цілковитий оптимізм. (Будемо сподіватися, що його наступник займатиме ту ж позицію.) Зрозуміло, що інші ТС, які є в місті, також потребують підготовки, а можливо, апгрейду — збільшення потужностей.

Окрема тема — захист трансформаторних підстанцій, саме вони становлять найбільш важливу і найбільш вразливу частину критичної інфраструктури міста. Від них вирішальною мірою залежить енергостійкість Києва.

Сергій Сухомлин запевнив, що всі вони забезпечені системами захисту другого рівня — шелтерами та антидроновими сітками. Він сказав, що десь в Україні є підстанція, що витримала 60 ударів дронами і працює (я перепитав — саме 60!).

Тут, звісно, виникає пікантне запитання щодо фінансування приватної власності Ріната Ахметова (ДТЕК) із державного бюджету. Зрозуміло, що ця власність працює на всіх українців, але все-таки виходить, що пересічні пенсіонери та інші споживачі спонсорують мільярдера, який не може самостійно захистити свою власність. А віддавати позики та кредити уряду, надані в рамках допомоги західних держав і банків, теж будуть пересічні українці?

Тому хотілося б, щоб державна влада, себто президент Володимир Зеленський, уже зараз домовилася з власником ДТЕК про взаєморозрахунки, а не вішала борги та судові процеси на шиї наступних урядів і гаманці пересічних українців.

Наостанок дякую ексголові Агентства відновлення та розвитку інфраструктури Сергію Сухомлину за відверту та змістовну розмову.